Сьогодні Русалчин Великдень! Він завжди відбувається на Русалчин Тиждень у ЧЕТВЕР!🧜‍♀️🧚‍♂️🌸

Саме в цей день ВСІ Русалки відчувають життя так само і як люди. І саме сьогодні їм дуже хочеться єднатися з нами.
Отже, що б ми не робили сьогодні, запрошуймо їх доєднуватись до нас у всіх наших справах, які мають бути світлими, націленими на добро, на розквіт, на благо.

Намагаймось підтримувати гарний настрій, і русалки підтримуватимуть нас з радістю і щирістю.

Сьогодні обовʼязково пригощаймо Русалок гостинцями, для цього залиште десь в лісі, біля річки, чи у своєму саду солодкі смаколики, бо русалки споживають все те ж саме що і люди, особливо полюбляють печиво, солодощі, сухофрукти, пироги і жовті крашанки чи просто яйце жовтеньке!
Як будете залишати для них таку требу, запросіть їх своїми словами, аби вони поласували, скажіть: Русалоньки, це для вас, пригощайтесь”!

Які обряди в цей день робили наші Предки:

Вони намагались не працювати цього дня, а веселитись і радіти. Бо це такий день, коли ми єднаємось з Природою і розділяємо з Духами природи все, що ми робимо.

Вважається, що в цей день не можна працювати з гострими предметами – ні шити, ні різати, ні рубати. В цей час не треба порушувати спокій Природи. Особливо не можна це робити в полях, гаях, на берегах річок.

Сьогодні добре дарувати русалкам сорочки, чи просто біле полотно.

Також наші Предки вважали, що відносини з Русалками будуть гармонійні тоді, коли люди дотримуються закону “всьому свій час і простір”, тобто поважають часово-просторові ритми. Коли ж люди не дотримуються цього закону, Русалки ображаються (тобто ображається сама Природа). Тож у відносинах з Русалками люди вчилися шанувати Природу і її Ритм.

Автор: Ірина Відана.

Місто Вінниця

В мистецтві на цю тему є такі твори:

Казка Бориса Грінченка «На Русалчин Великдень»

Опера-феєрія Миколи Леонтовича «На Русалчин Великдень» https://www.youtube.com/watch?v=j5roCvKU4ng

Казка Бориса Грінченка «На Русалчин Великдень» — це поетичний, фольклорно-фантастичний твір, заснований на українських повір’ях про Русальний тиждень.

Основний зміст та сюжет:

• Місце і час дії: Події розгортаються на березі Дніпра в ніч перед Трійцею (Зеленими святами), коли, за легендами, русалки виходять із води, а лісовики та водяники святкують «Русалчин Великдень».
• Головний герой: Козак, який відстав від війська, зупиняється на ночівлю на березі.
• Конфлікт: Козак зустрічає русалок, які починають навколо нього водити танки, гратися і намагаються затягти його у свій світ. Русалки та лісовики, водяники влаштовують небезпечні забави. Козака рятує «Нова Русалка» — дівчина, яка нещодавно стала русалкою і ще пам’ятає земне життя, тому не втратила людських почуттів і співчуття.

Твір насичений національним колоритом, описами природи та фольклорними мотивами. Ця казка також відома тим, що стала основою для лібрето однойменної незакінченої опери Миколи Леонтовича

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%b4%d0%b5%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f/

УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ

Передмова.

До книги  “Українська демонологія”.

Автор та упорядник Валерій Войтович.

“Пізнай свій народ і себе в ньому.”
Григорій Сковорода.

З давніх давен українці вірили в існування світлих і темних сил природи. Хоча цей поділ є умовний, бо кожна сила має дві сторони-добру і злу. Наприклад, життя без води неможливе, без достатньої кількості вологи не буде доброго врожаю, людина може прожити без води лише кілька днів, але повені руйнують будівлі, знищують посіви, грози і град також приносять багато шкоди. Так само вогонь, вітер, інші явища, які можуть бути різними. Саме тому. в народному звичаї говорити щось погане про різні явища, Богів, демонічних істот було категорично заборонено. Валерій Войтович здійснив грандіозну роботу, повертаючи різноманітні витвори народної уяви в духовне поле України, а також даючи глибоке розуміння їх функцій. Звичайно, розумний читач зрозуміє, що деякі персонажі, такі як сатана, сатанаїл і т.д. мають не українське, а юдохристиянське походження, але вони в книзі присутні, бо занадто глибоко увійшли ці назви в український побут. Освічена людина розбереться, що біблійна мітологія утворена жидами з персонажів інших культур, суть і назву яких “мертводухе християнство”(Леся Українка) не зрозуміло, перекрутило і примітизувало. Так українська відаюча жінка стала відьмою, людина, яка називалась потворницею, викачувала яєчком дитині переляк і замовляла різні болячки стала потворою, кобзарські думи, кощуни, які співали волхви стали називати кощунством і т.д. На відміну від біблійних страховищ українські персонажі не є абсолютним злом. Наприклад, Чорнобог, якого попи називають чортом, виконує свою важливу роль , забезпечує гармонійну рівновагу у Всесвіті. Ось як пише про це Велесова Книга:

«Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б’ються – і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому»

Тобто, з цієї цитати стає зрозумілим, що без чорного не існує білого, що той, хто не бачив зла не може протистояти йому, що ніч так само важлива, як і день, що смерть це не кінець шляху, а новий рівень життя в іншому вимірі

У духовній культурі українців одне з чільних місць належить міфорелігійному світоглядові. Ця тема довгий час науковців не цікавила . Пантеон слов’янських Богів та демонологія почали серйозно вивчатися лише від середини 60-х років XX ст. Була створена фінська школа, а в 1973 р. питанням демонології була присвячена міжнародна нарада у Фрайбурзі.
Накопичені українцями протягом віків духовні багатства та попередні набутки вчених на цій ниві потребують певного узагальнення. І це блискуче здійснив Валерій Войтович у своїх книгах, зокрема ” Генеалогія Богів давньої України”, та ” Українська демонологія”, продовжуючи діяльність  І.Франка, М.Маркевича, П.Іванова, В.Милорадовича, В.Гнатюка та інших відомих дослідників. Цікава з цього питання і думка Валерія Шевчука: «Це сітка, яка плететься не однією людиною, а всіма колишніми і сутніми представниками людського роду. Історія ж культури нашого народу визначається передусім тим, що ми нізвідкіля не прийшли, на своїй землі ми були завжди. Це означає, що в етносі своєму зберігаємо поряд із рисами надбання, позиченими, глибочезну архаїчність, яка, попри всі струси та зміни, усі суспільні та історичні катаклізми, певною мірою залишається незмінною. Ми не садимо свого мисленного дерева заново в нову землю, але весь час прищеплювали нові цивілізаційні пагони до старого. Не завжди те дерево цвіло, часом і присихало. Однією з потужних гілок того духовного дерева нашого є й українська, у віках творена міфологія. Було б помилкою вважати, що вона творилася та функціонувала тільки в дохристиянські часи, отже, росла, живилася і плодоносила у всечассі, дійшовши у формі народних звичаїв, обрядів та уявлень про природу та світ аж дотепер»

Читайте “Українську демонологію ” з насолодою, і Ваша світла , українська душа відгукнеться захопленням і повагою до нашої глибинної культури, та великою вдячністю до дослідника Валерія Войтовича.

Волхв Срібновіт