Трипільську культуру наших пращурів відносять до числа найдавніших на Землі – вона розвинулася 7500 років тому й існувала задовго до цивілізацій стародавнього Шумеру, Єгипту та Китаю.

В ті далекі часи на землі панував матріархат. Жінки по праву займали чільні місця в роду, адже їм дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід.

Жінок наділяли магічними властивостями за їх близькість до природи.

Абсолютно правдива фраза, що всі жінки — відьми. Тільки от слово «відьма» походить від слова «відати», тобто знати.

Трипільські жінки були таємничими, бо знали безліч трав, замовлянь, способів ворожити. Вони розбиралися в травах, віщували долю по зірках і вміли передбачати погоду. А ще тримали в своїх ніжних руках невідомий чоловікам світ духів, таїнства, магії. І чоловіки їх поважали — і боялися! — саме за невтомну працю, глибокі знання, народження і виховання дітей, через простоту й складність, силу й слабкість водночас.

Із сивої давнини Трипілля так повелося, що жінка в Україні ніколи не була рабинею. Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в купальну ніч). Будучи матір’ю, мала високий авторитет у хаті й родині. Вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догоджати чи боятися його.

Саме культ жіночого начала в трипільському суспільстві породив знаменитий крилатий вислів «Чого хоче жінка, того хоче Бог».

Трипільці залишили нам у спадок багато невеличких жіночих фігурок. Вони зображали Богинь родючості голими й наносили на їхні тіла особливі символічні знаки.

На місці грудей Богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній хлібній зернині.

Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце Богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Крім цього, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні подряпини. Вони виражають символ захисту родючості. Подібні «ієрогліфи» наносилися не лише на статуетки, а й на тіла справжніх трипільських жінок, які залюбки татуювали себе.

Усі найважливіші магічні обряди трипільців були пов’язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню.

Трипільці вважали, що на Купала всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри — адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів. А тому ця ніч — найкращий час для зачаття дітей. Діти, народжені від любощів на Купала, мали незвичайну життєву долю. На цьому святі води і вогню відбувалося єднання людини і природи, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей.

А ще трипільські жінки надійно тримали в своїх тендітних руках найважливіший процес — жертвопринесення Богам. Особливо врочисто відбувалося це священне дійство в храмах та на природі — на берегах річок і в молодих гаях.

Красуні в коротких спідничках і жилетках, а то і в пов’язках, що ледь прикривали пружні стегна, а найчастіше зовсім оголені, натхненно проводили магічні ритуали, задобрюючи вищі сили Всесвіту. Під ритмічну музику жінки весело танцювали й співали ритуальних пісень, високо піднімаючи руки вгору, закладаючи за голову чи упираючись ними в боки.

Під час цих містичних обрядів трипільчанки використовували ритуальний посуд — майстерно зроблені фігурки людей і тварин. Потім їх розбивали на жертовнику, а уламки люди забирали додому «на щастя». Трипільці свято вірили, що ці шматочки набувають магічної сили від богів і захищають їхні житла від біди, стверджує історик Михайло Відейко.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%b2%d0%be%d0%bb%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba/

Велесова Книга. Волховник

Наші Пращури продовжують жити в нас

Від своєї появи й дотепер ця Книга викликає безліч питань та суперечок. Намагаються розшифрувати численні підтексти, відреставрувати побут давньої культури за описами та деталями, сформувати цілісну картину світогляду, що врешті-решт утвердить або спростує справжність знахідки минулого століття. Направду Книга є унікальним зібранням різноманітних текстів. Вона – барвиста мозаїка, в якій гармонійно поєднуються надзвичайно цікаві й несподівані пазли. На відміну від хибних уявлень про будову Землі, наші Пращури-Трипільці знали про її майже овальну форму, молились багатьом Богам, але в кожному вирізняли якості, що заслуговують шани, відкидали криваві жертвоприношення. Це лише незначний перелік того, що містить “Велесова Книга”. Вона розкриває таємниці ментальності Предків українців, наводить зразки легенд і пісень, замовлянь та примовок, які, безумовно, цікавлять і відгукуються у розумі та серці кожного, хто поринає у прадавній та РІДНИЙ світ.