Найцінніше в договорах Русі з Візантією те, що вони містять не лише юридичні статті, а й відомості про руську державність, присягу, мову документів і писемність.
Ось кілька найважливіших уривків.
1. Договір князя Олега з Візантією (911 р.)
У «Повісті временних літ» після тексту договору читаємо:
«Цесарі ж Леон і Олександр мир сотвориста з Ольгом, поклавшися на данину, і роту взаємну створиста: самі цілували хрест, а Ольга водили на роту, і мужів його по руському закону: клялися вони зброєю своєю, і Перуном, Богом своїм, і Волосом, Богом худоби, і утвердили мир.»
Це одна з найважливіших цитат для нашого проєкту.
Вона документально підтверджує:
- існування культу Перуна;
- існування культу Волоса (Велеса);
- що руські посли складали присягу не за християнським, а за своїм традиційним звичаєм.
2. Договір Ігоря (944 р.)
Ще цікавіший уривок.
Літопис розрізняє дві групи русів.
«Хрещені руси клялися в церкві святого Іллі, а нехрещені клали щити свої, і мечі свої, і золото, і клялися Перуном.»
Це надзвичайно цінне свідчення.
Отже,
у середині X століття
на Русі одночасно існували:
- християни;
- прихильники традиційної віри.
Причому літопис чітко їх розділяє.
3. Про руські грамоти
Є ще один дуже важливий уривок.
У договорі 911 року сказано приблизно так:
«Коли русин іде до Грецької землі, нехай має грамоту від князя…»
Тобто вже на початку X століття згадуються княжі грамоти.
Сам факт існування грамот означає існування писемного діловодства.
4. Найцікавіший уривок
На мою думку,
ось цей.
У договорі сказано:
«Ми ж написали на двох хартіях: на одній написали ми слова ваші, а на другій — свої…»
Саме цей уривок історики використовують як доказ,
що договір мав
два автентичні примірники.
Один
одержували греки.
Другий
одержувала Русь.
На жаль,
ці оригінали
не збереглися.
5. Чи означає це, що на Русі вже існувала писемність?
На мою думку,
це один із найсильніших аргументів.
Якщо Русь мала:
- княжі грамоти;
- міжнародні договори;
- дипломатичне листування;
- списки послів;
- юридичні статті,
то існувала й писемна практика.
Але тут важливо розділити два питання:
- Чи існувала писемність? — джерела свідчать, що так.
- Якою саме абеткою користувалися? — це залишається предметом наукової дискусії, бо оригінали не збереглися.
Так. І тут є дуже цікаве джерело, яке справді варте окремого розбору. Але я б розділив те, що джерело прямо повідомляє, і те, що ми можемо з цього історично висновувати.
1. Звідки походить звістка про Кирила і Корсунь?
Йдеться про «Житіє Костянтина Філософа» (Vita Constantini) — життєпис Костянтина-Кирила, створений у кирило-мефодіївському колі наприкінці IX ст. У VIII розділі розповідається про перебування Костянтина в Херсонесі (Корсуні) під час хозарської місії близько 860–861 рр.
Ключове місце старослов’янського тексту:
«Обрѣтє же ту єваггелиє и псалтырь рѹсьскыми писмєны писано…»
Тобто буквально: «Знайшов там Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами…». Далі сказано, що він знайшов людину, яка говорила «тою бесѣдою» — цією мовою, розмовляв із нею, розібрав особливості мови, а потім почав читати. Текст є в корпусі джерел, зокрема його наводить Техаський університет.
І це дуже важливий момент: джерело не говорить, що Кирило в Корсуні винайшов писемність. Навпаки — він знайшов уже написані книги.
2. Чи означає це, що Кирило побачив саме праукраїнську писемність?
Тут потрібно бути дуже точними.
Таке тлумачення можливе, але воно не є остаточно доведеним сучасною наукою.
Слово «руськими» у тексті справді стоїть. І називати його «російським» у сучасному значенні — історично неправильно і безграмотно. У IX ст. сучасної Росії та сучасної російської нації ще не існувало, її “вигадав” Петро 1 Кобила у 1721 році. Тобто мова йде про праукраїнське письмо.
Історична довідка:
Московія стала називатися Росією 22 жовтня (2 листопада за новим стилем) 1721 року.
Як відбулося перейменування
- Указ Петра I: Після закінчення Північної війни та підписання Ніштадтського мирного договору цар Петро I Кобила офіційно проголосив Московське царство «Російською імперією» (рос. «Российской империей»).
- Зміна етноніму: Того ж часу жителів держави — москвинів — почали офіційно називати «росіянами» («россиянами»).
- Привласнення назви: Царю потрібна була нова європейська ідентичність для держави, тому було вирішено запозичити грецьку назву Київської Русі — Росія (грецькою. Ρωσσία).
Історичний контекст
До цього часу держава офіційно та в побуті називалася Московським царством, або Московською державою (у європейських джерелах — Moscovia / Московія). Сама ж територія майбутньої Москви спочатку була улусом Золотої Орди та сформувалася з ростово-суздальських земель. Подія 1721 року закріпила перенесення історичної назви давньої Русі з Києва на північні землі.
Але питання полягає в іншому: що саме означало «руськими письменами» для автора Житія?
Існує кілька гіпотез:
- письмо Русі;
- якесь раннє слов’янське письмо;
- глаголичне або протоглаголичне письмо;
- скандинавське письмо;
- готське;
- сирійське («сурське») — одна з філологічних гіпотез;
- інші варіанти.
Саме тому науковці вже понад століття сперечаються про цей уривок. Існує спеціальна праця болгарського дослідника Дімо Чешмеджієва, присвячена саме «руським письменам» у Житії Костянтина; автор розглядає різні інтерпретації та навіть гіпотезу пізнішої інтерполяції цього місця.
Тобто відкидати цей текст не можна, але й говорити «це на 100% була саме праукраїнська абетка» — також не варто.
3. Є дуже важлива деталь: Кирило не просто побачив знаки
Ось що мені здається особливо цікавим
У тексті сказано, що Костянтин:
- знайшов Євангеліє і Псалтир;
- вони були написані «руськими письменами»;
- знайшов людину, яка говорила відповідною мовою;
- розмовляв із нею;
- зіставив цю мову зі своєю;
- розрізнив голосні та приголосні;
- після цього почав читати.
Це вже опис не просто якихось магічних знаків чи клейм.
Якщо читати текст буквально, йдеться про систему письма, здатну передавати зв’язну мову і навіть книжковий текст.
Саме тому цей уривок має набагато більшу вагу, ніж просто твердження «слов’яни робили зарубки на дереві».
4. А які є інші підтвердження?
Тут картина ще цікавіша.
А. Гнёздівська напис — приблизно перша половина X ст.
У 1949 році під Смоленськом, у Гнёздовському археологічному комплексі, знайшли уламки візантійської амфори з процарапаним кириличним написом:
«гороухща» / «гороушна»
Її датують першою чвертю — серединою X ст., тобто вона була зроблена до хрещення Русі 988 року. Смоленський історичний музей прямо датує корчагу другою чвертю — серединою X ст.
Причому це не християнський рукопис і не церковна книга, а побутовий напис на посудині.
Це дуже важливий археологічний аргумент.
Але є нюанс: це вже кирилиця, а не та загадкова система, яку Кирило міг бачити в Корсуні.
Українська Енциклопедія історії прямо зазначає, що східні слов’яни були знайомі з кирилицею не пізніше середини X ст., про що свідчить саме гнёздівський напис.
Б. «Черти і різи»
Є ще одне дуже старе письмове свідчення — трактат «Про письмена» Черноризця Храбра, болгарського автора кінця IX — початку X ст.
Він повідомляє:
«Прежде убо словене не имеху книг, но чрътами и рѣзами чѣтѣху и гатааху…»
Тобто до християнства слов’яни, за його словами, користувалися «чертами і різами» — знаками, за допомогою яких «читали/рахували та ворожили».
Але тут теж потрібна обережність: ми не знаємо точно, що це була за система. Один із сучасних історико-філологічних оглядів характеризує їх як можливі різновиди піктографічно-тамгового та рахункового письма, а не як доведений алфавіт.
Тому називати «черти і різи» точною «руницею» або готовою слов’янською абеткою — це вже гіпотеза, а не встановлений факт.
5. Ще один дуже цікавий текст — Ібн ан-Надім
Є й арабське свідчення.
Близько 987–998 рр. багдадський книжник Мухаммад ібн Ісхак ан-Надім уклав знаменитий бібліографічний твір Kitāb al-Fihrist.
У ньому є повідомлення про письмо русів і навіть опис знаків, вирізаних на шматку дерева.
Це не доводить існування письма до 988 року, оскільки сам текст пізніший. Але це дуже важливе незалежне свідчення того, що в X ст. арабському авторові була відома інформація про власне письмо русів. Український дослідник Андрій Даниленко спеціально зіставляв це повідомлення ан-Надіма з «руськими письменами» з Житія Костянтина.
6. А русько-візантійські договори?
Тут теж є важлива деталь для майбутнього «Електронного корпусу першоджерел Русі».
Договори 911, 944 і 971 років демонструють, що Русь уже мала складну дипломатичну та юридичну практику письмової фіксації міжнародних угод.
Це прямий доказ дохристиянської писемності, тому що самі тексти, які ми маємо, збереглися в пізнішій літописній традиції і є перекладами/редакціями. Сучасні дослідження трактують їх як найдавніші відомі пам’ятки руської дипломатії, як збережені оригінали дохристиянських руських грамот.
7. І тут виникає ще одна дуже важлива річ
Не слід змішувати три різні питання:
| Питання | Що можемо сказати |
|---|---|
| Чи існували знаки та графічна комунікація у слов’ян до християнства? | Так, джерела це допускають і частково підтверджують. |
| Чи існувала писемність у Русі до 988 року? | Є серйозні аргументи на користь цього. |
| Чи знаємо, якою саме була ця абетка? | Ні, достовірно не знаємо. |
| Чи була вона саме «праукраїнською абеткою»? | Прямих доказів для такого формулювання поки недостатньо. |
| Чи існувала кирилиця на Русі до 988? | Так — гнёздівська напис X ст. є дуже сильним матеріальним свідченням. |
| Чи створив Кирило всю слов’янську писемність «з нуля»? | Сучасна наука вважає цю формулу надто спрощеною. |
І останній пункт особливо важливий.
Енциклопедія історії України зазначає, що більшість дослідників вважає глаголицю первісною абеткою, створеною Костянтином близько 863 року. Кирилиця, у свою чергу, сформувалася пізніше, найімовірніше в Болгарії, на основі грецького письма з використанням елементів глаголиці.
Тому фраза «Кирило створив кирилицю» історично не зовсім точна.
«У “Житії Костянтина Філософа” повідомляється, що близько 860–861 рр. у Корсуні Костянтин знайшов Євангеліє та Псалтир, написані “руськими письменами”, а також людину, яка розмовляла відповідною мовою. Це є одним із найважливіших ранньосередньовічних свідчень існування писемної традиції, пов’язаної з Руссю, ще до християнізації Києва 988 року.»
А вже «праукраїнська мова», як предтеча подальшого розвитку, є абсолютно чітким і правильним формулюванням .
І я думаю, тут є сенс піти значно глибше
Науковий каталог усіх відомих свідчень писемності Русі ДО 988 року — приблизно у такій структурі:
- «Житіє Костянтина» — «руськими письменами», 860–861
- «Черти і різи» Черноризця Храбра
- Гнёздівська напис X ст.
- Ібн ан-Надім — письмо русів
- Ранні графіті та знаки на території України
- Написи на речах і кераміці
- Руські печатки та знаки
- Дохристиянські та ранньохристиянські написи Києва
- Що саме можна вважати письмом, а що лише знаком/тамгою
- Окремо — всі гіпотези про «руські письмена» Кирила: руське, слов’янське, глаголичне, сирійське, готське, скандинавське
- Фотографії/прорисовки пам’яток і точні бібліографічні посилання.
Окремий науково-документальний каталог «Писемність Русі до 988 року»
- безпосередні свідчення;
- археологічні докази;
- наукові гіпотези;
- те, що можна стверджувати, і те, що поки не можна вважати доведеним;
- окремо розглянув «руські письмена» Кирила, «черти і різи», Гнёздівську напис, Ібн ан-Надіма та Břeclav–Lány.
ПИСЕМНІСТЬ РУСІ ДО 988 РОКУ
Науково-документальний каталог основних свідчень
Від «руських письмен» у Корсуні до ранніх археологічних написів
Робоча версія для електронного корпусу першоджерел Русі
Укладено українською мовою. Факти, інтерпретації та гіпотези розмежовано окремо.
Писемність Русі до 988 року — робочий науковий каталог
Анотація
Цей каталог збирає основні письмові, епіграфічні та археологічні свідчення, які використовуються в дискусії про існування письма на Русі та в слов’янському світі до офіційного хрещення Русі 988 року. Центральним джерелом є VIII розділ «Житія Костянтина Філософа», де повідомлено про Євангеліє та Псалтир, знайдені Костянтином у Херсонесі й написані «руськими письменами». Окремо розглянуто «Про письмена» Черноризця Храбра, гнёздівську напис X ст., повідомлення Ібн ан-Надіма про письмо русів, а також ранній слов’янський контекст знахідки з Бřeclav–Lány близько 600 року.
1. Матриця свідчень
| Свідчення | Дата | Що безпосередньо засвідчує | Ступінь доказовості | Що НЕ доводить |
| «Руські письмена» в «Житії Костянтина» | бл. 860–861; текст житія — IX ст. | Євангеліє і Псалтир із названим «руським» письмом; носій відповідної мови | Дуже важливе літературне свідчення | Не встановлює графічний вигляд письма і не доводить сучасне значення «праукраїнська абетка» |
| «Черти і різи» Черноризця Храбра | кін. IX — поч. X ст. | Слов’яни до християнства користувалися певними знаками для читання/ворожіння | Важливе, але неоднозначне | Не доводить повноцінної алфавітної системи |
| Гнёздівська напис | 2-а чверть — середина X ст. | Реальний кириличний напис на посудині | Сильний матеріальний доказ | Не доводить існування саме цього письма у IX ст. і не доводить окремої дохристиянської абетки |
| Ібн ан-Надім, «Фігріст» | 987–998 | Арабський автор повідомляє про письмо русів і наводить зразок знаків | Важливе незалежне свідчення | Не дозволяє безспірно прочитати знаки або визначити їхнє походження |
| Břeclav–Lány, кістка з рунами | бл. 600 | Рунічний напис у ранньослов’янському археологічному контексті | Сильний доказ контакту з письмом | Не доводить слов’янського авторства напису або руської/української абетки |
2. «Руські письмена» у «Житії Костянтина Філософа»
2.1. Текст і контекст
У VIII розділі Пространного житія Костянтина-Кирила, в епізоді перебування в Херсонесі (Корсуні) під час хозарської місії, сказано, що Костянтин знайшов Євангеліє та Псалтир, «руськими письменами писані», а також людину, яка говорила відповідною мовою. У сюжеті після спілкування з цією людиною Костянтин розбирає букви, голосні та приголосні й навчається читати.
Ключовий короткий фрагмент (у науковій літературі передається як):
«обрѣте же ту евангелие и псалтырь русьскими письмены писано»
Для історичної аргументації важливо не перебільшувати цей уривок: він є свідченням існування книги/книг із названим «руським» письмом у сюжеті житія, але не містить переліку знаків, абетки чи датованого рукопису, який дійшов до нас.
2.2. Що саме тут можна стверджувати
Автор/традиція житія пов’язує письмо з назвою «руське».
Йдеться не просто про окремі символи: сюжет описує Євангеліє та Псалтир.
У сюжеті є мовний компонент: Костянтин зустрічає людину, що говорить відповідною мовою.
Джерело не каже, що Костянтин створив це письмо в Корсуні; навпаки, він знаходить уже написані книги.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/
Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко
Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.
«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість замовити книгу «Велесова книга» і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.
