“Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре!” (Луки, 6: 26)

Для початку необхідно відкинути всі розповіді “християнських” книжників про позаізраїльське життя Ісуса і про те, що він ніби-то ходив за знаннями і вмінням в Індію до індусів і буддистів, а на зворотньому шляху забрів до японських самураїв та нінзя і випадково познайомився з релігійною магією народу майя.

Не помічають прихильники “ісусівського юдаїзму”, як цими балачками жорстоко і однозначно принижують розумові і практичні здібності свого “єдиного божества” Ісуса-Яхве… З цих побрехеньок виходить, що Ісусу не вистачало власного таланту бути неперевершеним, всезнаючим і всевміючим “богом”. Якщо це й справді народився “бог” чи навіть “син божий”, то всемогутності йому б не довелося позичати у звичайних смертних, тим більше у сповідників інших, нехристиянських, релігій. А щодо його дитинства, то “бог” навіть з пелюшок повинен бути “богом” і без спеціальної підготовки з перших подихів повинен був проповідувати свої “премудрі” притчі, почавши “виховання жидів” зі своїх домашніх, не говорячи вже про вміння творити чудеса і сеанси масового зцілення. Це — між іншим…

Про дитинство Ісуса з євангелій відомо лише те, що він був неслухняним синочком і байдуже ставився до своїх земних матері Марії та вітчима Йосипа. Він неодноразово непокоїв свою матір постійним непомітним своїм зникненням і вештанням серед незнайомих людей…Про Ісусових друзів і подруг дитинства євангелії нічого не повідомляють… Очевидно, що серед однолітків друзів він не мав. Отже, діти позбавленні нагоди пожити “дитинством Ісуса” чи рівнятися на Ісусика, якщо не брати до уваги відлучення з дому без батьківського дозволу…

Щодо життя дорослого Ісуса, мусимо зауважити, що воно було постійним запереченням його ж “заповідей”. Згадаймо його заповідь “Не протився злому!” і його бешкетування в синагозі (Марка, 11: 15). А його дружня прогулянка і розмова з Дияволом в пустелі протягом 40 днів подане в євангелії як безсиле і принизливе ухиляння звичайної людини від домагань сильнішого і всевладно-го господаря всесвіту: “І Диявол вивів Ісуса на гору високу, і показав Йому всі царства на світі, і сказав Йому: “Я дам тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю її кому хочу. То ж коли Ти поклонишся переді мною, то все буде твоє”. І повів (Диявол) Його в Єрусалим і на наріжнику синагоги поставив…” (Луки, 4: 5—9). Чи дозволив би Бог зі собою забавлятися, як з лялькою, та ще й своєму супернику?…

Неохайні та нечистоплотні люди можуть серед висловлювань Ісуса-лікаря знайти слова і вчинки, які виправдають їхню неохайність: “…перед обідом Ісус перш не обмився” (Луки, 11: 37—38). “…деякі з учнів Ісуса їли хліб руками “нечистими”, тобто невмитими. Бо усі юдеї не їдять, якщо старанно не вмиють руки. І запитали вони Ісуса: “Чому учні твої хліб споживають руками нечистими?” (Марка, 7: 1—5). Ісус їм відказав: “Їсти руками невмитими, — не опоганює це людини!..” (Матвія, 15: 20).

Чи є прикладом нормальних стосунків дітей з батьками пащекування Ісуса до матері на одному з весіль: “Чого тобі, жоно, до Мене?..” Чи “богу” все дозволено?

Ісус неодноразово повторював учням заповідь: “Шануй своїх батька та матір”, та коли його мати Марія і його брати прийшли до нього під час його проповіді, не звернув на них ніякої уваги та ще й образив. Ось як про це описано у “високоморальній” християнській Біблії:

“І прийшли мати Його та брати Його і викликали Його. А народ кругом Нього сидів. І сказали йому: “Мати Твоя, брати і сестри Твої Тебе питають”. А Ісус їм відповів: “Хто Моя мати й брати?” І поглянувши на тих, що круг нього сиділи, сказав: “Ось мати Моя та брати Мої!..” (Марка, 3: 31—34; Луки, 8: 19—21).

А як же тоді заповіді: “Шануй своїх батька та матір” і ” Люби брата свого”? Якщо знайдуться такі батьки, які в цій розмові не помітять образи, завданої Ісусом своїй матері та рідним братам, то побажаємо таким батькам, щоб їхні діти говорили подібно і про них на людях (за Ісусом)…

Мовчать християнські попи про причину приходу його рідних, бо євангеліє говорить: “Коли Його ближчі (домашні) почули, (що він з’явився — П. С.), то вийшли, щоб узяти його, бо говорено, ніби він НЕСАМОВИТИЙ” (Марка, 3: 21). Диму без вогню не буває. Та й хто краще матері може знати свою дитину? Мовчать і про те, що “не вірували в Ісуса навіть брати Його” (Івана, 7: 5).

В усіх євангеліях Ісуса називають “учителем” (“рабином”), але з виховної практики відомо, що достойний учитель ніколи не буде вчити своїх учнів одних правил поведінки, в той час як сам поводитиметься по-іншому. Щодо педагогічного хисту Ісуса, то його “євангельське життя” часто є запереченням його ж “науки”.

Відомо, що так звані головні заповіді християнства: “люби Бога свого” і ” люби ближнього свого” однозначно перекриваються однією лише заповіддю, яку проголосив Ісус, — “ЛЮБИ ВОРОГА СВОГО”. Чи не означає це, що віднині вірні “християни” повинні любити не лише усіх земних своїх ворогів, але й Диявола, який вважається запеклим ворогом Ісуса? І якщо ця заповідь не є жорстоким жартом і збиткуванням над християнами, то нехай би сам “бог” Ісус Христос на власному прикладі показав, як треба правильно “любити свого Ворога”; нехай обніметься із Дияволом і поцілується і нехай переконає усіх християн зробити те ж саме…

Який би тоді мир та злагода на Землі настали!.. Але ж ні! НЕ ХОЧЕ ІСУС ПОЛЮБИТИ СВОГО ВОРОГА, ДИЯВОЛА!, не хоче молитися за Сатану і добро чинити Антихристу. Це б було по-християнськи! Тоді чому християни залякують мирний люд, що повинен прийти Ісус і знищити усіх своїх ворогів і нехристиян? Чому базікають про постійну і непримиренну боротьбу Ісуса з Дияво-лом, Добра і Зла, не вміючи належно оцінити, що є “Зло” і що є “Добро”… З цього й постають жорстокі християнські війни і суперечки, які ніколи не припиняються…

Отже, жити життям Ісуса — це блукати по світу непрацюючим жебраком і бездомним “бомжом”; жити неодруженим, без рідні і без дітей, без власності і без душі…
Замовити книги , які документально покажуть тисячолітню брехню юдохристиянства, яке нам видавали за духовність, можна тут: https://sribnovit.com/product/%d0%be%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8-%d0%b1%d1%96%d0%b1%d0%bb%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%be%d1%97-%d0%b5%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b8/

Основи біблійної “етики”

Ця книга є шедевром світового рівня. Жоден автор, за останні 2000 років не написав простою, доступною мовою наскільки глибокого, аналітичного і беззаперечного дослідження , яке цитатами самої ж біблії показує всю аморальність, ницість, підлість і жорстокість цієї невротичної писанини. Читаючи цю працю , складається враження, що ця книга, як грамотний і принциповий суддя, потужними аргументами доводить всесвітньому злочинцю його винуватість у страхітливих злочинах проти людяності, у створенні інквізиції, лютому нищенні не лише вчених, художників, лікарів, астрономів, а й в дикунському нищенні їхніх праць , в гальмуванні розвитку наукових і мистецьких шедеврів, у нетерпимому і по звіряче жорстокому ставленні до іншої, альтернативної думки, щодо християнського патологічного психозу. Після прочитання цієї книги, свідомий українець чітко усвідомить, що комуністична, нацистська, імперіалістична ідеологія є лише дрібними породженнями, нікчемними сектами юдаїзму. Жодна відома світовій цивілізації система не натворила скільки бід і нещасть людству, а пролитої юдохристиянством крові вистачить, щоб наповнити нею всі існуючі на нашій планеті океани. Цей твір здирає лицемірну овечу шкуру з лютої істоти, з потворно-хижим оскалом і доводить, що нічого гіршого в історії людства не існує, для розвитку держави, людини і нації, ніж ця чорна мордокнига, в якій все можливе зло возведене в ранг святості .
Просвітлення нам усім, українці!
Читаймо!