“Писанки у нашого народу мають значення до певної міри талісмана. Свячені писанки або взагалі освячувані яйця є першою стравою, яка переломляє піст. Писанки приносять любов і приязнь. Дівчата обдаровують ними парубків, часом навпаки; в деяких краях обдаровують ними дорогих гостей. Червоні яйця дають здоров’я, красу, силу. Селяни переховують їх у хаті від однієї великодньої ночі аж до другої, здебільшого поміщаючи їх під образами. Писанки, писані в так званий безконечник, тобто орнаментом без кінця, кладуть на вулики в пасіках; крашанками гладять худобу і коней по хребті від голови до хвоста в день св. Юрія, щоб вони були гладкими й здоровими; коли перший раз гримить грім або при інших обставинах, миються водою, в якій мочили крашанку і дукат, щоб здобути красу й багатство.
Свячені яйця й писанки служать за ліки; в Нагуєвичах такі яйця зберігають в теплому місці протягом кількох тижнів; більша частина з них гниє і тріскається, але трапляються і такі вдалі, що в шкаралупі висихають і творять так зване скло. Таке скло зі свяченого яйця помагає при лікуванні більма не тільки у худоби, а й у людини; треба тільки ножиком нашкребти того скла і цією мукою посипати око.
Але це ще не все. Писанки є ланкою поміж нашим реальним світом і світом другим – таємничим, міфічним, де живуть люди чи духи, що звуться рахманами. На думку одних, це душі побожних предків, які чекають, коли їх впустять до раю. Для інших це дуже побожні люди, які більшу частину року перебувають в постах і молитві. Отож шкаралупу з писанок і великодніх яєць кидають у воду, яка несе її аж за море, до тих рахманів. Лише коли ця шкаралупа до них допливе, дізнаються рахмани проте, що у нас наступив Великдень, і справляють також свій Великдень, так званий «Рахманський Великдень», що припадає за декілька днів перед зеленими святами”.
Іван ФРАНКО. 1893 р.
Зі статті «Писанки» (вперше опубліковано польською мовою в газеті «Kurjer Lwowski», 1893, № 92, 2 квітня, під назвою «Pisanki»).
Легендарна книга Івана Франка, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/sotvorennia-svitu-ivan-franko/
СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО
Цей твір написаний Іваном Франком наприкінці 1904 року й надрукований ним в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року дуже обмеженим тиражем – близько 500 примірників. В своїй праці автор насмілився дати критику на загальноприйнятий погляд на давню історію Світу, що опирається на жидівський «Ветхий завіт». У значній частині гебрейських книг Бог подається богом самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності і дуже гостро застерігає їх, щоб не піддавалися богам всіх інших народів. Вчитуючись пильно в ті «святі» жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечності. В одній книзі про якусь річ говориться так, а в другій про ту саму річ – інакше. Де ж, власне, та Богом об’явлена правда? Поява книжечки викликала в суспільстві велике сум’яття. Попи загули, як гніздо шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне дотримуватися гробової мовчанки щодо «страшної» книжечки – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназійної молоді. Вкінці ж – попи дійшли до «спасенної» здогадки збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили весь невеликий наклад надрукованих примірників – й спалили їх… А на захист болюче покривдженого письменника ніхто не відважився підняти голос. Уцілів єдиний примірник, який Іван Франко передав як подарунок професору Сушку. Дякуючи цьому подарунку маємо щастя прочитати цю унікальну працю.
Це видання в твердій палітурці.
