МІСЦЯ СИЛИ. ТУСТАНЬ.

Сотні мільйонів років на схилах Українських Карпат стоять могутні і непорушні, прадавні і чудернацькі камінні велетні – скелі в селі Уріч. Це один із наймістичніших куточків нашої країни, який хвилює не одну тисяч літ людське око.

Окремо можна говорити про енергетику Урицьких скель, які в народі вже давно нарекли Місцем Сили. Сюди щодня прибуває безліч людей у пошуку неймовірних вражень та енергії.

Поблизу протікає священний струмок, вода у ньому завжди смачна та корисна. Подейкують, вона вилікувала очі Франку, а у давні часи наснажувала цілі гарнізони.

Наші предки вірили, що у передвічні часи, коли попід горами селились Велети, один з них, обравши собі садибу на бердах, наказав нечистій силі викувати в них палац, і однієї ночі, ще до третіх півнів, цей палац було викувано. Однак, прослухавши півнів, велет сам скам’янів”. Чи то не його двометрове обличчя, закарбоване у підніжжі Острого каменю, магнетизує сьогодні туристів та дослідників?

Але є й більш романтична легенда, щодо походження цих гір:

У селі Тустановичах жив вельможний цар з молодою гарною дружиною, яку кохав понад життя.

Коли одного разу він вибирався на війну, прощався з дружиною, присягнувши їй, що в разі, коли б якийсь нещасливий випадок не дозволив йому повернутися додому, він надішле їй половину шлюбного перстня і в такий спосіб дасть їй знати про свою загибель. Було смутно, плакала молода жінка, цар тим часом воював з різним успіхом. Аж одного разу, готуючись до вирішальної кривавої битви, доручив одному з рицарів, якому найбільше довіряв, щоб у разі його смерті відніс дружині пів перстня і слова розради.

Глибокий жаль, з яким цар промовляв, і пристрасть, з якою він змалював її чарівність, так зацікавили рицаря, що він вирішив побачити цю жінку за будь-яку ціну.

Потому зараз випала можливість, позаяк цар, тяжко поранений і непритомний, впав на полі бою. Тоді рицар схопив ту половину перстня і пустився з ним у дорогу, а прибувши до Тустанович, повідав царівні, що її чоловік помер.

Царівна довго оплакувала загибель коханого, рицар розділяв її жаль, утішав і заспокоював, аж врешті зник з нею безвісти, а замок залишився порожнім.

Незабаром після цього, одужавши від тяжких ран, цар повернувся додому і, не знайшовши в ньому дружини, пустився в світ з надією, що десь її відшукає. Але шукав даремно.

Тоді ж, розбитий розпачем, запродав свою душу нечистій силі за умови, що та вкаже йому місце, де перебуває його дружина.

Послужливий дух запровадив його до відлюдного замчиська коло Урича, вказавши йому двері до грота, на вершині скелі, і сказав: “Ту стань!”.

Раптом відкрився грот, у ньому цар побачив дружину з дитям на руці і зрадником-рицарем. Угледівши чоловіка, царівна остовпіла і, не можучи підняти на нього очей, кинулася з сином зі скелі в провалля і спустила дух, її звідник пропав безвісти, а сумний цар поселився в замку і назвав його “Тустань” за словами Духа. Незабаром Дух зголосився за своїм записом і захопленою душею царя, блискавкою знищив замчисько, каміння з нього порозкидав по цілій долині, як тепер бачимо.

Тривалий час Уріч був не тільки одним з найбільших центрів карпатської оборони, що захищав рідну землю від орд угрів і татаро-монголів, а й сакральним центром, святилищем, астрономічною палеообсерваторією. Саме тут наші предки мудреці, духовні поводирі, волхви та мольфари збиралися разом і зустрічали найраніший схід Сонця.

На скелях помітно чимало заглибин, котрі мали культове призначення і служили жертовниками. Також є припущення, що урицькі наскельні рельєфи (а, можливо, і частина петрогліфів) могли бути пов’язаними не лише з  релігійними культами того часу, а й мати астрономічне значення. Це – основа сонячних календарів, які за численними аналогіями мали важливе значення у культовій та господарській сфера стародавніх цивілізацій. По ним визначали пори року, дні сонцестояння і взагалі використовували в якості календаря.

Цікаво, що на вершині Жолоба виявлено 7 півметрових заглиблень, які розташовані на продовгуватій платформі шириною 1,5 – 3 м. Однак така кількість їх не випадкова. Число 7 в слов’янській культурі  було сакральним. У різноманітних варіантах це число вживалося як необхідний елемент магічних обрядів, перш за все, обряду дароприношення. Сім основних Богів нараховував слов’янський язичницький пантеон: Дажбог, Стрибог, Семаргл, Перун, Мокоша, Велес, Хорс. Власне, Богам, імовірно, й були присвячені кожна з цих заглибин.

Подібні заглиблення відомі ще з часів неоліту та зустрічаються по всій Європі, ідентифікуються вченими як кам’яні чаші для жертвопринесень та ритуальних вогнищ. У деяких заглибленнях є невеличкі канавки для стоку. Це дає підстави припускати, що у туди розливався розчин – вино або олія. З їх допомогою давні жерці здійснювали пожертву Богам, використовували як своєрідний оракул для передбачень важливих подій. Обряд урочистого пролиття священної рідини (у вогонь; на землю; на камінь) був відомий в усіх індоєвропейських народів. В основі обряду –  віра в те, що Вогонь є проявом Бога, і через «споживання» ним подарунку людина поєднується з Богом.

Ці  камінні твердині – як магічний кордон між світом проявленим і непроявленим,  як місток між минулим і майбутнім – відкривають перед нами якусь невідому суть,  непізнану велич, повертаючи до архаїчних уявлень та глибин нашої людської пам’яті…

Підготувала матеріал Золотоволоска.

Схоже за темою:

МІСЦЯ СИЛИ. КАМ’ЯНЕ СЕЛО

МІСЦЯ СИЛИ. КОДАЧОК.

МІСЦЯ СИЛИ. БОГИТ.

МІСЦЯ СИЛИ. ПИСАНИЙ КАМІНЬ.

Книгу, “КАЗКИ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ. НАДІЯ ГОРА” можна замовити тут.