ОПОЛОНКА. І СВЯТА, І ПОСТСОВКОВСЬКА

Щойно наткнулася на допис одного пана- “історика”, насправді це  чернігівський журналіст-клерикал, аж до мракобісся залюблений у попівство, який вболіває за “чистоту” християнства, бо, мовляв, купання в ополонці – то постсовковська традиція, яка людськими грішними тілесами бруднить освячену воду. Він наводить історичну дійсність, коли святили лише водойми і тиждень по тому церквою було заборонене не лише купання, а й прання. Та «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство. Та то, я вам скажу, направду жах і грішне неподобство — бо не один може від стресової напруги взяти тай пукнути прямо в крижану святу воду! Йой! Надія, що бодай хрест на грудях той гріх трохи скрасить, ну а якомусь маститому чиновнику, депутату чи ще якомусь божому помазанику навіть анулює, якби шо. Красномовно пан “історик” згадує водосвяття і в козацькі часи, коли козаки протягом кількох годин під морозним небом, з оголеними головами слухали святу літургію, наскрізь просякнуту міфологією ізраїльського народу, а потім з тої радості влаштовували таку стрілянину!.. Нє, не подумайте грішного, стріляли там не інакше, як з усякого виду зброї так, шо земля стрясалася, о! А тепер без сарказму: Шкода, що “історик” не знає, що саме освячення водойм та заборона в них на якийсь час як купання, так прання – то і є якраз правдешнє язичництво, тобто одне з його дійств. Християнство завжди поступало злодійськи, крадучи звичаї язичницькі, які не змогло побороти. Тому, нема чого тепер противитися й приліпленому постсовковському пірнанню в ополонку. Перечитайте всю біблію і не знайдете там аби хтось щось освячував — чи то воду, чи зілля, чи плоди своєї праці. Все це християнством підступно присвоєно з припасуванням власних збочень — освячення навіть борделів і всього, що завгодно. А ось козацтво знищено завдяки якраз християнству, яке закадило вольні козацькі голови та засудило таку потужну психологічну силу, як характерництво, оголосивши його диявольщиною. Навіть окремі відомі гетьмани під навалою на січ попів, повірили їм та почали відмовлятися від чудового вміння — заморочувати ворога і натомість почали зводити церкви та кремсати власну свідомість абсурдом неприродної науки – любити ворогів, але ненавидіти власну душу; прощати всім будь-яку гидоту, щоб і тобі таке прощалося людьми і богом; не противитися злому; підставляти щоку для биття; любити свого ближнього, як самого себе, не дивлячись, що той ближній може бути тим самим ворогом, чи останнім паскудою. Прозріваймо, щоб через релігію та ось таку її науку про нас не залишився на світі тільки спогад, як і про нашу славну Січ!

А дитинчати на фото жалко. Видно, що воно від стресу плаче.

Література, яка може Вас зацікавити:

ВИДАТНІ ПОСТАТІ УКРАЇНИ. ГЕОРГІЙ ЩОКІН

ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ. ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕВСЬКИЙ, ЛЕОНІД ОСАУЛЕНКО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap