Із язичницького циклу.

Дажбожичі, Сварогови онуки,

Що волю й славу мали за мету,

Але терпіли сотні літ принуку,

Рабами зватися й молитися хресту…

Молились ми богам — чужим, жорстоким,

Як милосердним, добрим і благим —

Чужою мовою чужинських тих пороків

Позбути нас просили тих богів.

Раби чужинців — смерди та ізгої,

Переродились ми на вахлаків,

Були для всіх підстилками та гноєм,

Харчами паразитів, хижаків…

А нам ніхто не йшов на допомогу,

Хоч скільки мали горя і тривог,

Бо ми таки забули свого Бога

(А в кожної людини є свій Бог!).

І ось упав на знівечене руно

Колись нам Богом даної землі

Той зоряний полин стріли Перуна,

Що був пересторогою в імлі

Дажбожичам, Свароговим онукам,

Аби ми зрозуміли, хто ми є,

Не йшли в раби, до чужаків на муки,

А в ріднім краї дбали про своє.

Ми знов — нарід. І будемо довіку,

Допоки світ, що сотворив Сварог:

На неба тлі Дажбог золотоликий

Явився нам як предковічний Бог!

——–*Першодрук у часописі “Старожитності”, ч. 5 за 1992 р.

Автор: Гриць Гайовий

Книга, яка має бути в кожного українця.

Замовити можна тут:

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК

“Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців, єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу.