ВІДИЧНІ ПЛЕМЕНА

У «Велесовiй книзi» – Руських Вiдах, подається цiлком новий, вiдмiнний вiд усталеного, космогонiчний погляд на етнiчну iсторiю слов’ян (цитується за перекладом Б.І. Яценка, Київ, Велес, 2004): Д 6а. «Нашi жерцi про Вiду турбуватися закликають, а вкрали її вiд нас! І ми нинi так, як без бороди, i боїмося, що так i залишимося невiгласами до кiнця, не знаючи звiдки ми». Вiди – найдревнiшi у свiтi пам’ятки лiтератури, що вмiщують у собi основнi концепцiї орiйської думки. У них у мiтологiчнiй та релiгiйнiй формах сконцентровано всi iснуючi на той час знання, а також викладено практичнi рекомендацiї для жерцiв щодо правильного виконання духовних обрядiв тощо. Вiди складаються з семи основних збiрок. 1. Риквiда (повна назва Риктавiда) – збiрник релiгiйних гiмнiв мiтологiчного та космологiчного змiсту, тобто проречена вiда. 2. Самавiда – зiбрання наспiвiв, пiсень, що реiнтерпретують тексти Риквiди для їх використання в ритуально-обрядовiй дiяльностi. 3. Атгарвавiда – зiбрання текстiв магiчних заклять та формул. 4. Яджурвiда (Яюрвiда) – про вiдновнi процеси здорового людського роду (акушерство). 5. Данурвiда – навчає вiйськовiй справi та охоронi рiдного краю вiд чужинцiв. 6. Чапавiда – викладається наука про майстерне виготовлення священної зброї, надаються правила догляди за зброєю та рiзноманiтнi замовляння для точного враження нею. 7. Брахмавiда –надаються заповiтнi основи пiзнання духовного свiту, його побудови та розвитку розумово-енергетичного складу свiтової свiдомостi загалом i духовної сили кожної людини. До Вiд також належать тексти, якi їх тлумачать, наприклад, Брахмани, у яких пояснюються мета й послiдовнiсть пожертви, а також правильнiсть їх виконання. До такої лiтератури належала й iнша частина Вiд – Упанiшади, в яких, власне, й мiстяться засадничi iдеї давньоiндiйської фiлософiї, що згодом розроблялися фiлософськими школами або окремими фiлософськими течiями. До таких iдей належали орiйськi вчення про Карму (кострубу), реiнкарнацiю Душi, сансару, тотожнiсть атмана та брахмана тощо. До орiйських Вiд сьогоднi також ставлять i такi епiчнi твори, як Рамаяна та Магабхарата.

Велесову книгу сьогоднi також ставлять в один ряд з вiдичними творами. Д 7є. «І Дажбо нас народив од корови Замунь, i були ми кравенцi i скiфи, анти, руси, боруси i сурожцi». За Вiдами, коровою Замунь називають нашу планету, тобто Землю. Самоназва народу котрий мешкав у доiсторичнi часи на теренах України, була «сколоти». Скiфами нас називали греки, натомiсть звук «ф» був непритаманним руськiй-українськiй мовi. Слово «скiфи», чи «скуфи» грецькою писалося як «скити», «скути». За Українським Звичаєм, що дiйшов до нас за переказом Косуха О., Вiльний спосiб життя, На правах рукопису, Київ, 2005, наша країна мала назву Скупа Українська. Отже греки, чуючи слово «скупа» записували його за своєю транслiтерацiєю i називали нас «скупами», «скутами», «скитами» не розумiючи що це слово означає. А вже росiйськi переписувачi iсторiї трансформували грецьке слово у таке, яке дiйшло до нас – скiфи. Щодо слова «кравенцi», то нашi науковцi нiчого, крiм означення цього слова як «коровичi» (адже ми народилися вiд корови Замунь) не вбачають. Шкода, але у цьому словi неозброєним оком вбачається значення «кровники». Тобто, з Велесової книги, дошки 7є читається наступне: «Дажбо нас народив на планетi Земля i були ми єдинокровними i об’єднаними: анти, руси, боруси i сурожцi». Знаючи, що за орiйською вiдо-вiстичною духовною парадигмою Дажбо є Господарем Пантеону Астрального свiту, а астральний свiт – це свiт емоцiй; знаючи, що емоцiї є тим програмуючим елементом сутностi, котрий карбується у ДНК людини i творить її тiло, стає зрозумiлою зазначена теза з ВК. Д 9а. «У той час був Богумир, муж Слави, i мав трьох дочок i двох синiв. Тi бо водили худобу до степiв i там жили в травах; батьковi пiдкорялися i боялися, богiв слухалися, i так розуму набирались. І тут мати їхня, яку звали Славуна, дбала про їхнi потреби. І сказав якось Богумир:«Се ми зробiмо i мушу дочок своїх вiддати i внучат доглядати». Так сказав i повози запряг i поїхав куди очi дивляться. І приїхав до дуба, що стояв у полi, i залишився на нiч бiля вогнища свого. І побачив увечерi мужiв трьох на конях, що наближалися до нього. І сказали тi: «Здоров будь! І що шукаєш?» Одповiв їм Богумир про тугу свою. А вони вiдповiли, що самi в походi, щоб знайти жiнок. Повернувся Богумир у степи свої i привiв трьох мужiв дочкам. Од них три роди пiшли, i славнi були. Од них походять деревляни, кривичi i поляни. Бо перша дочка Богумирова мала iм’я Древа, а друга Скрева, а третя Полева. Сини ж Богумировi мали iмена Сiва i молодий Рус. Звiдси походять сiверяни i руси. Три ж мужi були три вiсники про ранок, полудень i вечiр. Утворилися тi роди бiля семи рiк, де ми проживали за морем, у краю зеленому, коли худобу водили ранiше iсходу до Карпатських гiр. То було за тисячу триста рокiв до Германарiха…» Вiди нашими пращурами передавалися iз вуст до вуст, а коли стало можливим їх записати, то записувалися волхвами, для кращого розумiння простого люду, так званою «езоповою» мовою. Велесова книга не є винятком такого письма, варто тiльки правильно його розумiти. Таким чином, на дошцi 9а ВК закарбовано iнформацiю про походження трьох племен (деревляни, кривичi та поляни) та двох духовних парадигм (шиваїзму та православ’я).

За орiйською вiдо-вiстичною духовною парадигмою, Кумир Слава втiлювала у собi Свiт Кумирів (А. Кондратьєв, Вiдо-Вiстичне Православ’я Русi-України, Русь, К. 2003 ). Щодо iменi Богумир, то воно означає божественний свiт, тобто Всесвiт. Імена трьох дочок (Древа, Скрива i Полева) є iменами трьох, духовного походження, племен, а iмена двох синiв (Сiва i Рус) – це iмена двох найпотужнiших у свiтi духовних течiй – Шиваїзм та дохристиянського Православ’я, яке, перебрiхуючи, згодом стали називати язичництвом. Як вiдомо, Шиваїзм за свого Господаря (Господа) має Шиву (Сiву, як його й досi називають у Індiї), а Вiдо-вiстичне Православ’я за Господа Першого Пантеону – РА (Один, Еден). Натомiсть люди, що вклоняються Шивi називаються «шайви», а сповiдальниками Ра є «русини» (расени), тобто сини Господа Ра. Д 7в, «Тут Русь зiбрала свої сили i розбили гунiв, утворивши Край Антiв, а скуф Києву». У Велесовiй книзi посилання на мiтичних гунiв вiдсутнє. На жаль, бiльшiсть перекладачiв ВК не бачать, або не хочуть бачити, що у Ю. Миролюбова, першого перекладача ВК, замiсть слова «гуни» написано «єгоуншти», тобто єговiсти. На цьому також наголошує i В. Данилов, автор серiї книг «Арийская империя, гибель и возрождение». Як говорять Вiди, у епоху, що зветься Калi-Юга (почалася 18 лютого 3102 року до н.л.), на Землю приходить Господь Шива (Сiва) у личинi диявола i зветься вiн Сiва-от, тобто це i є бiблiйний Сава-от. Символом Шиви є лiнгам (чоловiчий статевий орган), котрий древнєюдейською називається «єгова». Натомiсть Ягве (церква дуже часто плутає цi два iменi), перекладається як «вiчно юний». Отже, нашi пращури послiдовникiв релiгiї Єгови (юдеїв) називали єгоуншти, тобто єговiсти. Таким чином, дощечку 7в треба читати: «Тут Русь зiбрала свої сили i розбила єговiстiв (юдеїв), утворивши Країну Антiв – Скупу Київську». Орiйський епос, що зберiгся у Індiї, також знає чимало лiтописних племен. Як пише Сергiй Наливайко у книзi «Етнiчна iсторiя давньої України», «Магабхарата» подає романтично-драматичну оповiдь про царя Яятi i п’ятьох його синiв – Яду, Турвашу, Друх’ю, Ану, та Пуру – царiв-епонiмiв п’яти однойменних племен. Причому якщо Яду i Турвашу були синами Яятi вiд законної дружини-брахманки, то Ану, Друх’ю i Пуру – вiд його таємної дружини-кшатрiйки. Коли таємниця розкрилася, тесть-жрець прокляв молодого ще царя на довiчну старiсть. Той слiзно благав синiв узяти його старiсть, а йому вiддати свою молодiсть, але тiльки Пуру – наймолодший з його синiв, зважив на батькове прохання. Тож саме вiн, усупереч звичаю, став царем i родоначальником царської династiї. Для нас цей мiт цiкавий тим, що назви п’яти вiдичних племен – яду, турвашу, ану друх’юi пуру – перегукуються з назвами слов’янських племен, котрi ще у лiтописнi часи компактно мешкали поруч. Так, якщо ядави вiдповiдають балтiйським ятвягам, то з ними сусiдили туровцi, що спiввiдносяться з вiдичними турвашу. Причому, як iндiйськi (орiйськi) ядави мають iще двi назви – сатвати i данави, так i ятвяги мають двi iншi назви – судовити та дайнови. Ще одне вiдичне плем’я – друх’ю, спiввiдноситься зi слов’янськими дреговичами, дрегвою. Прикметно те, як саме Яятi прокляв Друх’ю, коли той вiдмовив батьковi в його проханнi: «Ти зi своїм родом пiдеш у мiсця, де єдиним засобом пересування буде тобi човен або плiт, а сам ти будеш у своєму племенi не царем, а лише ватажком».Цi слова дивовижно точно характеризують мiсцевiсть, на якiй лiтописи згадують дреговичiв. Що ж до назви ану, то її певно, можна зближувати з етнонiмом анти.

Орiйський епос знає i народ пуру, певно двiйника лiтописних полян. У iндiйському мiтi Пуру протиставлений чотирьом своїм братам: вiн наймолодший, єдиний зважив на батькове прохання i вiддав йому свою молодiсть, став царем, хоч ним, за давньою традицiєю мав стати найстарший брат. Подiбне протиставлення бачимо i в руському лiтописi: на противагу дреговичам чи древлянам, полянам властива мирна i лагiдна вдача, шанування батькiв, вони мають шлюбний звичай, а не викрадають дружин на «бiсiвських iгрищах» тощо. Плем’я пуру як найбiльш чеснотливе й праведне знає ще «Риквiда». Похiд до Індiї Олександра Македонського у IV ст. до н.л. застає цей народ у Пенджабi, де вiн зi своїм ватажком Пором (Пор – грецька передача iменi Пуру) вчинив завойовнику вiдчайдушний опiр, але зазнав поразки. Та Олександр, вражений мужнiстю Пора, нiбито дарував йому життя i навiть залишив йому його царство. Варто зауважити, що наявнiсть у руських лiтописах та вiдичних творах однакових чи близьких назв племен не говорить про їх подвiйнiсть, а тiльки засвiдчує, що орiйцi у давнину принесли Вiди до Індiї, i робили вони це з однiєю метою, зберегти Вiди для нащадкiв. Адже епоха Калi-Юга, це не тiльки поява деструктивних релiгiй та падiння моралi, але й епоха занепаду iстинних знань. І саме про збереження iстинних знань пiклувалися нашi пращури.

(Анатолій Кондратьєв)

Книга автора статті, Анатолія Кондратьєва, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/krir-boyove-mystetstvo-ukrayins%ca%b9kykh-kha/

КРІР. БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ХАРАКТЕРНИКІВ. АНАТОЛІЙ КОНДРАТЬЄВ, СЕРГІЙ ГОРЕЛИШЕВ

Ця книга побачила світ у 2009 році під видавництвом “Схід Захід”. Наразі пропонується її друге видання через сплеск попиту в Україні на видання літератури національного спрямування. Як сказано в анотації до книги — ця книга є посібником з психофізичної підготовки Воїна, лицаря, характерника. Розрахована на духовно підготовлену та національно спрямовану особу — Воїна-єдиноборця. Може бути корисною для підготовки солдат аеромобільних військ, ЗМОП, підрозділів антитерористичного напрямку, студентів вищих курсів спортивних, психологічних та педагогічних факультетів, спеціалістів та вчених з національно спрямованих духовних та фізичних практик, вчителів національних шкіл та університетів. 

Книги

Ця книга має 21 розділ з епіграфами, в яких описується:

1. Духовна парадигма Руси-України: Від темряви до світла веди мене, Від невігластва до знань веди мене, Від смерті до безсмертя, веди мене (Відична мантра)

2. Ставлення до смерті: А загиблому на полі бою, Перуниця дає воду живу попити, і попивши її, , йде (той) до Сварги, На коні білому. І там Перуниця їх зустрічає, і веде до благ своїх, до палат своїх, і там пробудуть вони якийсь час і дістануть тіло нове (Велесова Книга. д.26)

3.Символи, знаки, карби Руси-України: Тлумачення символів є дверима, котрі відчиняються у Великуе Все, тобто — це шлях, що веде до абсолютного світла через лабіринт темних підвалів нашої індивідуальности. (Рене Генон).

4. Козацтво України: Українські Дажбожі Роди, Ви чар волі, загадка віків. Од вас мудрість черпали Народи Європейських долин і пісків (Лев Силенко).

5. Козацький одяг та магія символу: Писанки з мережками Стали обережками В них чаклунь записана Зло вбиває списами (В. Скуратівський).

6. Харчування: (Про вегетаріанство).

7. Мистецтво бути воїном: Предки наші ввійшли в історію як плем’я вояків-завойовників. Зі своєї прабатьківщини, із безмежних пущ східної Європи, вони порозходилися на всі сторони, попромощували дороги серед нетрів та драговиння, опанували великі ріки, ввірвалися у степи (Іван Тиктор).

8. Шляхи до характерницького мистецтва: Воїн є неприступним мисливцем за силою. Досягнувши успіхів у цій справі, він стає людиною Знання (Дон-Хуан Матос).

9. Бойовий транс: Справжні знання варто переживати своїм внутрішнім Я. Виходячи з того, що внутрішня сутність кожної особи є унікальною, знання не можна отримати говорячи про них (Теун Марез).

10. Про війну та воїнів: “Так говорив Заратустра” (Фрідріх Ніцше).

11. Щит Ясуня: Співпраця зі своїм внутрішнім богом — Вищим Я.

12. Козацькі Відичні практики: Комплекс козацьких відичних практик.

13. Бойові напрацювання: Крір — це Знання.

14. Знахарські практики: Про енергетичні центри характерника, ліки та мудри і як їх задіяти.

15. Схід-справа тонка, або чому європейцю не слід займатися східними єдиноборствами: Типи енергетики людини і як вони працюють.

16. Здоров’я і спорт: Про віруси усвідомлення та як їх побороти.

17. Сонячний календар свят як звичаєвий спосіб життя: Національний Звичай та характерництво.

18. Бути характерником: Характерник — це Вчений.

19. Етика характерника: Характерник — це Людина.

20. Заповіді характерника: Реконструйовані заповіді.

21. Бібліографія: Посилання на джерела.

Слово Крір, як і санскритське слово Крія у наші прамові означало дію, котра здійснюється з ПОВНИМ УСВІДОМЛЕННЯМ. Особи, котрі практикували Крійя-йогу (Крір, характерництво) осягали Єдности і цим досягали фізичного безсмертя.