Чому Україна мусить припинити грати в обороні й відкрити власну книгу пам’яті

Найбільша поразка української історичної дипломатії полягає в тому, що ми дозволили Варшаві монополізувати право на статус «жертви». Ми десятиліттями граємо на чужому полі за чужими правилами: вони висувають нам ультиматуми по Волині, а ми — замість того, щоб покласти на стіл симетричний історичний рахунок — незграбно виправдовуємося, створюємо комісії та просимо пробачення.

Ця асиметрія пам’яті породжує політичне нахабство. Коли сусід бачить, що ви не захищаєте своїх мертвих, він розуміє, що може витирати ноги й об живих.

Якщо Польща хоче розмовляти мовою історичних рахунків та ультиматумів, українська держава мусить вийняти з архівів і покласти на дипломатичний стіл повний, структурований і безжальний реєстр польських злочинів проти українського народу. І цей рахунок не обмежується 1943 роком. Це системна, державна політика терору, асиміляції та етнічних чисток, яка тривала десятиліттями.

Ось що мусить стати нашою офіційною, незручною для сусідів історичною платформою:

1. Міжвоєнний апартеїд та системний терор (1918–1939)

Польща отримала міжнародне визнання своїх східних кордонів (Галичина і Волинь) під чіткі гарантії Ліги Націй щодо забезпечення автономії та прав українців. Варшава цинічно розтоптала ці зобов’язання. Замість автономії українці отримали режим поліцейського терору та культурного етноциду.

Пацифікація (1930 рік): Це був не просто поліцейський рейд, це був акт державного тероризму проти власного населення. Регулярна армія та поліція оточували українські села, знищували майно, трощили читальні «Просвіти», розграбовували українські кооперативи та масово, до каліцтва, били селян, священників і вчителів. Мета — економічно та психологічно зламати український хребет у Галичині.

Концтабір Береза Картузька (1934–1939): Польська влада створила концентраційний табір спеціально для позасудового ув’язнення політичних опонентів, де головною мішенню стала українська інтелігенція та члени ОУН. Фізичні тортури, психологічне знищення, карцери і примусова праця — це була польська державна відповідь на українське прагнення до свободи.

Державний вандалізм на Холмщині (1938 рік): Операція з «ревіндикації». Польська держава руками військових (!) та адміністрації масово руйнувала православні українські церкви. За кілька місяців було знищено понад 120 храмів, багато з яких мали багатовікову історію. Це був відкритий, санкційований урядом етноцид і спроба насильницької католицизації та полонізації українського прикордоння.

Осадництво: Штучна демографічна інженерія. Варшава масово роздавала найкращі українські землі польським військовим ветеранам (осадникам) на Волині та в Галичині, створюючи озброєні колонії для розмивання українського етнічного масиву та придушення місцевого населення.

2. Криваві 40-ві: Симетричний терор, про який Варшава мовчить

У польському наративі Армія Крайова (АК) та Батальйони Хлопські — це лицарі без догани. Насправді ж ці формування залишили по собі кривавий слід із тисяч убитих українських жінок, дітей та старих. Вони знищували українські села з не меншою жорстокістю, ніж та, в якій вони звинувачують УПА.

Сагринь (березень 1944): Підрозділи АК та Батальйонів Хлопських оточили село Сагринь (Холмщина) і влаштували тотальну різню. Було вбито від 800 до понад 1200 українських цивільних. Людей розстрілювали, палили живцем у хатах і церкві. Це була спланована каральна акція.

Павлокома (березень 1945): Підрозділи колишньої АК під командуванням Ю. Бісса зігнали українське населення села Павлокома (Надсяння) до місцевої церкви, після чого чоловіків, жінок і дітей партіями виводили на цвинтар і розстрілювали. Загинуло 366 українців.

Пискоровичі, Верховина, Гораєць, Завадка Морохівська: Це десятки українських сіл, які були стерті з лиця землі польським підпіллям та офіційними комуністичними польськими військами.

У чому лицемірство? Коли гинули поляки — Варшава кричить про «геноцид». Коли гинули українці від рук поляків — польська історіографія сором’язливо називає це «акціями відплати» або «пацифікаційними операціями». Ми мусимо зламати цю підміну понять. Наші жертви — це не «супутні втрати», це наслідок польського шовінізму.

3. Державні етнічні чистки (1944–1947)

Кульмінацією польської антиукраїнської політики стало остаточне вирішення «українського питання» на території Закерзоння.

Депортації 1944–1946 років: Майже пів мільйона українців під дулами автоматів польського війська (за підтримки НКВС) були позбавлені майна, землі, батьківщини і вивезені в товарних вагонах до УРСР. Тих, хто відмовлявся, вбивали або палили їхні села.

Операція «Вісла» (1947): Офіційна етнічна чистка. Понад 140 тисяч лемків, бойків і надсянців, які дивом уникнули попередньої депортації, були жорстоко вирвані з рідної землі та розпорошені по північних і західних болотах Польщі.

Концтабір Явожно (1947–1949): Для тих українців, кого польська влада лише підозрювала в симпатіях до підпілля (включно зі священниками, жінками та дітьми), був відкритий табір Явожно — філія колишнього нацистського Аушвіцу. Через нього пройшло майже 4 тисячі українців. Катування, тиф, голод і страти. Це польський концтабір для українців після Другої світової війни.

Що ми маємо з цим робити?

Ці факти не для того, щоб розпалювати сліпу ненависть. Вони для того, щоб вибити з рук Варшави зброю історичного шантажу.

Україна має перейти від глухої оборони до інституційного наступу:

Припинити виправдовуватися. На рівні МЗС та Інституту національної пам’яті має бути закріплена жорстка теза: будь-яка дискусія про Волинь можлива виключно в пакеті з дискусією про Сагринь, Павлокому, Березу Картузьку, Явожно та операцію «Вісла». Немає односторонньої провини. Є спільна кривава трагедія, спровокована багатолітнім польським імперіалізмом на українських землях.

Дзеркальні вимоги. Вимагають ексгумацій на Волині? Чудово. Ми вимагаємо повного відновлення українських меморіалів у Польщі (яких було зруйновано десятки за потурання місцевої влади), права на встановлення нових пам’ятників жертвам польського терору на Закерзонні та фінансування українських шкіл.

Криміналізація заперечення злочинів. Якщо в Польщі є стаття за «заперечення Волинського злочину», в Україні має бути жорстка юридична відповідальність за заперечення злочинного характеру операції «Вісла» та пацифікацій.

Нам не потрібно вигадувати історію. У нас її достатньо. Нам потрібно навчитися перестати її соромитися. Доки ми мовчки ковтаємо їхні претензії, ми залишатимемося об’єктом для биття. Зріла нація не дозволяє топтатися по могилах своїх предків заради швидкоплинної політичної чи транзитної кон’юнктури. Час виставити український рахунок шовіністам, нацистам, імперіалістам сусідних держав.

Владислав Смірнов

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/krir-boyove-mystetstvo-ukrayins%ca%b9kykh-kha/

КРІР. БОЙОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИХ ХАРАКТЕРНИКІВ. АНАТОЛІЙ КОНДРАТЬЄВ, СЕРГІЙ ГОРЕЛИШЕВ

Ця книга побачила світ у 2009 році під видавництвом “Схід Захід”. Наразі пропонується її друге видання через сплеск попиту в Україні на видання літератури національного спрямування. Як сказано в анотації до книги — ця книга є посібником з психофізичної підготовки Воїна, лицаря, характерника. Розрахована на духовно підготовлену та національно спрямовану особу — Воїна-єдиноборця. Може бути корисною для підготовки солдат аеромобільних військ, ЗМОП, підрозділів антитерористичного напрямку, студентів вищих курсів спортивних, психологічних та педагогічних факультетів, спеціалістів та вчених з національно спрямованих духовних та фізичних практик, вчителів національних шкіл та університетів. 

Книги

Ця книга має 21 розділ з епіграфами, в яких описується:

1. Духовна парадигма Руси-України: Від темряви до світла веди мене, Від невігластва до знань веди мене, Від смерті до безсмертя, веди мене (Відична мантра)

2. Ставлення до смерті: А загиблому на полі бою, Перуниця дає воду живу попити, і попивши її, , йде (той) до Сварги, На коні білому. І там Перуниця їх зустрічає, і веде до благ своїх, до палат своїх, і там пробудуть вони якийсь час і дістануть тіло нове (Велесова Книга. д.26)

3.Символи, знаки, карби Руси-України: Тлумачення символів є дверима, котрі відчиняються у Великуе Все, тобто — це шлях, що веде до абсолютного світла через лабіринт темних підвалів нашої індивідуальности. (Рене Генон).

4. Козацтво України: Українські Дажбожі Роди, Ви чар волі, загадка віків. Од вас мудрість черпали Народи Європейських долин і пісків (Лев Силенко).

5. Козацький одяг та магія символу: Писанки з мережками Стали обережками В них чаклунь записана Зло вбиває списами (В. Скуратівський).

6. Харчування: (Про вегетаріанство).

7. Мистецтво бути воїном: Предки наші ввійшли в історію як плем’я вояків-завойовників. Зі своєї прабатьківщини, із безмежних пущ східної Європи, вони порозходилися на всі сторони, попромощували дороги серед нетрів та драговиння, опанували великі ріки, ввірвалися у степи (Іван Тиктор).

8. Шляхи до характерницького мистецтва: Воїн є неприступним мисливцем за силою. Досягнувши успіхів у цій справі, він стає людиною Знання (Дон-Хуан Матос).

9. Бойовий транс: Справжні знання варто переживати своїм внутрішнім Я. Виходячи з того, що внутрішня сутність кожної особи є унікальною, знання не можна отримати говорячи про них (Теун Марез).

10. Про війну та воїнів: “Так говорив Заратустра” (Фрідріх Ніцше).

11. Щит Ясуня: Співпраця зі своїм внутрішнім богом — Вищим Я.

12. Козацькі Відичні практики: Комплекс козацьких відичних практик.

13. Бойові напрацювання: Крір — це Знання.

14. Знахарські практики: Про енергетичні центри характерника, ліки та мудри і як їх задіяти.

15. Схід-справа тонка, або чому європейцю не слід займатися східними єдиноборствами: Типи енергетики людини і як вони працюють.

16. Здоров’я і спорт: Про віруси усвідомлення та як їх побороти.

17. Сонячний календар свят як звичаєвий спосіб життя: Національний Звичай та характерництво.

18. Бути характерником: Характерник — це Вчений.

19. Етика характерника: Характерник — це Людина.

20. Заповіді характерника: Реконструйовані заповіді.

21. Бібліографія: Посилання на джерела.

Слово Крір, як і санскритське слово Крія у наші прамові означало дію, котра здійснюється з ПОВНИМ УСВІДОМЛЕННЯМ. Особи, котрі практикували Крійя-йогу (Крір, характерництво) осягали Єдности і цим досягали фізичного безсмертя.