Мої дослідження вам давно відомі, тому нині – не моє…
“Таке враження, що в нас не Купальська ніч, а Купальський тиждень. Хтось святкує Івана Купала 21 червня, хтось 23–24 червня, хтось 6–7 липня. А все тому, що сьогодні під однією назвою змішалися одразу три різні речі.
Перша — астрономічна. Це літнє сонцестояння, найдовший день і найкоротша ніч року. Саме навколо цієї дати — 20–22 червня — у слов’ян та багатьох інших народів Європи існували дуже давні обряди вогню, води, очищення, ворожіння та вшанування природи.
Друга — народна. Коли прийшло християнство, старі звичаї нікуди не зникли. Люди продовжували палити вогнища, плести вінки, співати купальських пісень і шукати цвіт папороті. Тому давнє свято поступово «прив’язали» до церковної дати народження Івана Хрестителя. Так з’явилася назва «Івана Купала».
Третя — календарна. Саме вона і створила найбільшу плутанину.
У Київській Русі святкували 24 червня за юліанським календарем. Для людей того часу це була реальна дата наприкінці червня, зовсім близько до сонцестояння.
Потім минули століття. З’явився точніший григоріанський календар. Юліанський календар почав відставати від астрономічного часу. Спочатку на кілька днів, потім на десять, а сьогодні — вже на тринадцять.
Через це старе церковне 24 червня автоматично перетворилося на сучасне 7 липня.
Отже маємо таку картину:
20–22 червня — астрономічне сонцестояння, тобто час, до якого найімовірніше були прив’язані найдавніші купальські обряди.
24 червня — дата, яку знали люди Київської Русі і яка була пов’язана з народженням Івана Хрестителя.
6–7 липня — та сама дата старого церковного календаря, але вже перенесена в сучасний календар через накопичену різницю між календарними системами.
Тому люди, які святкують Купала 21–22 червня, зазвичай орієнтуються на сонцестояння і дохристиянську традицію.
Ті, хто святкує 24 червня, вважають, що саме так святкували б наші предки в часи Русі, якби перенести їхню дату на сучасний календар.
А ті, хто святкує 6–7 липня, дотримуються традиції, яка сформувалася через використання старого юліанського календаря.
Якщо ж подивитися на самі обряди — вогнища, вінки, купання, трави, ворожіння, дерево Купайла, пошук папороті — то майже всі вони походять від значно давнішого свята літнього сонцестояння, а не від християнського вшанування Івана Хрестителя. Саме тому сьогодні можна побачити людей, які відзначають Купала в різні дні, але фактично звертаються до різних історичних шарів одного й того самого свята.
А якщо чесно, мені ближча думка, що свято живе не в календарі. Бо вогонь залишається вогнем, вода — водою, а найдовший день року — найдовшим днем року незалежно від того, який календар лежить на столі. Наші предки навряд чи сперечалися б про різницю в 13 днів. Вони просто дивилися, коли сонце стоїть найвище, коли достигають трави, коли земля найбільш повна сили, і виходили святкувати. Можливо, саме в цьому і є справжній сенс Купала — не в даті, а у відчутті зв’язку з природою, землею і власним корінням.
А як по-вашому: коли святкувати?
Автор: Любов Сердунич
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b5%d0%ba-%d1%96-%d0%b1%d0%be%d0%b3%d0%b8-%d1%81%d0%bb%d0%be%d0%b2%d1%8f%d0%bd/
«Борек і Боги слов’ян»
«Борек і Боги слов’ян» — це дитяча пізнавальна книга Ігоря Гуревича, яка знайомить читачів з міфологією давніх слов’ян. У формі захопливої подорожі хлопчика Борека, видання розповідає про пантеон язичницьких Богів (Перун, Велес, Дажбог), міфічні істоти, святі гаї та вірування наших предків, роблячи складну історію доступною для дітей.
- Тематика: Міфологія, дитяча література, історія слов’ян.
- Особливості: Кольорові ілюстрації, що зображують світ слов’янських Богів.
- Зміст: Книга охоплює теми про давніх Богів-стихій, таких як Перун (грім), Дажбог (сонце), Стрибог (вітер), а також про культуру язичництва
