Не слухали волхви заморських магів,
бо наша віра – спадок від батьків,
не клали на жертовники синів –
цього наш князь навчився у варягів.
До капищ ідемо від княжих стягів
і требу несемо – плоди трудів:
лиш хліб, лиш тук, лиш суру із медів,
але не кров людську чи вільних птахів.
З Даждьбожих рук відзначені вінцями,
навчені Господом та Праотцями,
волхви збирають люд, як матка рій.
А я, розтерши в черепочку квіти,
черленю ними карби–заповіти:
“О, стрепенись, мов Птиця, роде мій !..