---

1. Спочатку — найважливіший висновок

Між Рігведою X.129 та українськими космогонічними колядками справді є вражаючі структурні паралелі:

Рігведа X.129	Українські космогонічні колядки
спочатку немає звичайного світу	«не було неба, ні землі»
згадується первісна вода	«лишень було синє море»
з невизначеного стану постає космічний порядок	світ «поставити / сновати»
виникає «Єдине»	виникає перша космічна основа
є первісний творчий імпульс — kāma	птахи радяться, як створити світ
існує «насіння» творіння	із моря дістають матеріал для творення
виникають простір і космічні сили	земля, сонце, місяць, зорі
космогонія пов’язана з вертикальною структурою	світове дерево поєднує верх, середину і низ
навіть не всі Боги обов’язково передують творінню	українські колядки теж можуть починати оповідь ще до звичайного пантеону, але враховуючи основну роль одного з Першотворців-Даждьбога: Коли не було з-нащада світа, Даждьбоже Тогди не було неба ні землі, Даждьбоже Ано лем було синє море, Даждьбоже А серед моря зелений явір. Даждьбоже

Це реальна порівняльно-міфологічна паралель.

Але є принципова різниця:

Рігведа X.129 — це філософська космогонія про походження буття.

Українські колядки — ритуально-поетичні космогонічні тексти, де творення світу часто представлене через море, дерево, птахів і конкретний матеріал — пісок, камінь тощо. Дослідники прямо називають ці тексти відтворенням космогонічних уявлень, але водночас наголошують на їхньому складному формуванні

Це один із найвідоміших космогонічних гімнів Рігведи. Нижче подаю максимально близький до санскритського тексту український переклад

Є український переклад Насадія-сукти (Рігведа X.129), виконаний Павлом Григоровичем Ріттером — одним із найважливіших українських сходознавців і перекладачів санскритської літератури.

Це не сучасний «переказ», а переклад із ведійського санскриту. Бібліографічно він зафіксований щонайменше у двох українських публікаціях:

• «Антологія літератур сходу», Харків, 1961, с. 315–316 — «Космогонія», переклад з санскриту П. Г. Ріттера.
• «Всесвіт», 1976, № 11, с. 128–150 — вибрані гімни «Рігведи», серед них «Космогонія» (X.129), переклад із ведійського санскриту та примітки Павла Ріттера.
• Також переклад увійшов до укладеної Ріттером антології «Голоси стародавньої Індії» (Київ: Дніпро, 1982).

І ось саме текст Ріттера.

ПАВЛО РІТТЕР

«КОСМОГОНІЯ»

Рігведа, X.129

1
Буття і небуття тоді не було —
Повітря не було й склепіння неба.
Що покривало? Де? Що захищало?
Була вода? Глибокая безодня?

2
І смерті не було, безсмертя — також,
Між днем і ніччю не було відміни,
Те дихало саме, одне без вітру.
І більш нічого не було, крім того,

3
Вкривала пітьма пітьму споконвіку,
Цей всесвіт ввесь — мов океан без світла,
Той зародок, що хаосом був вкритий,
Один від сили спеки народився.

4
Любов спочатку виникла від нього,
Що стала першим для думок насінням;
Знайшли зв’язок між сущим і несущим,
У серці стежачи думками, мудрі.

5
Думок тих промінь наскрізь простягнувся.
Що на горі було? І що зі споду?
Там сім’яносці, тут же — їх сприймання.
Зусилля знизу, зверху поривання.

6
І хто це знає й хто про це повіда?
Звідкіль цей всесвіт народивсь та виник?
Боги пізніш за нього народились?
А як оце втворилося, хто знає?

7
Світобудова ця звідкіль взялася?
Чи створено її було, чи йнакше?
В найвищім небі хто її пильнує,
Той, певно, зна чи, може, й він не знає?

Леся Українка

«Гімн до найвищого духа Pramatma»

Р. V. 10, 129

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,
що покривало усе те, чого не було ще?
Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?

Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило
темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки
«Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.

Отже, і все, що було. Його темрява крила,
мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко,
скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало
під своїм власним теплом.

Тож найперше кохання «Все» прийняло, бо кохання —
духовного світла первісток. В думці міркуючи, мудрії Ріші
почули той зв’язок, що то єднає буття з небуттям.

Але де ж був той промінь, що то побачили Ріші?
Чи був він вгорі, чи в безодні? Впало насіння, і сили зродились;
внизу — народження, сила і воля — вгорі.

Але хто теє знає? Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?
Адже пізніше, ніж тії світи, всі Боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той с=Сам,
з кого повстали безкраї світи, — чи створив він, чи не творив їх, —
він бачив усе з високості, він певне знає усе;
а може, і він не відає?..

Джерело тексту: Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. — Київ: Наукова думка, 1975. — Т. 2. — С. 276–282, де саме цей гімн займає с. 279–280. Першодрук — у виданні «Стародавня історія східних народів», Катеринослав, 1918, с. 17–25

Назва Nāsadīya Sūkta походить від першого слова na asat — «не [було] несущого / не-сущого». Це 129-й гімн 10-ї мандали Рігведи, що складається із семи віршів.

Українська паралель №1: «Коли не було з нащада світа»

Ось повний текст архаїчної української космогонічної колядки про сотворення світу:

Коли не було з-нащада світа, Даждьбоже
Тогди не було неба ні землі, Даждьбоже
Ано лем було синє море, Даждьбоже
А серед моря зелений явір. Даждьбоже

На явороньку три голубоньки, Даждьбоже
Радоньку радять, як світ снувати. Даждьбоже

Та спустимося на дно до моря, Даждьбоже
Та дістанемо дрібного піску, Даждьбоже
Дрібний пісочок посіємо ми, Даждьбоже
То нам ся стане чорна землиця. Даждьбоже

Та дістанемо золотий камінь, Даждьбоже
Золотий камінь посіємо ми, Даждьбоже
То нам ся стане ясне небонько — Даждьбоже
Світле соненько, ясен місячик, Даждьбоже
Ясна зірниця, дрібні звіздочки. Даждьбоже

№2 — «Ой як се було на початку світа»

Запис

Б. Лаврівський, с. Любачів, Галичина.

Джерело

Гнатюк, «Етнографічний збірник», т. XXXV–XXXVI, Львів, 1914; у пізнішій академічній антології — Дей, «Колядки та щедрівки», 1965.

У доступному бібліографічному описі прямо вказано запис Б. Лаврівського у Любачеві

Ой як се було на початку світа:
Не було тоді ні неба, ні землі,
Тільки-но було синєє море.
На тім синім морі явір зелененький,
На тім яворойку на горі гніздойко,
А в тім гніздойку три соколойки.

Впускали вони ся в синєє море:
Перший пожитойко — вози ми житойко,
Другий пожитойко — яра пшеничейка,
Третій пожитойко — трава зеленейка.

Вози ми житойко людям на хлібойко,
Яра пшеничейка — на проскуройки,
Трава зелененька — для худобойки.

Чому цей текст особливо важливий

Тут уже немає «пісочку → землі → каменю → неба».

Натомість:

море → явір → гніздо → три соколи → три пожитки.

Тобто ми бачимо іншу гілку того самого космогонічного комплексу.

Але ще існує один переклад

нАсадія сУкта

рігведа [10:129]

नास॑दासी॒न्नो सदा॑सीत्त॒दानीं॒ नासी॒द्रजो॒ नो व्यो॑मा प॒रो यत् । किमाव॑रीवः॒ कुह॒ कस्य॒ शर्म॒न्नम्भः॒ किमा॑सी॒द्गह॑नं गभी॒रम् ॥ १ ॥

nāsa̍dāsī̱nno sadā̍sītta̱dānī̱ṃ nāsī̱drajo̱ no vyo̍mā pa̱ro yat |
kimāva̍rīva̱ḥ kuha̱ kasya̱ śarma̱nnambha̱ḥ kimā̍sī̱dgaha̍naṃ gabhī̱ram || 1 ||

Тоді навіть небуття не було, ні існування,
Не було тоді ні повітря, ні небес за ним.
Що його покривало? Де воно було? У чиєму зберіганні?
Чи була тоді космічна вода, в бездонних глибинах?

न मृ॒त्युरा॑सीद॒मृतं॒ न तर्हि॒ न रात्र्या॒ अह्न॑ आसीत्प्रके॒तः । आनी॑दवा॒तं स्व॒धया॒ तदेकं॒ तस्मा॑द्धा॒न्यन्न प॒रः किं च॒नास॑ ॥ २ ॥

na mṛ̱tyurā̍sīda̱mṛta̱ṃ na tarhi̱ na rātryā̱ ahna̍ āsītprake̱taḥ |
ānī̍davā̱taṃ sva̱dhayā̱ tadeka̱ṃ tasmā̍ddhā̱nyanna pa̱raḥ kiṃ ca̱nāsa̍ || 2 ||

Тоді не було ні смерті, ні безсмертя,
і не було тоді смолоскипа ночі й дня.
Єдиний дихав безвітряно та самопідтримуючийся.
Тоді був той Єдиний, і не було іншого.

<तम॑ आसी॒त्तम॑सा गू॒ळ्हमग्रे॑ऽप्रके॒तं स॑लि॒लं सर्व॑मा इ॒दम् । तु॒च्छ्येना॒भ्वपि॑हितं॒ Українська ३ ॥

tama̍ āsī̱ttama̍sā gū̱l̤hamagre̍’prake̱taṃ sa̍li̱laṃ sarva̍mā i̱dam |
tu̱cchyenā̱bhvapi̍hita̱ṃ yadāsī̱ttapa̍sa̱stanma̍hi̱nājā̍ya̱taika̍m || 3 ||

Спочатку була лише темрява, оповита темрявою.
Усе це була лише неосвітлена космічна вода.
Той Єдиний, що виник, ув’язнений у нічому,
нарешті виник, народжений силою тепла.

काम॒स्तदग्रे॒ सम॑वर्त॒ताधि॒ मन॑सो॒ रेतः॑ प्रथ॒मं यदासी॑त् । स॒तो बन्धु॒मस॑ति॒ निर॑विन्दन्हृ॒दि प्र॒तीष्या॑ क॒वयो॑ मनी॒षा ॥ ४ ॥

kāma̱stadagre̱ sama̍varta̱tādhi̱ mana̍so̱ reta̍ḥ pratha̱maṃ yadāsī̍t |
sa̱to bandhu̱masa̍ti̱ nira̍vindanhṛ̱di pra̱tīṣyā̍ ka̱vayo̍ manī̱ṣā || 4 ||

Спочатку на нього зійшло бажання —
це було первісне насіння, народжене розумом.
Мудреці, які дослідили свої серця з мудрістю,
знають те, що є спорідненим з тим, що не є спорідненим.

ति॒र॒श्चीनो॒ वित॑तो र॒श्मिरे॑षाम॒धः स्वि॑दा॒सी३दु॒परि॑ ​​स्विदासी३त् । रे॒तो॒धा आ॑सन्महि॒मान॑ आसन्स्व॒धा अ॒वस्ता॒त्प्रय॑तिः प॒रस्ता॑त् ॥ ५ ॥

ti̱ra̱ścīno̱ vita̍to ra̱śmire̍ṣāma̱dhaḥ svi̍dā̱sī3du̱pari̍ svidāsī3t |
re̱to̱dhā ā̍sanmahi̱māna̍ āsansva̱dhā a̱vastā̱tpraya̍tiḥ pa̱rastā̍t || 5 ||

І вони простягнули свій шнур через порожнечу,
і знають, що було вгорі, а що внизу.
Насіннєві сили створили родючі могутні сили.
Внизу була сила, а над нею — імпульс.

को अ॒द्धा वे॑द॒ क इ॒ह प्र वो॑च॒त्कुत॒ आजा॑ता॒ कुत॑ इ॒यं विसृ॑ष्टिः । अ॒र्वाग्दे॒वा अ॒स्य वि॒सर्ज॑ने॒नाथा॒ को वे॑द॒ यत॑ आब॒भूव॑ ॥ ६ ॥

ko a̱ddhā ve̍da̱ ka i̱ha pra vo̍ca̱tkuta̱ ājā̍tā̱ kuta̍ i̱yaṃ visṛ̍ṣṭiḥ |
a̱rvāgde̱vā a̱sya vi̱sarja̍ne̱nāthā̱ ko ve̍da̱ yata̍ āba̱bhūva̍ || 6 ||

Але, зрештою, хто знає, і хто може сказати,
Звідки все це сталося, і як відбулося творіння?
Самі Деви (малі боги) з’явилися пізніше за творіння,
тож хто знає, звідки це насправді виникло?

i̱yaṃ visṛ̍ṣṭi̱ryata̍ āba̱bhūva̱ yadi̍ vā da̱dhe yadi̍ vā̱ na |
yo a̱syādhya̍kṣaḥ para̱me vyo̍ma̱nso a̱ṅga ve̍da̱ yadi̍ vā̱ na veda̍ || 7 ||

Звідки походить усе творіння,
він, чи створив його, чи ні,
він, хто спостерігає за всім цим з найвищих небес,
він знає — або, можливо, навіть не знає.

— Перекладено ALBasham

Довідка. ALBasham (А. Л. Башам / Артур Ллевелін Башам) — видатний британський історик, індолог та сходознавець (1914–1986).

Науковий внесок: Вважається одним із найавторитетніших західних фахівців з історії та культури Стародавньої Індії. Його праці стали класикою світової індології.

Головна праця: “The Wonder That Was India” (1954) — фундаментальна дослідження давньоіндійської цивілізації, релігії, філософії, літератури та мистецтва до приходу мусульманських завойовників.

Чим цінний цей переклад?

Порівняймо переклад Ріттера, передостанній вірш і переклад Башама:

Ріттер

6
І хто це знає й хто про це повіда?
Звідкіль цей всесвіт народивсь та виник?
Боги пізніш за нього народились?
А як оце втворилося, хто знає?

Башам

Але, зрештою, хто знає, і хто може сказати,
Звідки все це сталося, і як відбулося творіння?
Самі Деви (малі Боги) з’явилися пізніше за творіння,
тож хто знає, звідки це насправді виникло?

Тобто, в цих двох перекладах 6 вірша виникає величезна світоглядна розбіжність. В перекладі Ріттера , хоч і під питанням, але є припущення, що Бог народився пізніше за Всесвіт. Павло Григорович Ріттер (1872–1939) — видатний український індолог, санскритолог, мовознавець та перекладач. Він став одним із перших, хто почав перекладати давньоіндійські священні тексти, зокрема «Рігведу», безпосередньо з санскриту українською мовою. Але він не був релігієзнавцем, саме тому , в цьому вірші була допущена неточність. Справа в тому, що Бог завжди є Творець. цього, очевидно не знав Ріттер, як і досі не знає юдаїзм, біблія і християнство, тому в них , насправді Бога нема. Очевидно, що не може бути Творцем Єгошуа Мошіах, по кличці Ісус Христос, у свої 2026 років. Так само очевидно, що не міг створити людство і всесвіт Яхве, з кличками Саваот, Єгова, Ел, Еліот , бо згідно розрахунків поколінь у біблії, йому приблизно 5786 років, що катастрофічно мало для створення Землі, Всесвіту , яким мільярди років. Крім того, науковцям загальновідомо, що міфи про народження, чуда, смерть і воскресіння юдейського Ісуса , перського Мітри, індійського Крішни, та грецького Діоніса співпадають. Але оскільки Єгошуа Мошіах у цьому списку наймолодший, то питання хто і в кого запозичив, а точніше вкрав свою легенду є очевидним.

Також відомо, які саме легенди і від кого вкрали і по недорозумінню спотворили давні жиди, навіть не усвідомивши їхньої первинної суті:

Багато біблійних сюжетів мають глибокі паралелі у давніших месопотамських (шумерських, аккадських, вавилонських) та єгипетських текстах, які були записані за сотні й тисячі років до формування книг Старого Завіту.

Нижче наведено головні історичні та літературні джерела, де описані ці мотиви.

1. Всесвітній потоп

• «Епос про Гільгамеша» (Таблиця XI, Вавилон, бл. 2100–1200 рр. до н.е.)Найвідоміша давня версія. Герой Утнапіштім розповідає Гільгамешу, як бог Еа продав йому таємницю про майбутній потоп. Утнапіштім будує величезний корабель, завантажує туди свою родину та «насіння всіх живих істот». Після закінчення зливи він послідовно випускає голуба, ластівку й крука, щоб знайти сушу, а після висадження приносить богам жертву.
• «Міф про Атрахасіса» (Аккад/Вавилон, бл. 1700 р. до н.е.)Детально пояснює причинно-наслідковий зв’язок: боги (зокрема Енліль) вирішили знищити людство потопом через те, що люди занадто розмножилися та сильно галасували, заважаючи богам спати. Праведник Атрахасіс («Надзвичайно мудрий») будує ковчег за порадою бога Еа та рятується.
• «Міф про Зіусудру» (Шумерський список царів / Потоп, бл. 2000–1600 рр. до н.е.)Найдавніша з відомих писемних версій. Праведний шумерський цар міста Шурруппак на ім’я Зіусудра отримує попередження від богів і будує величезне судно, щоб пережити бурю, яка тривала сім днів і сім ночей.

2. Створення світу та людини з глини

• «Енума Еліш» (Вавилонський епос про творіння, бл. 1800–1100 рр. до н.е.)Повествує про те, як Всесвіт постає з первісного хаосу та водного океану (Тіамат). Після перемоги бога Мардука над Тіамат він розділяє її тіло на дві частини, створюючи з них небо та землю. Людину створюють із глини, змішаної з кров’ю заколотного бога Кінгу, щоб вона служила богам.
• «Міф про Енкі та Нінмах» (Шумер, бл. 2000 р. до н.е.)Бог мудрості Енкі та мати-богиня Нінмах ліплять перших людей із глини безнадійного підземного океану (Абзу), щоб покласти на них працю із забезпечення богів їжею.
• Миф про Хнума (Давній Єгипет)Бог-гончар Хнум виліплює людей та їхні душі (Ка) з чорної глини річки Ніл на своєму гончарному крузі.

3. Райський сад (Едем) та Втрачений рай

• «Епос про Енмеркара та володаря Аратти» і міф про Дільмун (Шумер, III тис. до н.е.)Дільмун описується як священна, чиста та світла країна, де немає хвороб, старості, хижаків та смерті. Це первісне місце гармонії, яке нагадує біблійний Едем.
• Міф про Адапу (Вавилон, бл. 1400 р. до н.е.)Мудрець Адапа (перша людина у деяких традиціях) обманом втрачає можливість отримати безсмертя. Бог Ану пропонує йому «хліб життя» та «воду життя», але Адапа відмовляється від них за порадою бога Еа, через що люди залишаються смертними.

4. Вавилонська вежа та змішання мов

• «Енмеркар и володар Аратти» (Шумер, бл. 2100 р. до н.е.)У тексті міститься заклинання Нудіммуда (Енкі), де згадується час, коли всі люди розмовляли однією мовою і вихваляли богів. Проте Енкі змішав їхню мову і поклав край одномовності людства.
• Зікурати Месопотамії (зокрема Етеменанкі у Вавилоні)Реальні історичні вежі-храми, назва яких перекладається як «Дім заснування неба і землі». Вони будувалися з обпаленої цегли з використанням смоли (бітуму), що прямо згадується в Книзі Буття.

5. Порятунок немовляти у кошику на воді

• «Сказання про народження Саргона» (Аккад, бл. 2300–2000 рр. до н.е.)Засновник Аккадської імперії Саргон Стародавній описує своє походження: мати-жриця народила його таємно, поклала в тростинний кошик, замастила його смолою та пустила за течією Євфрату. Його врятував водонос Аккі й виховав як власника, після чого Саргона покохала богиня Іштар і він став царем. Цей сюжет майже повністю повторює історію народження Мойсея (Книга Вихід).

Надзвичайно професійно, науково аргументовано, та докладно це описує Іван Франко, в своїй легендарній книзі “Сотворення Світу” Ось посилання, де можна замовити цю книгу в повній відповідності з авторським текстом: https://sribnovit.com/product/sotvorennia-svitu-ivan-franko/

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

Цей твір написаний Іваном Франком наприкінці 1904 року й надрукований ним в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року дуже обмеженим тиражем – близько 500 примірників. В своїй праці автор насмілився дати критику на загальноприйнятий погляд на давню історію Світу, що опирається на жидівський «Ветхий завіт». У значній частині гебрейських книг Бог подається богом самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності і дуже гостро застерігає їх, щоб не піддавалися богам всіх інших народів. Вчитуючись пильно в ті «святі» жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечності. В одній книзі про якусь річ говориться так, а в другій про ту саму річ – інакше. Де ж, власне, та Богом об’явлена правда? Поява книжечки викликала в суспільстві велике сум’яття. Попи загули, як гніздо шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне дотримуватися гробової мовчанки щодо «страшної» книжечки – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназійної молоді. Вкінці ж – попи дійшли до «спасенної» здогадки збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили весь невеликий наклад надрукованих примірників – й спалили їх… А на захист болюче покривдженого письменника ніхто не відважився підняти голос.  Уцілів єдиний примірник, який Іван Франко передав як подарунок професору Сушку. Дякуючи цьому подарунку маємо щастя прочитати цю унікальну працю.

Отже, з неточного перекладу Павла Ріттера виникло враження, що Бог-Творець народився після свої творінь. Зате точно цей текст переклав ALBasham, який глибоко вивчав древню арійську релігію. Він підкреслює, що лише менші Боги народилися пізніше Першобога -Творця і відповідно Сотворення Світу: “Самі Деви (малі Боги) з’явилися пізніше за творіння”, тобто ставить на свої законне місце постать і значення Першобога, як створювача Всесвіту.

Християнство, усвідомлюючи свою меншовартість і недосконалість намагалися неодноразово впихнути в праукраїнські колядки своїх персонажів. Наприклад, у колядку «Коли не було з нащада світа» десь вліпилася фраза : подуй, Господи, із святим духом.Юродивим жидоприхвосням невтямки, що весь подальший текст колядки категорично суперечить біблійній версії створення світу. Тобто зрозуміло, що ця фраза є очевидним християнським нашаруванням, юдобіблійним сміттям, яке висипали на чисту суть праукраїнської духовності.

Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синоє море,
А серед моря зелений явір.

А на явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радят,
Радоньку радят, як світ сновати:

— Та спустимеся на дно до моря,
Та дістанеме дрібного піску,
Дрібний пісочок посієме ми,
Та нам ся стане чорна землиця.

Та дістанеме золотий камінь,
Золотий камінь посієме ми,
Там нам ся стане ясне небонько,
Ясне небонько, світле сонінько,
Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця,
Ясна зірниця, дрібні звіздочки.

Ще один варіант, спотворений християнством:

«Ой, як же було ізпрежди віка»

Ой, як же було ізпрежди віка,
Ой, дай Бо[г].

Ой, як не було неба і землі,
Ой, дай Бо’.

А тільки було синєє море,
Ой, дай Бо’.

На тому морі горіли огні,
Ой, дай Бо’.

Коло тих огнів сиділи святи.
Ой, дай Бо’.

Радять радоньку, кого в море послать.
Ой, дай Бо’.

Ой, пойди, Петро, по море на дно,
Ой, дай Бо’.

Та достань Петро жовтого піска,
Ой, дай Бо’.

Та посіємо по всьому світу,
Ой, дай Бо’.

Щоб уродилось небо і земля,
Ой, дай Бо’.

Небо зорями, земля квітами.
Ой, дай Бо’.

Замість рефрена після кожної стрічки “Даждьбог”, виникає “дай Бо”. Але ж наші Предки не просили Богів, вони їх славили. Боги і самі знають, що людині треба і дають все від народження, а далі має працювати сама людина. «Дай, Боже» — прохання/побажання;
«Дажбо!» / «Дажбоже!» — потенційно звернення, або Славлення Бога.

А от поява якихось”святих ” в тексті колядки, та юродивого клоуна Петра, який має “пойти у море на дно, та достати там жовтого піску”, щоб сотворити землю, є вже вставка з розряду гострої патологічної шизофренії, параноїдальної форми. Нормальна людина до такого ідіотизму не додумається.

Рухаємось далі. В правильному тексті колядки «три голуби = три Боги». Які саме? Ось що пише з цього приводу Іван Франко у своїй повісті “Захар Беркут”:

Отут-то, на Ясну поляну, зійшлись сеї страшної ночі тухольські старці. Великий огонь палав серед поляни; таємничо шуміли стародавні смереки, немов нагадуючи давні часи; у відблиску огнища яснів золотий образ Сонця в яскині кровавим блиском; у задумі сиділи старці, слухаючи цюкання сокир по лісі та оповідань старого Захара про давню давнину. Дивний якийсь дух уступив нині в старого. Він, що ніколи не любив говорити про стару віру, нині розговорився, і то з таким сердечним жалем, з яким говорив хіба про найближчі й найдорожчі серцю діла. Він оповідав про діла Дажбога, про побіди Світовида, про те, як три святі голуби, Дажбог, Світовид і Перун, сотворили землю з піскового зерна, як Дажбог три дні шукав на дні безодні, поки знайшов три зеренця: одно зерно пшениці, друге жита, а третє ячменю, і дарував їх першому чоловікові Дідові та його жінці Ладі; як Перун дарував їм іскру огню, а Світовид волосинку, з котрої за його благословенством зробилася корова й пастух, що його назвали Волосом. І далі розповідав Захар про життя перших людей, про великий потоп, від якого люди ховалися в горах і печерах, про старих велетнів і їх царя, тухольського Сторожа, що розгатив тухольське озеро. Слухали тухольські старці тих оповідань, мов вістей про якийсь новий, незнаний світ; багато такого, що вони говорили і співали в піснях не розуміючи, тепер ставало ясно і в суцільнім зв’язку перед їх очима, Захар Беркут сам видався їм останнім із тих добрих велетнів-сторожів тухольських, про яких добрі діла так само оповідати собі будуть пізні покоління.

Тепер, нарешті порівняльний аналіз :

Терміни, які описують послідовні етапи розгортання Всесвіту з первісного Хаосу.

I. Рігведа X.129

Оригінальний санскрит:

sat / asat → ekam → tapas → kāma → manas → retaḥ → visṛṣṭi.

Точний переклад термінів

• sat / asat (буття / небуття) — первісний стан, коли ще не існувало ні явного світу, ні порожнечі.
• ekam (Єдине) — те єдине, що дихало саме по собі без повітря серед первісної пітьми та хаосу.
• tapas (внутрішній жар / самоспоглядання) — духовне тепло чи сувора аскеза, завдяки якій Єдине народилося до прояву.
• kāma (бажання / космічна любов) — першопричина руху, потяг Єдиного до прояву, перший зародок думки.
• manas (розум / свідомість) — сфера мислення та сприйняття, яка виникає внаслідок первинного бажання.
• retaḥ (сім’я / ментальний зародок) — першооснова життя, творча сила, що дає поштовх подальшому творенню.
• visṛṣṭi (еволюція / випуск назовні) — фінальний етап, коли Всесвіт розділяється на розмаїття форм і матеріальний світ.

II. Українська космогонічна колядка №1

море → явір → три голуби → пісок → земля → золотий камінь → небо → сонце → місяць → зорі.

III. Український варіант №2

море → вогні → пісок → небо → земля → зорі.

«Що ж нам було з світа початку?»

Це варіант із збірки Зоріана Ходаковського.

Грушевський спеціально виділяє його як окремий космогонічний текст.

Початок

Що ж нам було з світа початку?
Не було нічого, єдна водонька!
На тій водонці єдне деревенко,
На тім деревенку шовкове гніздо,
А в тім гніздечку три голубоньки…

Неймовірна точність образів, порівняно з Рігведою!

Це особливо цінний варіант:

…Спустиме ми ся на дно до моря:
Винесеме си дрібного піску,
Дрібного піску, синього каменця.

Дрібний пісочок посієме ми,
Синій камінець подунеме ми.

З дрібного піску — чорна землиця,
Студена водиця — зелена травиця;
З синього камінця — синєє небо..

Тепер ми маємо три різні рівні тексту:

1. Ведійський санскрит — Рігведа X.129 — первинне джерело.
2. Леся Українка — 1890 — ранній український переклад через європейські переклади.
3. Павло Ріттер — «Космогонія» — переклад безпосередньо з санскриту.

А також маємо для порівняння кілька варіантів українських космогонічних колядок.

Це буде особливо цікаво, коли ми зіставимо Лесю Українку — Ріттера — санскрит — українські космогонічні колядки.

Спробуємо розібратися, що було первинне, Колядки, чи Рігведа?

Отже, Рігведа не була «написана» в один конкретний рік. Це корпус гімнів, який формувався й передавався усно протягом певного часу. Найпоширеніше датування основного корпусу — приблизно 1500–1200 рр. до н. е. Саме такий діапазон наводять сучасні індоєвропеїстичні та ведичні дослідження. Тобто, приблизно 3200-3700 років тому.

X мандала загалом є написана пізніше щодо основного ядра. Саме там міститься Насадія-су́кта X.129, тому автоматично датувати її, наприклад, 1500 роком до н. е. було б неправильно. Дослідники відзначають внутрішній мовний розвиток корпусу, причому X книга має в окремих рисах пізніший характер.

Рігведа X.129, Насадія-су́кта
Дата: орієнтовно пізньоведичний етап формування Рігведи; точна дата невідома.
Загальне датування корпусу: приблизно 1500–1200 рр. до н. е.
Традиційний ріші: Праджапаті Парамештхін.
Історично встановлений автор: невідомий.

Який же приблизний вік створення українських колядок? Це питання досліджував

Михайло Грушевський

Він прямо говорить про значно більшу давність мотивів

У «Історії української літератури» він пише, що в основі теперішніх колядкових величань лежать мотиви й ідеї, «без сумніву, далеко старші від княжо-дружинного побуту київської доби», які лише пізніше були поєднані з мотивами княжої та пізніших епох.

І далі він пише, що «Обидва мотиви (тобто 2 основні колядки) дуже старі, так що не можна сказати, котрий міг би бути старший і основний: вони можуть бути обидва паралелями з великих давен».

Це вже фактично палеофольклористичний підхід: він намагається проникнути за межі першого запису до більш давнього шару традиції.

Ще сильніший аргумент — мовна й сюжетна структура

Подивімося, що містить текст:

до існування неба й землі

↓

первісне море

↓

дерево посеред моря

↓

три птахи

↓

рада щодо створення світу

↓

занурення у первісну воду

↓

добування піску

↓

утворення землі

↓

камінь

↓

небо

↓

сонце, місяць, зорі.

Це не християнський сюжет творіння.

Саме космогонічне ядро не потребує християнської теології для свого пояснення.

Сучасне дослідження також характеризує трьох голубів як деміургів, первісну воду — як хаотичний стан, явір — як світове дерево, а занурення птахів — як акт добування матеріалу для створення землі. Космогонічний сюжет і система образів «Коли не було з нащада світа» містять архаїчний міфологічний шар, який за своєю структурою не є християнським.

Коляда є українським Богом, колядки-Славлення Богів, Різдво Даждьбоже-народженням нового Сонця, Божича Коляди, початок нового астрономічного літа, періодом зимового сонцестояння, те, що ми називаємо новим роком, збільшення світлового дня.

Жодного християнського бруду і лукавої попівської мімікрії в суті колядок не існує.

Є ще один надзвичайно важливий дослідник — Олександр Потебня

І тут, на мою думку, нам треба повернутися до нього.

Грушевський посилається на Потебню саме в контексті давності колядкових мотивів. Потебня вважав, що деякі такі мотиви могли бути «далеко старші» за історичні соціальні реалії, до яких їх намагалися прив’язати.

Ще цікавіше: в Грушевського є посилання на космогонічну колядку, подану Потебнею, де зберігається:

вода → білий камінь → земля → дерево

О. С. Кирилюк прямо пов’язує українські космогонічні колядки з індоєвропейською міфологічною давниною і говорить про «праіндоєвропейську давнину».Зокрема він звертає нашу увагу на один з архаїчних символів Різдва-Світове Дерево. В Україні безпосередні або орнаментовані зображення Світового Дерева представлено на незчисленній кількості домашнього начиння, посуду, керамічних виробах, весняних писанках, вишивках, рушниках тощо. Найдавнішим з цих зображень (2 тис. до хр.) на терені України вважається малюнок Світового Дерева (разом з кіньми, свинями, змієм та солярними знаками) на сокирі з оленячого рогу, знайденому в Київській області. (2, с. 11). Ось чому звернення до розгляду цього символу української культури у загальносвітовому культурному контексті обіцяє достатньо плідні результати. Зверніть увагу, Рігведа написана приблизно 3200-3500 років тому, а перше зображення Світового Дерева, яке знайдене в Україні і існує в широкому побуті дотепер має вік більше 4000 років! Тому спільні і вражаючи схожі мотиви в колядках і Рігведі безумовно запозичені творцями Рігведи. Цілком можливо, що наші далекі Предки і є головними авторами не лише Рігведи, а й інших всесвітньовідомих відичних текстів.

Далі цікавіше. Ось перелік археологічних знахідок, які є символами Різдва, з науково підтвердженим віком кожної знахідки.

Найдавніші надійні приклади

Знак / мотив	Найдавніший надійно датований приклад	Вік	Коли знайдений
Сварга / свастикоподібний знак	браслети з бивня мамута, Мізинська стоянка, Чернігівщина	приблизно 15–16 тис. років тому (близько 13–14 тис. до н.е. за каліброваними датуваннями; у старій літературі часто «18 тис. до н.е.»)	стоянку відкрито 1907, розкопки 1908–1909; один із браслетів знайдено 1912 р.
Меандр / ламаний геометричний орнамент	мізинські браслети з мамутового бивня	приблизно 15–16 тис. років тому	1908–1912 рр.
Ромбічні композиції	кераміка й антропоморфна пластика Трипілля	приблизно V–III тис. до н.е.	археологічні розкопки XIX–XX ст.; конкретна дата залежить від пам’ятки
Хрест / хрестоподібні композиції	геометричний орнамент трипільської кераміки	приблизно V–III тис. до н.е.	різні розкопки трипільських пам’яток; не одна конкретна знахідка
Восьмипроменева зірка Алатир, Вівтар, священне місце , в тому числі найсакральніше місце в храмі.( перейнято юдохристиянством, але без розуміння значення, тому в церкві Алатирю не місце)	найдавніший конкретний предмет, який можна назвати саме восьмипроменевою зіркою, трипільські «зірки» часто так називають у літературі	встановити «першу» знахідку неможливо	Дуже багато
Зіркоподібні розетки	трипільська кераміка та пізніші пам’ятки	переважно IV–III тис. до н.е. і пізніше	різні археологічні розкопки

1. Найдавніший із цього комплексу — Мізин

Ось тут ми маємо справді винятковий матеріал.

Національний музей історії України має в колекції браслет із Мізина, датований 15 100 ± 100 BP. На ньому — складний геометричний орнамент із меандрів та зигзагів- Сварг, Свастик. Браслет був знайдений 1912 року Федором Вовком і Левком Чикаленком.

Це означає, що геометрична знакова традиція на території сучасної України документована вже приблизно 15 тисяч років тому.

І що ж ми бачимо? Рігведа написана 3200-3500 років тому.

Перші праукраїнські символи Різдва, свята, коли співали колядки, Славлення рідним Богам датуються археологами не лише на 12000 років раніше від створення Рігведи, численні знахідки знаходять і пізніше, і навіть в наш час Світове Дерево, Алатир, Сварга-Свастика, Меандр є одними з наулюбленіших зображень української Писанки, Вишивки, Орнаменту.

Робимо висновок.

Рігведу та інші відичні тексти написали наші Предки:

В індійській традиції існує чіткий поділ літератури на Шруті (те, що почуто божественним одкровенням) та Смріті (те, що запам’ятоване та записане людьми). Класичними ведичними текстами вважаються лише книги категорії Шруті, тоді як «Махабхарата» належить до епосу.

Чотири Веди (Самхіти) — Основа Шруті

Це найдавніші священні тексти, що містять мантри, гімни та ритуальні приписи:

• Рігведа — Веда гімнів, найдавніша пам’ятка (саме тут міститься згадана вами Насадія-сукта).
• Самаведа — Веда піснеспівів, де тексти Рігведи адаптовані для музичного виконання під час ритуалів.
• Яджурведа — Веда жертовних формул, яка ділиться на Чорну та Білу і містить прозові інструкції для жерців.
• Атхарваведа — Веда заклинань, що містить магічні заговори, молитви для лікування та побутові обряди.

Ведична література за рівнями (Коментарі до Вед)

Кожна з чотирьох Вед має три рівні пізніших релігійно-філософських доповнень, які також входять до корпусу Шруті:

• Брахмани — богословські трактати, які детально пояснюють ритуали та символізм жертв.
• Араньяки — «лісові книги» для пустельників, які переходять від зовнішнього ритуалу до внутрішньої медитації.
• Упанішади — філософські тексти (веданта), які досліджують природу душі (Атман) та Абсолюту (Брахман).

Веданги (Допоміжні ведичні науки)

Шість дисциплін, необхідних для правильного розуміння, читання та збереження Вед:

• Шікша — фонетика та вимова мантр.
• Чхандас — поетичні розміри та віршування.
• В’якарана — граматика (зокрема, за канонами Паніні).
• Нірукта — етимологія та тлумачення складних ведичних слів.
• Джйотіша — астрономія та астрологія для визначення часу ритуалів.
• Кальпа — ритуальні правила та закони.

Епос та Пурани (Категорія Смріті)

Ці тексти не є ведичними у строгому релігійному сенсі, але вони популяризують ведичну філософію через міфи та історії:

• Махабхарата — грандіозний епос про битву Пандавів і Кауравів (включає філософську перлину — Бгаґавад-ґіту).
• Рамаяна — епічна поема про життя, вигнання та перемоги принца Рами.
• Пурани — 18 головних збірок міфів, історій про створення всесвіту, генеалогію богів (Вішну, Шіви, Деві) та царів.

Вислови видатних людей, щодо походження арійства з Північного Причорномор’я, території сучасної України

Гіпотеза про те, що Північне Причорномор’я (територія сучасної України та прилеглих степів) є прабатьківщиною індоєвропейців (історично відомих як арії), є домінуючою в сучасній світовій науці. Вона відома як «Курганна гіпотеза» (або степова гіпотеза).

Термін «арії» в авторитетній науці вживається суворо в лінгвістичному контексті — щодо носіїв індоіранських мов, які виділилися із загальноіндоєвропейської спільноти.

Нижче наведено вислови та тези видатних археологів, лінгвістів та істориків, які обґрунтовували походження індоєвропейців/аріїв із Північного Причорномор’я.

---

1. Марія Ґімбутас (Marija Gimbutas)

Американська археологиня литовського походження, авторка класичної «Курганної гіпотези» (1956 рік).

У своїх працях вона доводила, що саме войовничі скотарі причорноморських степів (представники Ямної та Середньостогівської культур) були тими самими праіндоєвропейцями. Вони одомашнили коня та винайшли колісний транспорт, що дозволило їм розселитися по всій Євразії.

«Північне Причорномор’я та волзькі степи були колискою індоєвропейських народів. Звідси, починаючи з V тисячоліття до н. е., хвилями йшла експансія курганних племен, яка назавжди змінила етнічну та мовну карту Європи та Азії».

2. Вір Гордон Чайлд (Vere Gordon Childe)

Видатний британський археолог-теоретик, який одним із перших локалізував прабатьківщину аріїв у європейських степах.

У своїй фундаментальній праці «Арійці: засновники європейської цивілізації» (1926) він детально проаналізував археологічні знахідки й відкинув популярні на той час теорії про німецьке чи азійське походження аріїв. [1, 2]

«Північнопричорноморські степи представляють усе необхідне середовище для формування первісної арійської культури. Звідси виходили ті анатомічні та культурні імпульси, що привели арійські мови на простори Європи та в Індію». [1, 2]

3. Роман Гіршман (Roman Ghirshman)

Всесвітньо відомий французький археолог та історик, провідний дослідник Стародавнього Сходу.

Вивчаючи шляхи міграції індоіранських племен (аріїв) на територію Близького Сходу та Іранського плато, Гіршман у своїй канонічній монографії «Іран» безпосередньо пов’язав їх із берегами Дніпра.

«Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що найдавніші священні гімни “Рігведи” зародилися на берегах Дніпра, перш ніж ці племена почали свій рух на Південь та Схід».

4. Роберт Летем (Robert Latham)

Британський етнолог, філолог та дослідник санскриту XIX століття.

Він став одним із перших лінгвістів, хто логічно обґрунтував, що якщо більшість індоєвропейських мов зосереджена в Європі, то й шукати коріння санскриту потрібно саме там, а не в Азії.

«Санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилася тому, що задовго до народження Христа туди прибули арії з території Північного Причорномор’я (сучасної України)».

5. Олег Трубачов (Oleg Trubachyov)

Видатний філолог-славіст, мовознавець, академік.

У своїй масштабній роботі «Indoarica в Північному Причорномор’ї» він довів за допомогою лінгвістичного аналізу (топонімів та гідронімів), що частина індоаріїв не пішла в Індію, а залишилася жити на теренах Азовського та Чорного морів.

«Північне Причорномор’я — це не просто транзитний коридор міграцій. Це регіон тривалого та автохтонного перебування індоарійських племен (зокрема синдів та меотів), чиї мовні релікти чітко простежуються в античних джерелах»

 Арії принесли з собою визначені поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа країни аріїв» (С.Радгакрішнан, президент Індії, історик).

«У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів, а є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря» (Креґем Кларк, Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед).

«Арійська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра та Дону» (Джавахарнал Неру, прем’єр-міністр Індії).

«Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців» (Герберт Дж. Мюллер, історик. Цитата з книги «Воля у стародавньому світі»).

«Арії вийшли з території України» (Джан Бовле, історик. Цитата з книги «Людина у віках»).

«Материнською землею індо-європейських народів є простори на північ від Чорного моря» (Р.Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. Цитата з книги «Іран»)

«Україна більш, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв» (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету (Індія), один з найвизначніших дослідників стародавнього світу. Цитата з книги «Історія і культура індійського народу»)

«Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі… Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв» (Арвінд Аллок, директор інституту охорони національних пам’яток Індії)

«У степах Східної Європи і започаткувалася більше, ніж 5000 років тому індоєвропейська мова, її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу» (А.Діамонт, мовознавець. Цитата з книги «Історія та оригінальність мови»).

“Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи т. зв. старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських” (Міхал Красуцький, мовознавець. Цитата з книги «Древність української мови»).

«Санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилася тому, що до Індії далеко перед народженням Христа прибули арії з України» (Р. Латґем, дослідник санскриту. Цитата з книги «Етнологія Європи»).

Автохтонну українську спадкоємність від найдавніших часів трипільської доби і той незаперечний факт, що Україна є колискою народів Європи, підтверджує також і російський науковець Ростовцев — професор московського, Оксфордського та Єльського університетів. Після своїх дослідів «трипільської культури», яка існувала в Україні близько семи тисяч років тому, він зробив такі висновки: «Трипільська культура зі своїми матеріальними та моральними прикметами цілком заслуговує на назву української культури, у всій своїй схожості і близькості».

Ще можна додати, що багатонаціональна армія індійських шудр, після цих священних, санскритських текстів нічого суттєвого і вартісного не створила.

Вважаємо, що ми довели вирішення кількох питань.

1. Санскрит виник з праукраїнської мови, а не навпаки.
2. Рігведа, та інші священні відичні тексти написані праукраїнцями. Основні сюжети запозичені з величної , праукраїнської традиції, Славлень, Гімнів, Молитв, Замовлянь, Легенд, Переказів і т.д., які протягом свого існування і досьогодні пробує знищити мерзенна , чорна, бездуховна, аморальна і брехливо-злодійська юдохристиянська безбожна чума.
3. Україна відновиться і постане наймогутнішою державою лише тоді, коли відновить свою справжню, глибинну культуру, звичаї, традиції, свята, обряди, фольклор.
4. В школах і учбових закладах потрібно розпочати вивчення санскриту, в якому збереглися наші давні священні знання через те, що до санскриту не дотягнулась брудна, коростява лапа юдохристиянства.
5. «Бо в тім Санскриті кожне слово, мов дитя,шукає материнські очі України…»
6. Василь Кобилюх
7. Слава рідним Богам!
8. Слава Україні!
9. Слава Українській Нації!
10. Смерть ворогам України!

Автор матеріалу : Волхв Срібновіт

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b2%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4-%d0%b1%d0%be%d1%80%d0%b8%d1%81%d0%b0-%d1%8f%d1%86%d0%b5%d0%bd%d0%ba/

Велесова Книга. Переклад Бориса Яценко

Найпрофесійніший переклад сучасною українською мовою.

«Велесова книга» – це народний епос, тобто збірка різноманітних творів, які були написані (чи записані) багато століть тому. Одного автора тут бути не може, оскільки усі ті історії, обряди, молитви та інші тексти записувались різними людьми і в різні часи. Якщо ви готові зануритись у прадавню історію, тоді пропонуємо читати  книгу «Велесова книга», народний епос українською мовою . Вважається, що це найперша пам’ятка української літератури, яка добре збереглась. А створена вона була ще до появи кирилиці. Велес є Богом творчості і скотарства у часи існування Київської Русі, і саме його іменем назвали цю книгу. Дослідники припускають, що написали її у 9-му столітті. Оригінальним матеріалом, на якому волхви записували тексти книги, були дерев’яні дощечки. Скільки їх могло бути тоді, невідомо, але до наших днів дійшло аж 38 штук. Це справжній скарб, який було знайдено у 1919 році на Харківщині. Сьогодні є можливість  замовити книгу «Велесова книга»   і можливість у сучасний спосіб торкнутись історії, дізнатись більше про походження слов’ян, їх побут і традиції, які існували у давнину. Це можливість краще пізнати самих себе.