Церква

Смиренний дух, смиренне тіло,
Смиренні думи в головах –
Шепочуть «Господи, помилуй!»
Смиренні люди по церквах.

І опустившись на коліна
Перед іконою Мерця,
За тіло молимося тлінне
В ім’я і Сина, і Отця.

Та не про те благаєм Бога,
Аби зберіг землі красу –
Вимолюєм легку дорогу,
Дешевий хліб і ковбасу…

Десь бійня сталася кривава,
Але – то в іншій стороні,
Белькочемо: «Ісусу слава!»,
Бо там не маємо рідні…

Бо ми хохли – не українці,
Батрачим на чужих панів.
Тож хай знущаються чужинці:
Господь терпів і нам велів…

Весь руський люд неначе вимер –
Замкнув і душі, і вуста,
Бо князь кривавий Володимир
В провідники надав Христа.

І впала Руськая держава,
Що в ворогів вселяла жах.
І вже ні величі, ні слави –
Перетворилися на прах.

То, може, схаменутись варто,
Замислитись: куди іти?
Та віру рабську занедбати
І скинути з себе хрести!

Так, рідну віру ще не пізно
Відроджувати у серцях –
Пробачать нас кумири грізні
І навернуть на Правий шлях…