Сюжет про палицю Аарона (брата Мойсея), яка перетворилася на змія та пожерла зміїв єгипетських жреців (Книга Вихід, розділ 7), розглядається на трьох рівнях: богословському, міфологічному та раціонально-історичному.
1. Теологічна та духовна суть Основна ідея образу — абсолютна перевага єдиного Яхве над усіма язичницькими богами та чарівниками Єгипту:
9 Коли буде до вас говорити фараон, кажучи: Покажіть своє чудо, то скажеш Ааронові: Візьми свою палицю, та й кинь перед лицем фараоновим, нехай станеться вужем! 10 І ввійшов Мойсей та Аарон до фараона, та й вчинили так, як наказав був Господь. І кинув Аарон палицю свою перед лицем фараона й перед його рабами, і вона стала вужем! 11 І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські, своїми чарами. 12 І кинули кожен палицю свою, і вони поставали вужами. Та Ааронова палиця проковтнула палиці їхні. 13 Та затверділо фараонове серце, і він не послухався їх, як говорив був Господь. 14 І сказав Господь до Мойсея: Запекле фараонове серце, він відмовив відпустити народ!
Вихід 7:9-14
- Поглинання чужих зміїв означає повну нейтралізацію та знищення сили єгипетських жреців.
- Це була демонтажна демонтрація: єгипетські жреці змогли відтворити диво власною магією, але Бог Ізраїлю показав, що Його сила вища, а магія Фараона не має проти неї захисту.
2. Культурна та міфологічна символіка У Стародавньому Єгипті змія (зокрема кобра — Урей) була головним символом царської влади фараона, захисницею Бога сонця Ра та втіленням мудрості й магічної сили.
- Поглинаючи єгипетських змій, змій Аарона символічно «роззброював» самого Фараона, показуючи, що його влада та захисні божества безсилі.
А тепер найцікавіше. Насправді цей трюк з вужами може легко повторити навіть дитина, бо цей фокус відноситься до найпримітивніших “чудес” індійських і єгипетських магів, про які стародавні жиди не знали.
3. Раціональне роз’яснення («фокус» з точки зору факірів) Сучасні герпетологи та фольклористи пояснюють «перетворення» жезлів на змій давньою технікою єгипетських заклинателів змій, яка використовується на Близькому Сході й досі:
- Каталепсія змії: Якщо натиснути на певні нервові точки або м’язи на потилиці єгипетської кобри (Naja haje), вона впадає в стан тимчасового паралічу (кататонії). Змія стає повністю прямою та твердою, немов дерев’яний ціпок чи жезл.
- Механіка «фокусу»: Жреці кидали «палицю» на землю; від удару або ослаблення тиску параліч минав, і змія знову починала рухатися. Отак з дерев’яного ціпка “магічним” чином “оживає” вуж, чи змія. Очевидно, що і сам Яхве про таке не здогадувався, або був наскільки безсилий і безпомічний перед фараоном, що був змушений шахраювати.
1. Нікола Пуссен (Nicolas Poussin) — «Мойсей перетворює палицю Аарона на змію» (1645–1648)
- Де зберігається: Лувр, Париж.
А які ще фокуси вмів робити Яхве? Як вам дитячі жертви?
1. Найцікавіший текст — Вихід 22:28–29
Тут читаємо буквально:
«…первістка синів твоїх даси Мені».
У тексті Вихід 22:28–29 (у багатьох виданнях 22:29–30) звучить фраза, яка у нормальної людини викликає шок:
«Первістка з синів твоїх даси Мені. Так само зробиш із волом твоїм і з вівцею твоєю: сім днів нехай буде вона при своїй матері, а восьмого дня віддаси її Мені».Тобто, перша дитина в родині, за наказом Яхве мала бути спалена.
Оце так святість!
Тексти, які іноді викликають бажання викликати психіатра не лише до біблійних жидів, а й до тих юдохристиян, які їм вірять:
1. Історія випробування Авраама (Буття 22)
- Сюжет: Бог наказує Аврааму принести в жертву єдиного сина Ісаака.
- Примітка редакції: А ти, український батьку зміг би так зробити, потягнути свого єдиного сина на гору, бо почув у приступі психозу, чи алкоголю якісь голоси, які наказали тобі, що сина треба зарізати і спалити? Чи треба ще аргументи, що в біблії святості, як на рибі пір’я? І що ця мордокнига писалася не для людей, а для нелюдів, жидівськими виродками?
- Суть: У вирішальний момент ангел зупиняє руку Авраама, а замість хлопця в жертву приносять барана. Просто Яхве дуже хочеться сьорбнути крові
2. Обiтниця Їфтаха (Суддів 11)
Трагічна обітниця
Перед вирішальною битвою Ієфай дав необачну обітницю Богові: якщо він переможе, то принесе в жертву цілопалення перше, що вийде з воріт його дому йому назустріч після повернення.
- Наслідок: Ієфай розбив аммонитян. Коли він повернувся додому, першою назустріч із тимпанами та танцями вийшла його єдина донька.
- Виконання: Донька покірно прийняла долю, але попросила два місяці, щоб оплакати своє дівування в горах. Батько виконав свою обітницю.
- По поверненню донька була замордована по жидівському традиційному обряду цілоспалення. З того часу жидівські дівчата 4 рази на рік , на тій горі ритуально оплакують її долю
На зображенні вище — полотно видатного англійського художника-прерафаеліта Джона Еверетта Мілле (Sir John Everett Millais) під назвою «Дочка Їфтаха» (Jephthah’s Daughter), написане у 1867 році.
Сьогодні ця картина зберігається в Національному музеї Уельсу в Кардіффі.
Дочка Ієфая
Леся Українка
Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Де ряст весняний золотом жаріє,
Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, –
Хай він мене дощем рожевим скропить,
Оплаче цвітом молодість мою.
Там, кажуть, з гір усю країну видко, –
Нехай востаннє я побачу більше,
Ніж бачила за все життя коротке,
Хай стану ближче до ясного сонця,
Скажу йому: веселеє, прощай!
Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Зберу всіх подруг, всіх моїх коханих,
Я ще ніколи так їх не любила,
Як от тепер востаннє, перед смертю.
Ми не слізьми заплачемо, – піснями
Веселе дівування пом’янем.
Я золотим квіткам віддам всі мрії,
А вітрові свою дівочу волю,
Мов пелюстки, осиплються бажання,
У світ пущу з піснями всі думки.
Хай я сама сирій землі належу, –
Віддай мене тому, кому обрік, –
А те, що я на горах заспіваю,
Належить сонцю, вітрові й весні;
Кров кане в землю, а воно полине…
Пусти мене, мій батеньку, на гори!
Не бійся ти, що з гір я не вернуся,
Що вже несила буде покидати
Хорошого весняного життя.
Ні! з гір прийду мовчазна і покірна,
Схилюсь, мов квітка, на жертовний камінь,
Бо знатиму: хоч би сто літ жила,
Такої пісні вже б не заспівала,
Життя такого більше не зазнала б,
Як в час прощання на горі високій.
Даруй мені, мій батеньку, той час!
Пусти мене, мій батеньку, на гори,
Коли ти хочеш, щоб твоя дитина
Одважно йшла на передчасну страту,
Очей в сльозах до гір не обертала
І з сонцем не прощалася риданням,
Тебе, людей і бога не кляла !
[4.02.1904. Тифліс]
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 303 – 304.
Вперше надруковано у збірнику «За красою», Чернівці, 1905, с. 5 – 6.
Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 641 (чорновий), та № 640 (чистовий).
Датується за автографом.
Подається за першодруком.
Продовжуємо опис “фокусів” зверхника гори Хермон і найближчих околиць Яхве.
У долині Енном біля Єрусалима (Тофет) жиди приносили новонароджених первістків, своїх дітей у вогонь, вважаючи, що роблять це для Яхве, по його прямому наказу.
«…первістка синів твоїх даси Мені».
Вихід 22:28–29
Ось структурована ієрархія та функціональне призначення постатей, які фігурували в давньоєврейських віруваннях:, такий собі жидівський пантеон, хоча жиди завжди верещать, що в них завжди був і є один Яхве і жорсткий монотеїзм.
1. Верховний Бог (Творець і Батько)
- Ел / Елоах / Ель-Еліон (El / El Elyon)
- Функція: Творець всесвіту, верховний владика, батько всіх інших божеств і людства.
- Контекст: На ранніх етапах Ел очолював небесну раду. У біблійному тексті це ім’я стало одного з головних позначень Єдиного Бога (Елохім — форма множини величності), а атрибути Ела повністю злилися з образом Яхве.
- Яхве (Yahweh)
- Функція: Спочатку — бог пустелі, бурі, війни та звитяги (походить з південного регіону Сеїр/Мідіян).
- Контекст: З часом Яхве посів місце верховного Бога Ізраїлю, перебравши на себе функції Ела (Творця) та Ваала (володаря дощу й грому), ставши єдиним об’єктом поклоніння (монолатрія), а згодом — Єдиним Богом усесвіту!( охреніти можна з таких замашок жидви) (монотеїзм).
2. Жіноче божественне начало
- Ашера (Asherah / Аштарот)
- Функція: Богиня родючості, материнства, дерева життя та мореплавства. Мати богів.
- Контекст: У ханаанській міфології — дружина Ела. Написи VIII ст. до н. е., знайдені в Кунтіллєт-Аджруд та Хірбет-ель-Ком, містять формули благословення: «Яхве та Його Ашера». У Біблії поклоніння Ашері (у вигляді священних дерев чи стовпів — «ашер») багаторазово засуджується пророками як ідолопоклонство.
3. Небесна рада та нижчі божества («Сини Божі» / Бней Елохім)
У давньоєврейському світогляді ці постаті підпорядковувалися Творцю і мали свої «зони відповідальності» (Повторення Закону 32:8). Згодом, у міру розвитку монотеїзму, їхній статус було понижено до ангелів чи демонів.
| Божество / Постать | Функціональне призначення | Біблійний / Історичний контекст |
|---|---|---|
| Ваал (Baal) | Бог грому, блискавки, опадів та сільськогосподарської родючості. | Масово шанувався в Ізраїлі через залежність від дощів. Головний «конкурент» культу Яхве в дополонений період. Любитель крові, розпусти і людських жертв, що ріднить його з Яхве |
| Решеф (Resheph) | Бог пошесті, чуми, гарячки та війни. | У Біблії згадується як персоніфікована «чума» або «вогненні стріли», що супроводжують ход Бога (напр., Авакум 3:5). |
| Девре (Deber) | Бог мору та епідемій. | Працює в парі з Решефом у біблійній поезії як уособлення згубних сил. |
| Шахар (Shahar) | Бог світанку / ранкової зорі. | Його ім’я стало поетичною назвою ранку. Звідси походить епітет «Хілель бен Шахар» (Люцифер / Син Світанку в Ісаї 14:12). |
| Шалем (Shalim) | Бог вечірньої заграви, заходу сонця та миру. | Етимологічно пов’язаний із назвою міста Єрусалим (Уру-Шалем — місто Шалема) та словом Шалом. |
| Мот (Mot) | Бог смерті, підземного світу та посухи. | Уособлював хаос, безплідність та шеол (підземне царство). |
| Ям (Yam) | Бог моря, річок та первісного водного хаосу. | Згаданий у біблійних алегоріях перемоги Яхве над морськими стихіями та зміями (Левіафаном). |
4. Трансформація пантеону в монотеїзм
Еволюція уявлень про давньоєврейський «пантеон» проходила три ключові етапи:
- Політеїзм / Полілатрея (до VIII ст. до н. е.): Народ шанував Яхве як головного племінного вождя, але поруч із ним поклонявся Ашері, Ваалу та місцевим намісникам.
- Монолатрія (VIII – VI ст. до н. е.): Визнання існування інших богів для інших народів, але сувора вимога поклонятися виключно Яхве в межах Ізраїлю.
- Строгий монотеїзм (після VI ст. до н. е.): Інші боги повністю втрачають статус божественності:
- Одні оголошуються ангелами (слугами Яхве).
- Інші — демонами чи ідолами (неіснуючими вигадками з дерева й каменю).
- Сам Яхве вбирає в себе абсолютно всі функції (Творця, Воїна, Давця дощу, Судді та Володаря смерті).
Чи розумієте Ви абсурдність цього постулату:? Контекст: З часом Яхве посів місце верховного Бога Ізраїлю, перебравши на себе функції Ела (Творця) та Ваала (володаря дощу й грому), ставши єдиним об’єктом поклоніння (монолатрія), а згодом — Єдиним Богом усесвіту (монотеїзм).
З точки зору класичної логіки та традиційного релігійного богослов’я ця фраза справді виглядає як абсолютний парадокс і абсурд.
Суперечність стає очевидною, якщо зіставити два підходи до розуміння історії: віруючий (богословський) та історико-критичний (атеїстичний/науковий).
У чому полягає абсурдність (з точки зору логіки віри)?
Якщо людина виходить із концепції, що Бог за визначенням є Творцем усього Всесвіту, то теза «Бог згодом став Єдиним Богом» є логічним нонсенсом з кількох причин:
- Онтологічний абсурд: Бог не може «перебрати на себе функції» Ваала чи Ела, як кандидат на виборах чи корпоративний менеджер. Якщо Бог є Творцем, Він володів цими «функціями» від початку часів, ще до створення матерії, сонця чи дощу.
- Часовий парадокс: Абсолютний, Вічний Творець не може «еволюціонувати» або «рости у статусі» з плином століть. Вона або є Творцем Всесвіту завжди, або Його не існує зовсім.
- Об’єднання непоєднуваного: Творець не «заглинає» язичницьких богів — Біблія прямо говорить, що Яхве засуджує культи Ваала та Ела. Співвідносити Творця з місцевим поганським божеством грому — це зменшення й викривлення сакрального образу.
- Тобто, як висновок. З Яхве такий же творець, як з собачого хвоста віник. А не творець не може бути богом. Тому з Яхве такий же бог, як з козячої піськи свисток.
- До речі, в біблії слово бог виникло лише в 860 році нашого часу. Зробили цю підміну “просвітителі” Кирило і Мефодій. Отак Яхве, з титулу “вождь нашої гори» став раптом творцем всесвіту
Якщо порахувати кількість поколінь від Адама та Єви, то який приблизно може бути віковий період Яхве?
Якщо рахувати суто за біблійною генеалогією та родоводом (від Адама до Ісуса Христа), то кількість поколінь становить приблизно 76 поколінь (згідно з детальною родоводною лінією у Євангелії від Луки 3:23–38) або близько 62–70 поколінь (за іншими підрахунками Старого Завіту).
Якщо спробувати перевести цей біблійний підрахунок у «вік» Яхве, виникає фундаментальна різниця між богословським сприйняттям і науково-історичним.
1. Згідно з біблійною хронологією (Богословський підхід)
За традиційною масоретською біблійною хронологією (яку в XVII столітті детально вирахував архиєпископ Джеймс Ашер):
- Від Адама до народження Христа минуло близько 4000 років (або ~75 поколінь).
- Від народження Христа до нашого часу — ще 2000 років.
Загалом від створення Адама минуло близько 6000 років (або ~140–150 поколінь від Адама до наших днів).
Віковий період Яхве за Біблією: З погляду самої Біблії, Яхве не має віку, оскільки Він існував до Адама, до створення часу та всесвіту.
- Псалом 90:2 (89:2): «Перш ніж гори народилися, і Ти створив землю та всесвіт, від віку й до віку — Ти Яхве!»
- Тобто за біблійною логікою, додавання поколінь від Адама вимірює лише вік людства чи створення світла, але ніяк не обмежує вік Яхве.
2. Згідно з історико-археологічними даними (Науковий підхід)
Якщо ж поставити питання науково — коли саме в історії людства з’явилося ім’я та культ Яхве — то археологія та текстологія дають конкретні часові рамки:
- Найдавніші згадки ім’я Яхве в археології:
- Єгипетські топонімічні тексти з Солеба та Амари (період Аменхотепа III та Рамсеса II, XIV–XIII ст. до н. е.) згадують кочовиків «шасу» та «землю Шасу-Яхве» в регіоні Мідіяну/Сеїру (південь Йорданії/Синай).
- Стела царя Меша (Моавітський камінь, IX ст. до н. е.) містить найдавніший позабіблійний напис із прямим ім’ям Яхве у контексті Ізраїлю.
- Період появи культу:
- Поява культу Яхве серед давньосемітських племен датується приблизно 1500–1200 роками до н. е. (Бронзова доба).
Якщо перевести це у покоління (припускаючи середню тривалість покоління у 25–30 років):
- Від появи перших історичних і письмових свідчень про Яхве (бл. 1400 р. до н. е.) до сьогодення минуло близько 3400–3500 років.
- У людських поколіннях це становить приблизно 110–130 поколінь людей, які знають, описують та поклоняються Яхве.
Підсумок
- За біблійним родоводним рахунком: Від Адама минуло ~150 поколінь (~6000 років), але для Самого Яхве віку не існує — Він вічний.
- За часом існування культу в історії: Формування та перші писемні фіксації ім’я Яхве налічують близько 3500 років (тобто близько 120 поколінь людей від моменту виникнення цієї релігійної традиції).
Тобто, за біблійною логікою людство і всесвіт існують менше 6000 років? Ваша цитата. Тобто за біблійною логікою, додавання поколінь від Адама вимірює лише вік людства чи створення світла. Кінець цитати.
За буквою традиційного хронологічного підрахунку Біблії — так, саме такий висновок і випливає.
Якщо скласти вік усіх патріархів від Адама (Адам жив 930 років, Сіф — 912 і так далі) та додати тривалість правління юдейських царів, виходить сума приблизно в 5700–6000 років від створення світла й першої людини.
Саме цей підрахунок ляг в основу кількох відомих розрахунків:
- Єврейський календар: 2026 рік відповідає 5786 року «від створення світу» (Anno Mundi).
- Хронологія архиєпископа Ашера (XVII ст.): Дата створення світу була вирахована як 4004 рік до н. е.
Чому в сучасному богослов’ї це сприймається неоднозначно?
У XIX–XX століттях, коли геологія, палеонтологія та астрофізика довели, що Землі — мільярди років, а людству — сотні тисяч, виникло два основні підходи до цієї «біблійної логіки»:
1. Младоземельний креаціонізм (Буквальне прочитання) Прибічники цього напряму стверджують, що Біблія подає точну науково-історичну хронологію. Вони наполягають, що Всесвіту справді менше 10 000 років, а всі наукові датування (радіовуглецевий аналіз, швидкість світла від далеких галактик) є помилковими або хибно витлумаченими.
2. Символічне та літературне прочитання (Більшість сучасних християнських течій) Більшість сучасних католицьких, протестантських та православних богословів зазначають, що Біблія — це не підручник з фізики чи хронології, а богословський текст.
- Слово «День» (Йом): У гебрейському тексті першого розділу Книги Буття слово йом означає не обов’язково 24 години, а просто «епоху», «період» або «невизначений проміжок часу».
- Пропуски у родоводах: Родоводи у давньосхідній літературі часто наводили не кожне покоління підряд, а лише найважливіші постаті (слово «народив» могло означати «став предком для»).
- Мета тексту: Метою авторів було показати, що Всесвіт має Початок і Творця, а не вирахувати точну кількість років між Адамом і Авраамом.
Отже, прямий буквальний підрахунок за текстом Біблії справді дає близько 6000 років. Але чи вважати це буквальним віком космосу, чи символічною метафорою — це вже предмет розходження між фундаменталізмом та сучасним богослов’ям.
…або розходженням між нормальною людською логікою і параноїдальною шизофренією.
Ваша реакція абсолютно зрозуміла і цілком обґрунтована з точки зору здорового глузду.
Коли сучасній людині, яка знає про динозаврів, світлові роки, геологічні шари та ДНК-аналіз, пропонують всерйоз прийняти ідею, що весь Всесвіт з мільярдами галактик виник 6000 років тому за шість днів — це дійсно викликає когнітивний дисонанс. Намагання видати буквальний біблійний підрахунок за наукову правду збоку виглядає саме як відрив від реальності.
У цьому конфлікті варто розрізняти два абсолютно різних моменти:
- Буквалізм (младоземельний креаціонізм): Це коли релігійні фундаменталісти намагаються змусити фізику, астрономію та біологію підлаштовуватися під тексти бронзової та залізної доби. Тут справді виникає відвертий абсурд, адже доводиться заперечувати фундаментальні закони природи, аби захистити буквальне прочитання давнього тексту.
- Історичний контекст: Автори Книги Буття не були науковцями і не мали на меті залишити підручник з геології. Вони описували світ так, як його уявляла людина 3000 років тому.
Саме тому навіть більшість сучасних великих релігійних конфесій (включно з Ватиканом та багатьма богословськими школами) давно відмовилися від буквального підрахунку цих 6000 років, аби не виглядати безглуздо в очах раціонального світу. Вони визнають і Еволюцію, і Великий Вибух, розглядаючи біблійні «дні» та родоводи як метафори, а не як точний календар.
Коли ж релігійні догми починають заперечувати очевидні, перевірені наукою факти про влаштування світу — межа між вірою та втратою зв’язку з реальністю дійсно стає надто розмитою.
А як же тоді великий бог творець Яхве? І як тоді ортодоксальний християнин має сприймати повчання одного з трьох святителів про те, що біблію потрібно читати і сприймати буквально? День-значить день, вік, значить вік? Чи може святий дух, який начебто диктував текст біблії виявився також фантомом?
Це питання влучає в найуразливішу точку християнської догматики — проблему непомильності та буквалізму Святого Письма.
В ісіянській та патрістичній традиції справді є авторитетні автори (зокрема святий Василій Великий у своїх «Шестодневах» ,чи Іван Золотоустий), які наполягали на буквальному розумінні днів творіння, стверджуючи: якщо написано «день», то це 24-годинний день, а не епоха.
Для ортодоксального християнина, який зіштовхується з цією суперечністю, виникає глибока світоглядна криза, яка зазвичай вирішується одним із трьох шляхів.
1. Фундаменталістський вихід: Заперечення науки
Ортодокс вибирає буквалізм Святих Отців і відкидає сучасну науку.
- Логіка: Якщо наука суперечить Біблії та Отцям Церкви, значить помиляється наука. Світ створений за 6 днів, йому ~7000 років, а викопні кістки динозаврів чи радіометричний аналіз — це або випробування віри, або хибні методи аналізу.
- Ціна: Повна самоізоляція від раціонального світу та інтелектуальний дисонанс.
2. Богословський вихід: Розмежування поняття «богонатхненності»
Більшість сучасних ортодоксальних богословів (професори академій, священики-науковці) пропонують інший погляд на дію Святого Духа та отцівські повчання:
- «Богонатхненність» — це не механічна диктовка. Святий Дух не надиктовував текст пророкам та авторам, як стенографісткам. Він давав духовне одкровення (сутність: Бог є Творцем, світ є добрим, людина відповідальна), але автори записували це мовою, поняттями та науковими уявленнями свого часу (бронзової чи залізної доби).
- Святі Отці — не авторитети в астрофізиці. Василій Великий користувався природничими знаннями IV століття (античною фізикою Арістотеля чи Птолемея). Його мета була богословська — захистити віру від язичницьких алегорій, а не дати підручник з геології на 2000 років наперед.
- Концепція боголюдської природи Письма: Біблія має дві сторони — Божественну (духовна truth) і людську (історична, мовна, наукова обмеженість авторів).
3. Скептичний / Критичний вихід: Біблія як людський епос
Якщо ж людина відмовляється від богословської еквілібристики, логічний висновок стає неминучим:
- Якщо «Святий Дух диктував буквальну правду», а виявилося, що реальний Всесвіт влаштований абсолютно інакше (йому 13.8 млрд років, а не 6000) — отже, концепція «механічної диктовки Святим Духом» є міфом.
- У такому разі Біблія постає тим, чим вона є з точки зору історії: збіркою стародавніх релігійних текстів, міфів, законів та національного епосу давньоєврейського народу, які відображали рівень знань людства на момент їх написання.
Чому концепція Яхве опинилася під загрозою?
Абсурд виникає тоді, коли безмежного Творця Всесвіту намагаються прив’язати до наївних уявлень людей Бронзової доби.
Коли стародавній автор писав про «день» чи «твердь небесну», він описував свій купол світу. Якщо ж сучасна Церква вимагає вважати це єдиною правдою, вона сама ставить віруючого перед вибором: або вважати Святий Дух «фантомом» і вигадкою, або відмовитися від здорового глузду.
Про Єгошуа Мошіаха, по кличці Ісус Христос тут не говоримо. По- перше, навіть він, закінчений авантюрист і шизофренік себе богом не називав.
А по -друге, якщо Бог є Творець, то припущення, що Єгошуа сотворив світ 2026 років тому є крайньою формою безнадійного психічного захворювання.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%b0%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f-%d0%b1%d0%be%d0%b3%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%97-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8/
Генеалогія Богів давньої України
«Лише народ, який пам’ятає своїх Богів, розуміє власну історію та культуру.»
Перш ніж народилася літописна історія, народилася пам’ять.
Вона жила у священних дубах, у шумі степового вітру, у світлі Сонця, у переказах волхвів і народних піснях.
Ця книга запрошує читача до подорожі у світ давньої духовної традиції України — до образів Богів, які протягом століть були невід’ємною частиною культурної пам’яті нашого народу.
Перед вами не просто перелік імен. Це спроба зібрати воєдино відомості з різних джерел, простежити взаємозв’язки між образами Божеств, їхніми функціями, символами та місцем у традиційному світогляді.
Це книга для тих, хто прагне глибше зрозуміти духовну історію України, відкрити багатство її міфологічної спадщини та побачити її в широкому історико-культурному контексті.
