Карма Гетьмана Івана Мазепи

В1701 р. під час церковного бу­дівництва у місті Чернігові було знайдено унікальні пам’ятки Рідної Віри – дві статуї язичницьких Богів зі щирого золота, інкрустовані кош­товним камінням. Очі одного з Бо­гів були виготовлені з двох великих блакитних самоцвітів. Однак, ці культові образи Рідних Богів були святотатськи знищені.

Про рівень тогочасного христи­янського фанатизму можемо суди­ти з вчинку гетьмана Івана Мазепи, уславленого своїм внеском у роз­виток українського ‘бароко”, пере­важно у вигляді церковного будів­ництва.

Він наказав переплавити священні реліквії й виготовити з них “царські врата’: для храму Бориса і Гліба. Мазепа надіслав статуї до Ні­меччини і доручив якомусь невідо­мому майстру виготовлення цих во­ріт. По дорозі обидва коштовні са­моцвіти були вкрадені, але Мазепі про це не доповіли Кричущий зло­чин проти рідної культури підсилю­ється ще й тим, що гетьман Мазе­па, один з найосвіченіших держав­них діячів, і в думках не мав зроби­ти хоча б малюнки з цих статуй чи якийсь словесний опис.

Наруга над святощами не пройшла даремно, – скараний був увесь український народ: це і по­разка під Полтавою, і криваве зни­щення тисяч людей у Батурині, і, зрештою, й безславна смерть са­мого гетьмана на чужині. Чи ж воз­величила його християнська цер­ква за такі щедрі пожертви? Вона наклала на нього анафему, яку проголошує ось уже понад трис­та років.

Християни ж своїм церквобудівництвом зруйнували й Болдину гірку, місце давніх язичницьких свя­тинь у Чернігові. Вони порили ка­такомби, підземні монастирі (пе­черні лаври), де здійснювали свої “подвиги” численні монахи. Однак, сучасні рїдновіри-язичники досі вважають Болдину гору священ­ною. Недарма любив її великий сонцепоклонник Михайло Коцю­бинський. У церкві Бориса і Гліба нині розмістився музей стародав­ностей, де експонується й сумна карма гетьмана Мазепи – золоті “царські врата”, а також дивовижні камені з образом Вогнебога.

І гетьмани були, і командарми,
Котрі могли спіткнутись об горща,
Бо є Суддя і Кат в Законах Карми,
Яка ні в чім переступ не проща.
Кармінне святотатство до узбочин
Скидає блазнів з праведних доріг.
Але содіяв ти фатальний злочин –
Ганьбу собі й Вітчизні настеріг.
Як ти посмів на витівки церковні
Дві статуї’ язичницьких Богів
Дать, переплавить пам’ятки коштовні,
Накликати небесний грізний гнів?!
Далекі предки славилися вмінням.
І не якісь фанати-диваки
Інкрус тували дорогим камінням
Ті витвори взірцеві на віки.
А щоб нащадки не посміли скніти
І не пускались рідних берегів,
Великі ясно-сині самоцвіти
В орбітах мали статут’ Богів.
В полоні фанатичної натури
Цим ти найбільше в світі нагрішив,
Коли понищив культові скульптури
Й від них нащадкам сліду не лишив.
Той вчинок безголовий, скорохвацький
Веде, здавалось, просто в парадиз.
Та злочин був настільки святотатський —
Завбільшки з християнський фанатизм!
Церквами ти уславив стиль бароко,
Церкви ті виростали як гриби.
Та помсту «зуб за зуб, за око – око»
Спіткав і ги, і піддані раби.
Тим, хто свого шматка лишився хліба,
Вже розуму наш Бог не поверта.
Для храмини «святих» Бориса й Гліба
Відлив зі статуї ти «царськії врата».
Як слід не встиг ти навіть відговіти,
Не висповідавсь у своїх попів –
В дорозі позникали самоцвіти,
Про що тобі ніхто не доповів.
Везли Богів возами аж до німця,
Щоб перелити в «царськії’ врата».
Собі трутизни налили по вінця,
Що нам і досі душі виверта.
З ким тільки не траплялася халепа!
Яких не зустрічали тут юрод!..
Своїм безтямним злочином Мазепа
Себе скарав на горло й свій народ.
Нас триста літ діймає свист батури,
Наш рідновірський біль не засина:
За злочин плата — спалений Батурин
И поразка під Полтавою – ціна.
Нечиста сила кадить куциною —
Нагадує Сибіри крижані.
Хто дорогою заплатив ціною,
Безславну смерть знайшов на чужині.
Анафема ще й досі окаянська
Стерв’ятно пір’я пам’яті скубе.
Чи за пожертви церква християнська
Належно возвеличила тебе?!
Аякже! Возвеличила!.. Ще й досі,
Крізь триста літ, анафема луна
II з усіх амвонів душить «малоросів»
І українські душі поглина.
А скрізь – хрести, а під хрестами – плахи,
Від котрих крижана у крові стинь,
Де здійснювали «подвиги» монахи
На капищах язичницьких святинь.
Нема кінця і краю поговору,
Як для душі немає висоти.
Але на Болдіну священну гору
Ідуть сонцепоклонники-брати.
До гетьмана не будь, Недоле, строга
Ні у чужій, ні в рідній стороні.
У камені є образ Вогнебога,
Який не тоне й не горить в огні!

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Література, яку можна замовити тут:

Велесова Книга. Волховник.

Волховник: Правослов Рідної Віри.

Роде наш красний.

Українські магічні замовляння.

Рідна читанка.

Борек і Боги слов’ян.

Рідні свята в Колі Сварожому : сценарії виховних заходів.

Більше унікальних книг можна знайти тут: https://www.sribnovit.com/shop/

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380995447701 для оформлення замовлення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap