ШЛЯХ ДО ПОРОЗУМІННЯ

Друзі!

Загальновідомо, що об’єднаний єдиним світоглядом, чи хоча б однією ідеєю, народ (чи група людей) набагато сильніші за таку ж кількість людей, що розрізнені. В цьому полягає давній підхід завойовників – «розділяй і володарюй”. Усі це знають, але чомусь в черговий раз наступають на одні і ті ж граблі.На скільки частин поділені сьогодні українці за своїм світоглядом? Навіть неможливо порахувати. Он майже 350 тільки зареєстрованих партій!!! А скільки привнесених в різні часи ззовні релігійних конфесій, сект, груп паразитують на тілі України сьогодні??? А скільки нерелігійних клубів, центрів, офісів, шкіл з відмінним від українського світоглядом зомбують і калічать духовно не тільки дорослих людей, але, що набагато небезпечніше – молоде покоління? А ще ж до цього долучаються і спортивні школи, секції, різноманітні танцювальні гуртки тощо, які пропагують чужинські смаки і сумнівні духовні цінності. Не згадую вже про море різного штибу екстрасенсів, біоенергетиків, магів усіх кольорів і відтінків (мова йде про шарлатанів-пройдисвітів, а не дійсних знавців), які заполонили наше суспільство і, ніби авторитетно посилаючись на Відичний світогляд, намагаються з усіх сил нищити залишки нашого правічного Звичаю (з якого, між іншим, вірогідніше всього і виникли Віди). Нас практично розчиняють у цій масі різноманітних поглядів, смаків, модних уявлень… Тому скільки і яких задіяно сил проти українського світогляду не знає ніяка статистика, адже не всі ці сили діють відверто вороже і прямо і, до того ж, далеко не всі зареєстровані. Якщо хтось думає, що таким чином виховується різнобічно розвинена людина, то він дуже помиляється. Відсутність у вихованні підростаючого покоління світогляду свого народу, розмитість та протиріччя нав’язуваних чужинських поглядів сприяє лише відтворенню штучного космополітичного, інтернаціонального світогляду з досить сумнівними цінностями, далекими від святинь батьківської Землі. Страшний духовний глобалізм давно не тільки став на порозі нашої хати, але й нахабно розсівся в ній. І це ми добре бачимо в реаліях сьогодення. Прикладів шукати не треба, вони просто кричать з усіх боків. Можна тільки дивуватися, як у цій свідомо насадженій тисячолітній мішанині ще часом проривається щось дійсно українське за суттю (бо за формою поки що зустрічається дещо частіше і цьому є пояснення). І от у цих критично-катастрофічних умовах започаткувався рідновірський рух, з’явилися рідновіри. Здавалося проблема вирішена: наш прадавній світогляд відроджується, пізнаваймо його, живімо за ним і все налагодиться. Та не так сталося, як гадалося… З різних причин дуже слабким і непевним був процес координації зусиль різних течій рідновірів для вирішення питань, спільних для всього рідновірського руху, для України в цілому. Для подолання цього негативного явища (за ініціативи Ю.Шилова, П.Рубана, громад «Перунова рать» та «Трійця») і було створено у 2002 році Форум українських рідновірів, який згодом перетворився у Віче. Але причини роз’єднання так і не були вирішені (в основному через ігнорування Віча керівниками окремих конфесій і громад, які категорично ухилялися від узгодження світоглядних засад та календаря Свят). Це наперед визначило низьку ефективність роботи Віча і, одночасно, переконливо свідчить і кличе до необхідності пошуку порозуміння між окремими течіями рідновірів України. Дещо могло зарадити справі перетворення у 2009 році Віча Українських Рідновірів на Собор Українських Звичаєвих громад, але вже наступного року непродумане рішення щодо зведення «Собору…» до громадської організації відкинуло рідновірський рух у справі об’єднання своїх зусиль на початок створення Форуму, а Собор, природно, припинив своє існування. Подальші спроби – створення у 2015 році «Духовного Центру сповідників Українського Звичаю» та інші потуги також не були, як відомо, сприйняті керівниками рідновірського руху. Навряд чи зарадить справі і створення (в разі навіть дійсного створення) Спілки українських рідновірських асоціацій (СУРА), яке зараз обговорюється, оскільки занадто вузькі цілі поставлені перед Спілкою від самого початку – представництво в органах влади та узгодження окремих спільних дій. Поки рідновіри не узгодять між собою визначальні проблеми світобачення та, головне, календар свят, їх навряд чи буде сприймати не тільки широкий загал українства, але годі сподіватись й особливої довіри між собою (що спостерігається і зараз). Започаткований цими діями процес перетворення рідновірів на РІЗНОВІРІВ загрожує поховати надзвичайно важливу ідею відродження правічного УКРАЇНСЬКОГО СВІТОБАЧЕННЯ.Що ж може зарадити справі? Для початку зосередимо увагу на тому, що об’єднує нас і означимо його. Об’єднує нас усіх Україна, зокрема бажання бачити її українською. Тут суперечок немає. Всі ми категорично не хочемо бачити на своїй Землі панування чужого світогляду, незалежно який він – комуністичний (атеїстичний), християнський, іудейський, мусульманський і т.д. до нескінченості. Ні, ми не проти, щоб він десь існував, щоб хтось його сповідував, але категорично проти щоб його нав’язували нам, українцям, щоб він не тільки підступно підміняв наш одвічний світогляд, але при цьому ще й спотворював, зневажав і висміював його. В цьому ми єдині, і це є те, що дає нам надію на порозуміння і наснагу у відстоюванні всього дійсно українського, всього того, що було у нас до так званого хрещення Русі.Як на мене, слід також врахувати ще одну важливу особливість. Усі чужинські світогляди (християнство, комунізм, сучасні моральні збочення…) нав’язувалися народу зверху державними структурами. Народ їх під страхом (колись смерті та мук, зараз – штрафів) мусив сприйняти (про запроданців-перекинчиків мова окрема), або ж, аби вижити, зробити вигляд, що сприйняв. За часів християнства допомагала в справі виживання зафіксована багатьма дослідниками наявність двовір’я. Не секрет, що за радянської влади також далеко не всі поділяли комуністичні ідеали, як і зараз мало хто сприймає, наприклад, насаджувану владою ідею однополих шлюбів тощо, тобто ситуація аналогічна – двовір’я (часом багатовір’я, або ж і невір’я) в усі часи було дуже поширене.Тобто в Україні якась частина людей підпільно, завуальовано, частково але ПОСТІЙНО притримувалася батьківських Заповітів життя – ЗВИЧАЮ. Ярослав Красіцький для означення автохтонів України, які притримувалися одвічних моральних цінностей (ЗВИЧАЮ) вжив дуже слушне поняття – «ПРИХИЛЬНИКИ ЗВИЧАЄВОЇ УЖИТКОВОСТІ». Викликає деяке уточнення лише слово «ПРИХИЛЬНИКИ» – навряд чи просто прихильники могли б тисячоліттями зберігати практично у неволі заповідані батьками правила життя. Це було лише під силу «СПОВІДНИКАМ ЗВИЧАЄВОЇ УЖИТКОВОСТІ» – людям, які не тільки відали (знали) одвічний Звичай, а й сповідували його (жили за ним). До речі, Ю.Шилов після відвідування тібетських монахів навів їхню думку, що витоки одвічних Знань треба шукати в Україні, що ці ЗНАННЯ там збереглися ПОНИНІ. Як на мене, мова в даному випадку може йти лише про УКРАЇНСЬКИЙ ЗВИЧАЙ! Отже, найбільшим, найглибиннішим, найпереконливішим і, головне, неперервним свідченням українськості (ЛЮДЯНОСТІ) нашої Землі є саме УКРАЇНСЬКИЙ ЗВИЧАЙ. Ця унікальна особливість Звичаю дозволяє йому бути отим знаменником, що може об’єднати усіх УКРАЇНЦІВ (не тільки рідновірів), які щиро прагнуть відродження УКРАЇНСЬКОЇ УКРАЇНИ! Більше того, якщо пригадаємо пророчі слова В.Шаяна «Закон є проти тебе і сила є проти тебе, Народе мій. Твоя сила може бути тільки у Правді. І тому ти мусиш бути Правдою, щоб став ти Силою!», то Правдою, як на мене, може бути тільки Божий Закон – ЗВИЧАЙ, життя за яким дає оту НЕПЕРЕМОЖНУ СИЛУ!Сутність Звичаю, як одвічного способу буття Людини, його особливості та унікальні можливості викладені в роботах «Дивовижний Звичай» (2005 р.) та «Боже походження українського Звичаю» (2010 р.), виданих громадою «Трійця». Мабуть завдяки саме таким особливостям Звичаю жодна релігія (існуюча сьогодні в Україні) відкрито не засуджує його (принаймні зараз) – адже виступати проти означає повністю втратити довіру автохтонів-українців. В той же час ці релігії обов’язково, постійно і цілеспрямовано спрощують та принижують Звичай, пов’язуючи його з минулим, яке відійшло (віджившою старовиною, колишніми обрядами і традиціями, забобонами, звичками тощо), віддаючи, відповідно, перевагу своєму НОВІТНЬОМУ СВІТОБАЧЕННЮ, чим започатковується черговий поділ українців. При цьому всі вони в більшій чи меншій мірі використовують ЗНАННЯ, зосереджені у Звичаї (назви і сутність свят, окремі обряди тощо) одночасно змінюючи їх і перекручуючи, часом до невпізнанності. Відповідно посприяла і наука, яка офіційно вважає Звичай похідним від звички, обкрадаючи та спотворюючи цим його сутність. Як тут не згадати слова Докії Гуменної, сказані майже півстоліття назад (1978 р.), але повністю актуальні і сьогодні: «І тепер, коли нечиста сила взялася викорінювати наші звичаї, переробляти увесь лад життя, ламати психіку, створювати штучні ерзац-обряди, винищувати національну неповторність, ТЕПЕР ЗНАННЯ МИНУЛОГО – ЖИВА, ЦІЛЮЩА ВОДА». Враховуючи місце Звичаю в світобаченні українців та його можливість стати дієвим інструментом порозуміння у визначенні параметрів УКРАЇНСЬКОЇ УКРАЇНИ, пропоную кожному з Вас, друзі, для початку дати самому собі відверту відповідь: «Що для Вас значить український Звичай?» Пропонується декілька варіантів найбільш поширених відповідей на вибір. Отже, український ЗВИЧАЙ це:

1. Визначення громади «Трійця»: ЗВИЧАЄВІСТЬ – це ЗАКОНИ ВСЕСВІТУ, дані Людині при її створенні БОГОМ, які охоплюють усі визначальні аспекти життя Людини (фізичного і духовного), забезпечують співіснування Людини і всього живого на Землі. Це – БОЖИЙ СВІТОГЛЯД ВСЕСВІТНЬОГО ЛАДУ, закладений в людину на генному рівні. Це – загальні уніфіковані ЗАКОНИ ПРИРОДИ, які стосуються Людини, і які, в той же час, обов’язково враховують певні, цілком конкретні умови її проживання. Оскільки ЗАКОНИ ПРИРОДИ вічні, то, відповідно, вічний і ЗВИЧАЙ, який, з одного боку, трансформує і доносить ці всеохоплюючі ЗАКОНИ безпосередньо до ЛЮДИНИ, а, з другого, – дозволяє встановити, наскільки людина живе за цими БОЖИМИ ЗАКОНАМИ. Отже ЗВИЧАЄВІСТЬ – це сума ЗВИЧАЇВ, кожний з яких регламентує певний аспект чи період життя Людини і, в той же час, всі вони пов’язані в одне ціле. ЗВИЧАЄВІСТЬ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, СВІТОГЛЯДОМ як окремої Людини, так і, що найважливіше, Народу в цілому, Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе Народ.Виходячи з таких міркувань, кожний конкретний ЗВИЧАЙ віддзеркалює певний Закон Природи, але обов’язково пов’язаний і залежний від інших Її законів. Він існує, як і кожний об’єктивний Закон, незалежно від того, знає про нього Людина, чи ні, притримується його, чи, навпаки, ігнорує. Втрачаючи ЗВИЧАЙ, Людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров’я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї – це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення Людиною свого головного призначення на Землі – бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу.

2. Визначення науковців: ЗВИЧАЙ – правило поведінки людей, що склалося в процесі їхнього співжиття, ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Звичай з’явився разом з виникненням людського суспільства внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набули загального значення, стали нормою. Тобто Звичай створили люди і він постійно змінюється з становленням суспільства. За такою логікою паління, пиятика, грабунки, вбивства, війни… вже є «звичаєвою ознакою» сьогоднішнього суспільства, оскільки СТАЛИ НОРМОЮ. Ось-ось нормою стануть однополі шлюби, проституція, наркоманія… Що далі?

3. Іноді Звичай ототожнюють з обрядами, чи підпорядковують традиції.

4. Звичай – видумка окремих людей, яка не має підґрунтя. Деякі, зокрема, вважають що звичай взагалі придумала громада «Трійця», хтось дозволяє собі принизливо називати Звичай «якимсь звичаєм» тощо.

5. Дайте свій варіант визначення ЗВИЧАЮ.Бажано було б також і обговорити це важливе питання, тому що від нашого рішення багато в чому залежить вибір шляху виходу з кризи ДУХОВНОСТІ, про яку майже не говорять, але яка на сьогодні є ГОЛОВНОЮ БІДОЮ УКРАЇНИ. Без наведення порядку в ГОЛОВІ і ДУШІ всі останні кризові явища ніколи не подолати – нам їх постійно підкидатимуть. Готовий до обговорення і з нетерпінням чекаю Ваших думок!

Автор: Волелюб Добжанський

Книги Волелюба Добжанського, які можна замовити тут:

ДИВОВИЖНИЙ ЗВИЧАЙ. ВОЛЕЛЮБ ДОБЖАНСЬКИЙ

КОЛО СВЯТОСТІ УКРАЇНЦЯ

СВЯТО.

РЕЧНИК РІДНОВІРА

СПІВАНИК РІДНОВІРА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap