Зловісна роль митрополита Шептицького у нищенні національної свідомості українців.

Частина друга, продовження.

Частину першу можна прочитати тут: https://www.sribnovit.com/literatura/zlovisna-rol-mytropolyta-sheptytskoho-u-nyshchenni-natsionalnoyi-svidomosti-ukrayintsiv/

Загальновідомо, що націоналізм є етнічним явищем, природним станом кожного народу. Натомість, християнство є інтернаціональним і космополітичним по своїй природі. Павла до галатів: «Нема вже ні іудея, ні елліна, нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви одно во Христі Ісусі» (3, 28).

Тому, згідно зі своєї ідеології юдохристиянство поборює все національне, окрім юдейського.

.БОГ ІЗРАЇЛІВ — БОГ ЄВРЕЇВ
Біблійна статистика:
Бог євреїв – 6 разів,
Бог Ізраїлів – 105 разів,
Саваот – 270 разів,
Бог Саваот – 26 разів,
Єгова – 3 рази,
Бог батьків ваших – 7 разів,
Бог Авраама – 13 разів,
Бог Ісаака – 6 разів,
юдей–юдейський – 81 раз,
єврей–єврейський – 27 разів,
Ізраїль – 842 рази,
ізраїлевий (-їлів) – 1722 рази

“І вони споглядали на Ізраїлевого
Бога” (2М., 24: 10).
“Тому так промовляє Бог Саваот,
Бог Ізраїлів…” (Єрем., 9: 14). “Ізраїль – племено Його спадку, Господь Саваот – Його Ймення!”
(Єр.,10:16).
“Господь – Муж війни, Єгова – Йому Ймення!” (2М., 15: 3).
І сказав Бог до Мойсея: “Отак скажи
Ізраїлевим синам: Господь, Бог
батьків ваших, Бог Авраама, Бог
Ісака й Бог Якова послав мене до
вас. А оце Ім’я моє навіки, і це
память про Мене з Роду в рід.
…і прийдеш ти та старші Ізраїлеві до
єгипетського царя, та й скажете
йому: Господь, Бог євреїв стрівся був
нам” (2М., 3: 15, 18)

Світогляд бидла, раба, який возвеличений у біблії, намагається людину перетворити у вівцю стада Христового, де відсутнє розуміння честі, гордості, національної свідомості, героїзму, розуміння добра і зла і відчуття власної Батьківщини.

“Любіть ворогів своїх!” (Матвія, 5: 44;
Луки, 6: 27, 35).
“Я вам кажу: не противитись злому!”
(Матвія, 5: 39).
“І коли вдарить тебе хто у праву щоку
твою, — підстав йому й другу! (Матвія,
5: 39).

Блискуче охарактнризувала юдохристиянство, як секту юдаїзму геніальна Леся Українка:

“Вступили в тую секту, в те мертводухе християнство”

В страшні часи, коли Україна була найближче до втрати своєї національної ідентичності, якнайбридкіше явище юдохристиянізму виявило свою справжню суть хижої, підлої і лицемірної потвори. І лакмусовим папірцем, який відіграв зловісну роль у стримуванні українців до боротьби за свою свободу, став у той час єзуїт, неукраїнець, стукач, уніат, митрополит АндрЕй Шептицький.

Далі документи, з невеличкими коментарями. Хто прочитає уважно-той зрозуміє.

Проголошення Акту незалежності України.

30 червня , 1941 року.

Слід було терміново закликати зібратися Національні збори, у яких брала б участь українська інтелігенція міста. Створити міську управу Львова. Іван Равлик отримав завдання створити міліцію та взяти під свій контроль місто для забезпечення порядку і безпеки громадян. Батальйон “Нахтіґаль” мав захопити радіостанцію.

В той час Стецько пішов на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким, людиною авторитетною на Західній Україні не тільки в церковних колах. Митрополит благословив проголошення акта, і відрядив на збори свого заступника Йосипа Сліпого.( Це те опудало, яке збирало з людей останні копійки, “на боже”, і потім передало 100 000 рублів совдепівському “червоному хресту”, на лікування поранених червоноармійців).

Після зустрічі АндрЕй Шептицький негайно повідомив майора абверу Ганса Коха, уповноваженого вермахту в українських справах, про намір проголошення Акту незалежності.

До приміщення “Просвіти” Кох прийшов, коли вже йшли збори і зупинити їх він не зміг. Стецько запросив Коха до президії як гостя, особливо акцентуючи перед зборами на слові “гість” і даючи зрозуміти останньому, що він тут не господар.

Німець відповів відмовою, але взяв слово, в якому негативно висловився щодо зборів, вимагав їх розпустити. Заявив, що рейх не потерпить будь-якої держави на землях, завойованих кров’ю німецьких вояків, а українці, якщо хочуть німецькій владі допомогти, то мають це робити працею.

Проігнорувавши виступ німця, Стецько продовжив засідання, яке завершилося проголошенням акта із балкону “Просвіти” перед львів’янами, що зібралися на Ринку. Лунав гімн “Не пора, не пора…” і на обличчях людей було видно хвилювання та надію…

Ганс Кох ще раз намагався вплинути – він різко заявив головуючому, що той грається з вогнем. Стецько не менш різко відповів, що грається з вогнем не менше, як Німеччина, яка вже має досвід Першої світової війни, та відрубав, що якщо Кох має що сказати, то хай наступного дня приходить до приміщення уряду. Цього німець стерпіти вже не міг і негайно пішов повідомляти командування.

Але всі дізналися про акт відновлення незалежності швидше – з передач 30 червня та 1 липня 1941 року, які вела львівська радіостанція, захоплена “Нахтігалем”.

Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р.

Повний текст.

м.Львів
Український уряд
Ч: 1/41
Львів, дня 30 черв[ня] 1941, год. 21-а
РІШЕННЯ ч.1 Національних зборів українців
Акт відновлення Української держави після 23 років неволі
1.Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад та порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2.На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу.
3.Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.Українська Національна-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава,хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!
Слава Україні! Героям Слава!
[підпис] Ярослав Стецько –Провідник Національних зборів

Проголосивши свій «Акт», ОУН сподівалась, що німці з цим змиряться. Проте спроба самочинного проголошення держави (на території, уже захопленій німецькими військами, отже, зрошеній кров’ю німецького вояка, в той же час як ОУН не змогла чи не захотіла організувати масштабне повстання в тилу радянців на Західній Україні) викликала незадоволення Гітлера.

3 липня 1941 року державний підсекретар Третього Райху Кундт на допиті членів Українського національного комітету та Степана Бандери, коментуючи проголошення «акту відновлення Української Держави», зокрема зазначив

Оскільки тут йдеться про українські збройні сили, які пліч-о-пліч борються з німецькими солдатами. Я констатую, що українські збройні сили на даний час не воюють. Вже сам цей зворот засвідчує, що тут поширюється неправда. Тут також йде мова про те, що німецький Райх та німецький вермахт є їхні союзники. Це не так; єдина людина, котра веде боротьбу, — це фюрер, а українських союзників не існує. Цілком можливо, що українці особисто захоплені й відчувають себе нашими союзниками; однак в сенсі державно-правової термінології ми не союзники, ми — завойовники совєтсько-російської території.

Пастирський лист Їх Екселенції Митрополита Андрея Шептицького

(Дике лицемірство,ненавидіти український націоналізм, донести німцям на організаторів Акту незалежності і після цього писати таке послання. Від редакції.)

До українського народу!

З волі Всемогучого й Всемилосердного Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили й проголосили ту історичну подію. Повідомляючи Тебе Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для влади. Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло розпочате в ім’я Боже з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця. Жертви, яких потреба конечно до осягнення нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному підданні справедливим наказам влади, не противним Божим законам.Український народ мусить у цій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили. Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов’язків докажіть, що ви дорослі до державного життя. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька. Від Уряду покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та зараджень, які узгляднили б потреби й добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість з Неба.Дано у Львові при Архикатедральному Храмі Св. Юра, І.УІІ.1941.(—) † АНДРЕЙ

Командування Поліської Січі

Командувач Поліської Січі Боровець негативно поставився до цієї події, як і до інших спроб створити уряди, що конкурували з Урядом УНР в екзилі і виклав такі зауваження щодо Акту:

Які ж позитивні та негативні моменти «державного» акту Бандери?
1. Акт 30.6.41 року офіційно пригадав широкому світові, що в Україні нуртує воля до своєї суверенної державности.
2. Акт намагався ту волю скерувати в належно організоване русло.
3. Акт є історично-доказовим документом, навіки засвідчуючим, що Україна в 1941 році офіційно змагалася за свою суверенну державу.
Так, принаймні, пояснюють цей акт його автори. А тепер пригляньмося до його інших моментів:
1. Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парляментарні органи. Він був наспіх проголошений кількома випадковими людьми. З таких причин це не є жоден акт національно-державної політики, а самозванча диверсія і явна отаманія.
2. Проголошувачі цього акту автоматично анулювали Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 22.1.1918 року, яким була проголошена та затверджена суверенна Українська Народня Республіка.
3. Навіть зі становища авторів цей акт не може мати ані політично-дипломатичної, ані революційної законности, бо був проголошений за плечима чужої армії без згоди політичної влади та держави тієї армії. Цей акт мав би революційно-юридичну законність, якби він був проголошений не 30.6.41 р., а раніше і не за плечима німецької армії, а в підпіллі попереднього, совєтського, окупанта України. Німецька армія тоді застала б доконаний революційний факт, з яким, згідно з міжнародніми законами, повинна б рахуватись і його респектувати.
4. Проголошення цього акту внесло юридично-державний дуалізм в українську національну політику. Така затія є доказом нерозуміння політичних законів авторами акту, чим компромітується державна традиція української нації перед широким світом.
5. Починаючи від 22.1.1918 р. ніхто не має потреби проголошувати українську суверенну державу, бо це Україна вже раз зробила і легітимний уряд тієї держави не припинив своєї політичної діяльности, як екзильний уряд окупованої ворогом країни. Може бути мова тільки про відновлення тієї держави.
6. Акт викликав певну дезорієнтацію та анархію серед народніх мас. Якщо це був революційний акт проти волі Німеччини, то чому там грубилося офіційно: «слава німецькому фюрерові», а коли за згодою німців, то чому автори акту не договорилися з німецьким урядом, щоб він той акт шанував?
7. Редакція самого акту неграмотна. Жодний акт будь-якої суверенної держави ніколи не має права бути інструментом вихваляння іншої чужої держави. Крім того, цей акт навіть не окреслює, якою має бути та держава: республіка, монархія, авторитарна диктатура, чи що інше.
8. Акти про відновлення держав та дії їх суверенної влади можуть бути практиковані тільки тоді, коли це робить або екзильний уряд на чужій території, куди ворог не має доступу, або на своїй території, тільки в такий час, коли політична та воєнна ситуація гарантує, що піднесений прапор найбільшої національної святині, якою є державність, не буде відразу будь-ким спрофанований. Таких передумов, навіть на кілька коротких днів Степан Бандера, проголошуючи свою «державу» під німецькою окупацією, не мав.
9. Акт без жодної підстави був коментований у світовій публіцистиці, як акт держави-сателіта під владою держав осі. По суті такий факт не відповідав дійсності, бо Україна ні де юре, ні де факто не була сателітом держав осі, а тільки окупованою територією під німецькою, румунською та мадярською адміністрацією.
10. Що в Україні не завмерла ідея відновлення своєї суверенної держави, свідчить постійна революційна боротьба з великими жертвами крови, а не «оперетковими державними актами» типу акту С. Бандери від 30.6.1941 р.
11. В часі Другої світової війни не було місця навіть для сателітної української держави, не говорячи вже про соборну українську державу та її суверенну владу. Це повинні були розуміти автори акту, як кандидати на державних мужів.
12. Національна революція, її політика та збройні змагання — це не дитяча забава в державу та війну, а поважна справа, за яку ціла нація платить величезну дань кров’ю та духовими й матеріяльними скарбами

ОУН мельниківська

Мельниківцями також був не сприйнятий Акт незалежності, вони вважали цю дію “совіцькою провокацією” Ними не було усвідомлено, що в той тяжкий, переломний історичний час, будь-яка дія, яка б піднімала дух нації є потрібною і позитивною.

Лояльні ідеям української незалежності українські націоналісти сприйняли це як хитку надію на відновлення України, що згодом (за сприятливих обставин) може призвести до справжньої незалежності, натомість мельниківці опонували Акту: «Рафіновано-сплетена провокація Москви не вдалася. Бандеріяда дістала в самому Львові по лобі.» Звісно, що Андрій Мельник, який довгий час був найманим працівником в АндрЕя Шептицького, управляв його лісами, не міг вчинити по іншому, через свою залежність від митрополита.

Відносини Української греко-католицької церкви та Організації українських націоналістів були дуже непростими.

Надзвичайно різкий лист проти націоналістів, або, як їх ще назвав сам Митрополит, «українських терористів», був випущений ним 2 серпня 1934 року після вбивства директора Львівської гімназії Івана Бабія. ( Цей тип всіма методами, праведними і неправедними забороняв молоді долучатись до націоналістичного руху опору. Від редакції) «Дрож жаху потрясла цілим народом» – це перші слова з послання. У листі виконавці й організатори цього акту прямо названі терористами, звинувачуються у злочині і підступі. Видаючи часами проти оунівців досить різкі послання, Владика Андрей ніколи не відсторонювався від них цілковито. Зокрема, у часописі «Мета» за 10 квітня 1932 року була поміщена стаття Митрополита Шептицького «УКС і політика», у якій він писав наступне: «Католикові можна належати до будь-кого партійно-політичного угрупування, програма якого не суперечить католицькій вірі й етиці, а отже, може бути: монархістом, консерватором, демократом, угодовцем, в окремих виняткових випадках навіть екстремістом» (цит. за Олег Єгрешій, «Єпископ Григорій Хомишин»., Івано-Франківськ, «Нова Зоря»-2006, стор. 81.) Екстремістами в той час були хіба що оунівці. Також відомо, що Митрополит взяв до себе на роботу полковника Андрія Мельника, котрий після виходу з ув’язнення (1928 р.) ніде не міг знайти праці. При Шептицькому Мельник виконував обов’язки головного наглядача митрополичих лісів. Також з ініціативи Митрополита у 1933 Мельник році став головою КАУМ (Орли) – Католицька акція української молоді (Орли).

Керівництво Третього Райху

5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно (друга хвиля арештів настала з 15 вересня). Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:Айнзацкомандо С/5 СБ і СД. — О. У. 25 листопада 1941. — Команда — Денний Наказ ч. 12432/41. Г. Р. С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери.

«Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріаті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Організації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів».Таємне! Звіт про події в Україні, ч.164. Осідок: Київ

«Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».Січень 1942 р., повідомлення ч. 9

«В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні».Повідомлення ч. 10, 3.07.1942 р.

“У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: «Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!»Повідомлення ч. 26, 23 жовтня 1942 р.

«Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України».

Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом як воююча сторона.

На ультиматум Гітлера — відкликати Акт проголошення Української Держави — провідник ОУН Степан Бандера, прем’єр уряду Ярослав Стецько і голова Українського Національного Комітету (УНК) Володимир Горбовий відповіли відмовою, потрапивши до концтабору Заксенгавзен.

Бандерівці використовували до певної міри релігійні форми. Бандерівський ідеолог Степан Ленкавський ще в 1929 році написав «Десять заповідей Українського націоналіста»; в них не було й згадки про бога, а змальована моральність була радше жорстокою та зосередженою на нації, а не християнською (Ленкавський 2002-2003, т.1: 454-459, Motyl 1980: 142). Під час війни бандерівці створили «Молитву за Україну», де не було згадок про бога чи матір божу. Її перші рядки були такі: «Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого». Це була молитва за віру, волю, сміливість і силу померти й розчинитись у міцній та об’єднаній Україні (USHMM, RG-31.026, reel 14, Центральний державний архів громадських об’єднань України, f. 57, op.4, od.zb 342, f.85).

Цитати АндрЕя Шептицького.

Сучасний націоналізм, головнож його скрайня реакція, є близька до язичництва. В своїй програмі, замість бога, поміщує народ, зглядно державу, ставлючи її інтереси понад усі інші.

З інтерв’ю варшавському часопису “Tygodnik ilustrowany”, від 5 травня , 1935 року.

Док. № 17

Ч. 78

Чит. 11.ІХ.1941

Тризуб без хреста

Не знати з якої ініціативи і для якої причини укр[аїнські] патріоти носять часом малу відзнаку тризуба без хреста. Коли св. Володимир і по ньому усі укр[аїнські] князі уживали яко державного знамени тризуба з хрестом, треба признати, тризуб без хреста за символ повороту до поганства і за сумний признак переваги безбожницьких течій серед нашої нещасної суспільності. Може бути, що приклонники того поганського символа відкликуються на те, що такого тризуба уживала укр[аїнська] Центральна рада з 1917 і 1918 р. Таке оправдання не мало би ніякої рації. Центр[альна] рада допустилася много ошибок і, зокрема, під впливом засідаючих в ній безбожників спричинила національну руїну і помогла большевикам запанувати над Україною. Хотіти повторювати її ошибки було би нерозумною політикою. Подібним проявом безбожництва буває заступлювання словом “Слава Україні” відвічну похвалу віддавану Христу: “Слава І[сусу] Христу!”. Очевидно, ніхто з українців не може мати нічого проти поклику “Слава Україні”, але тим словом заступити акт релігійного прославлення Христа є виразною тенденцією усунути Христа і поставити батьківщину на його місце, значить є ознакою виразної безбожницької тенденції, що обманює наївних українських патріотів. Україна не може взагалі існувати як самостійна держава, а тим менше може бути славною державою без волі Царя царствующих і Господа господствующих Предвічного Бога І. Христа, нашого Спасителя, Батька і Пана. Взиваю усіх християн єпархії поборювати ті два прояви безбожництва в практиках укр. патріотизму.

Від М.О.

У Львові 6.ІХ.1941

† А.

(Митрополит Андрей Шептицький. – прим. ред.)

Митрополит Андрей Шептицький.
Документи і матеріали 1941–1944/
Київ: – Дух і Літера. 2003
Упорядник Жанна Ковба

Синод Єпископів УГКЦ 2020 року. Матеріали.

Антисемітизм є антихристиянізмом. Інтерв’ю у польськомовній єврейській газеті із єпископом Іваном Бучком, опублікований 17 вересня 1936 року. Єпископ представляв позицію греко-католицького єпископату на тему антисемітизму і від імені ієрархів засуджував цей прояв антихристиянізму у суспільстві.

( Це і є справжня суть юдохристиянства. Від редакції)

Після зайняття Львова німецькими військами в кінці червня 1941 року було виявлено, що більшовики (в керівництві яких були майже всі жиди. Від редакції ) у в’язницях Галичини знищили всіх арештантів. Більшість із них були українцями і належали до категорії політичних в’язнів. Це спричинило шквал емоцій у суспільстві, які переросли у єврейські погроми. Німецькі війська з допомогою української поліції зганяли євреїв до в’язниць, змушуючи виносити тіла замордованих ув’язнених.

Курт, син рабина Левіна, зранку переклав йому з польської українською текст звернення, який ребе зачитав Андреєві Шептицькому. Завдяки цьому сам текст звернення дійшов до наших днів:

«Прийшов я до Пана, Ексцеленціє, від імені жидівської громади Львова і майже півмільйонної спільноти Жидів, які мешкають на теренах Західної Укаїни. Свого часу висловився Ти: „Я є приятелем Жидів“. Завжди Ти підкреслював своє прихильне ставлення до нас. Прошу, аби зараз, у хвилі страшної небезпеки, Ексцеленція дав доказ своєї приязні, впливаючи на збурені маси, які розпочали погром. Прошу про порятунок для сотень тисяч Жидів. А всемогутній і всевідаючий Бог у сто раз більше Ексцеленції це винагородить».

[Курт Левін, Przeżyłem. Saga Świętego Jura spisana w roku 1946 przez syna rabina Lwowa. — Zeszyty Literackie. — Варшава 2006, — С. 28]

Курт Левін писав, що «Митрополит був вражений звісткою про звірства, що їх чинять його люди. Він обіцяв одразу звернутися до німецьких властей, а також послати на вулиці священиків та монахів, щоби зупинити погром»([„Мандрівка крізь ілюзії“… — С. 44). Дальше додає: „Український натовп продовжував нападати на євреїв ще день чи два. Потім, під впливом священиків і монахів, присланих Митрополитом Шептицьким, натовп угамувався“ („Мандрівка крізь ілюзії“… — С. 44). Левін також згадував, що «на вулицях розвішували звернення українського лідера Степана Бандери із закликами до вбивства та нищення, а поряд із ними висіли листівки від митрополита Шептицького з закликами до спокою, протестом проти розправ над сусідами та втрати людських почуттів [„Przeżyłem. Saga Świętego Jura…“ — С. 65].

Націоналізм і юдохристиянство є поняття несумісні.

Література, яка може Вас зацікавити:

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК