Нам пора для України жить!

А нам усім, письменним і неписьменним годиться знати те, що думали, як боролись, і як дивились на світ наші прадіди. Годиться знати й те, що ми не вчорашні, що наше слово було колись у честі і повазі і служило виявлюванням високих думок, мудрих законів і щирого, глибокого чуття.  

Звертаюся до всіх, в кого ще жива в душі хоч іскорка невгасимого полум’я Любові до рідної землі, Роду-народу, хто відчуває дотик до рідного кореня, кому болить, пече серце недоля і глум, що чиниться зараз у рідному краю: почуйте голоси мудрих людей, відкрийте серце, душу,розум і очі, очуняйте від облудного чамуру задурманення здорового глузду!

Та щоб вагоміші були аргументи звернення, подаю болючі роздуми, мудрі поради, щоб не голослівно « переливати з пустого в порожнє», а  вже як висновки видатних людей, які і нам, нині сущим актуальні.

( д.9 «Велесова книга»)

«Борися , земле Руська, і оборони сама себе,

 Щоб не була на тому корчі,

Щоб ворогами не була захомутана

і до воза прив’язана,

аби тягти його туди,

куди захоче володар чужий,

а не ти хочеш іти сама»

(д.8)

І нам не до банкету, ні до їства борошняного,

ні до м’яса смачного,

і маємо спати на сирій землі

і їсти траву зелену,

доки не буде Русь вільна і сильна.»

(д. 8)

«І будемо великою державою

З князями своїми, городами великими

І безліччю зброї залізної.

І буде безліч нащадків наших.»

        Чи не до нас і сьогодні ці слова адресуються?!

        Французький інженер фортифікацій Боплан уже в ХVІ ст.. зробив такий запис у спогадах про жителів «козацької» землі, як він назвав Україну: «Ці люди не потребують писаних законів. Вони в них у душі.»

           А в нас сучасних? Чи збереглися прадавні закони предків?

         Або ось така репліка: «Найбільша біда українського народу в тому, що після 1709 року «на тихі води, на ясні зорі» налізло стільки різних орд людей, що національна свідомість ніяк не продихне» (Вадим Пепа «Віч-на-віч з вічністю»)

      Це все історичні події, факти, роздуми.  Що ж таке історія? Це знання про шлях, пройдений народом від витоків, тобто перших свідчень про цей народ, і до сьогодні. І певні сили весь час намагаються спотворити, перекрутити , переінакшити на чиюсь користь, тобто це перекручення комусь потрібне.  Недарма ж Б.Наполеон сказав: «Історія – це брехня,з якою всі погодились». Але незаперечні факти доносять до спраглих правди істинні події.

       Історія ж нашого народу наскільки понищена, перебріхувана, перекручена. Майже всі пам’ятки намагалися знищити, або оголосити підробкою. Але ми йшли, відшукували правду про свою історію.

      Тому що не можна знищити вічне. Наш народ, наша нація пройшла крізь тисячоліття і зберегла свою сутність. Бо, як сказав Олександр Довженко: « Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців»

        Ні, ми не сліпці! Чи не так я мовлю, рідні душі?

       Що ж таке національність?   

        «Національність  — це найглибша, найзагальніша і найтривкіша підстава людської соціальності. Це досвід довгого розвитку, синтезований в декількох родових рисах духовного характеру, що повторюються при різного виду виявленнях, немов спільний мотив.»(Юліян Вассиян, 1929р.)

      А ще раніше про українців та їх історію сказав французький маркіз Габріель де Костельно (1820р.): «Численна ця нація простягається, починаючи від кордонів Орловщини до меж Угорщини і займає, майже без жодної мішанини, Херсонщину, Харківщину, частину Курщини і Вороніжчини, всю Полтавщину, Київщину, Поділля, Волинь, частину Мінщини, більшу частину Галичини – і все це населення без жодної різниці в звичаях і норовах».

      Ну, подумаймо, друзі, як обчикрижили нашу історичну територію національного простору народу?

     Які ж чинники дають змогу зберігати сутність нації? 

     Звернемось знову до мудрості видатних людей.

      « Носієм, рушієм національного є дух, а мова є формою і місцем існування, пристановищем духу.» (Вільгельм фон Гумбольдт.)

     Отже послухаємо ще про мову і її місце в житті кожного народу.

     «Та чи інша спільнота людей може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови?  (Ф.Ніцше)

   О, значить мова  один із чинників нації !

    Давайте ще пошукаємо думок про мову. Скільки мудрих істин подає нам І.Я.Франко! « Національна мова – це не тільки вираз нашого психічного «я», а витвір певної культури, певної традиції, розвою народності».(І Франко)                    

«Духовність народу виявляється і віддзеркалюється насамперед  у його творчості. У боротьбі з різними лихоліттями український народ не втратив своєї національної окремішності. В своїх приповідках,піснях і казках поставив такий тривкий пам’ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі. Мова народної творчості стала тією підвалиною, на якій сформувалася літературна мова,а для українського народу заглиблення в цю творчість сприяло утворенню національної самосвідомості. (І.Франко)                      

«Мова  — спосіб комунікації людей з людьми. І якась таємна сила в людській природі каже: «Раrdоn – ти не маєш до вибору: в якій мові вродився, тої без окалічення своєї душі не можеш покинути, так, як не можеш замінятися ні з ким своєю шкірою. І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим важче і страшніше дається йому така переміна.» (І.Франко)

      «В Історії і характері українського народу є щось таке, що засвідчує його тисячолітній зв’язок з землею, яку він заселяє: все та ж постійність і спорідненість, при незначній одмінності, все та ж сонячна лагідність і жвавість, поєднана з журливістю, тільки степовикам притаманною» ( І.Франко)

      «Хто викидає з свого човна той перший фундаментальний баласт—рідну мову, помалу позбувається і чисто формальних прикмет душі й сумління, доходить при живому тілі до повної моральної гнилизни. (І.Франко)

      Рідні душі, вдумайтесь у ці мудрі слова. Скільки вогненного прагнення донести в кожну душу правду про рідний народ, його мову, етнічну сутність, уберегти від знищення і забуття наші нетлінні вічні скарби.

    Тож почуймо серцем і берімось «до праці тяжкої».

     Але підемо далі, бо не тільки І.Франко воїн на цьому полі бою. Крізь віки звертаються до нас ще не одна буремна душа і світлий розум.

     « У народу можна забрати все навіть територію, на якій він живе. Але це буде народ. Забери в нього мову – народ зникне!» (К.Ушинський)

       Чи не вогненна пересторога нам, сущим нині?!

       «Покоління народу проходять одне за одним, але наслідки життя кожного покоління залишаються в мові спадщиною нащадкам. До скарбниці рідного слова складає одне покоління за одним плоди глибоких сердечних порухів, сліди пережитого горя і пережитої радості, —  одне слово, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному  слові . Мова є найважливіший, найдорожчий і найцінніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Воно не тільки вертає життєвість народу, але є саме це життя.» (К. Ушинський)

      Вдумаймось в ці слова, спрямуймо сердечні порухи і дії розуму в руслі збереження і примноження народних скарбів.

      А ось як перегукуються між собою  роздуми про непересічні цінності кожного народу.

      «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний)

     Про саму мову,  про її особливості говорять не тільки свої, а й сторонні мислителі, які пізнали українську мову, відчули її чари.

     «Вона дуже ніжна і сповнена пестливих висловів та надзвичайно тонких зворотів.»  (П’єр Шевальє)

      Це на противагу тим російським окупантам, які твердили, що українська мова груба і нерозвинена, годиться до вжитку тільки «мужикам, черні, а не культурним інтелігентним людям».

      А ось що сказав про українську мову російський письменник, якому не перемкнуло розум ідеєю «вищості» російської мови і культури, який відстоював історичне право української мови, і відповідно літератури українською мовою: «… не якихось там двісті чи триста років, а бозна скільки віків говоритимуть українською мовою люди, що живуть на Дніпрі й далі на захід: у такому разі існуватиме й українська література бозна скільки віків» (М.Чернишевський)

     І ще один росіянин відгукнувся філософським висновком щодо рідної мови народу.

«Людина байдужа до рідної мови – дикун. Вона шкідлива своїм єством уже тому, що байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, теперішнього і майбутнього народу.» (К. Паустовський)

      Та і наш пророк, речник духу українського звертається до нас сущих сьогодні, долаючи віки і всі перепони, що не дають засівати рідні душі зерном правди, звертається недвозначно, єднаючи                і рідну землю, і народ, і його вічно сущі скарби в одному слові і значенні —  «Мати»

        Учітеся, брати мої!

        Думайте, читайте,

       І чужому научайтесь –

       Свого не цурайтесь:

       Бо хто Матір забуває,

       Того Бог карає,

       Чужі люди цураються,

       В хату не пускають,

       Свої діти — як чужії,

       І немає злому

       На всій землі безконечній

       Веселого дому.»

                                       (Тарас Шевченко)

       Ще одна пересторога від мудрої людини.

«Якщо існує загроза для мови народу, це ознака, що є загроза і для існування держави»

        ( Франція академік Жан Дютур)

        А ось послухаймо думки вченого мовознавця, видатного діяча у сфері мови та літератури. Як він глибоко і всебічно характеризує українську мову, на противагу тим, хто твердив, що української мови взагалі не існує, що це діалект, просторіччя, яке зовсім недавно утворилося.                    

 Та вчений І. Срезнєвський аргументовано і науково доводить про дивовижні якості української мови.

        «Сила людей має переконання, що ця мова є однією з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи вважить богемській щодо рясноти слів і висловів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності. Що це мова, яка навіть у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музична, мальовнича».

 А якщо ще додати слова І.Франка на цю ж тематику, то розбивається на друзки безліч аргументів щодо неповноцінності і другосортності української мови.

     «Діалект! А ми його надишем

      Міццю духа і вогнем любові,

       І несмертним слід його запишем

      Самостійно між культурні мови».

      І вслухаймося у заповіт – прохання Максима Рильського , який немало додав зусиль, праці для утвердження і примноження мовних скарбів.

        «Як парость виноградної лози

       Плекаймо мову. Пильно ненастанно

       Політь бур’ян. Чистіша від сльози

       Вона хай буде.»

       І знову цитуємо І.Франка, щоб звернути увагу на силу слова.

       «Слова – полова,

       Але вогонь в одежі слова –

       Безсмертна чудотворна фея,

      Правдива іскра Прометея».

       Ще й додамо болісне твердження – засторогу геніальної сучасної поетеси Ліни Костенко

      «Народ без мови –

       без зерна полова!»

     І ще її слова нехай діткнуть сполохом кожне чуле серце:

     «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття. І якщо не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.»

      Вдумаймось у слова  давньої кобзарської пісні:

        «Озовітеся, душі чуючі,

       Бо видющії чи й зосталися,

       Озовітеся вдень ночуючі,

       Щоб не бідкатись:

       Ой проспали все!!!»

      Почуйте ж мої болючі слова!!!

       Давайте об’єднаємося в єдиному прагненні: врятувати рідну землю – країну від знищення – нівелювання, рідну мову від забуття, рідну пісню і казку від спотворення і перекручування, це скарби вічності, що належать всесвіту. Бо, навіть одне-єдине життя, марно страчене, для всього світу неповторна втрата. То що ж тоді говорити про цілу країну з прадавньою історією, з багатющими скарбами душі людської і творінь розуму, духовних звершень – здобутків.

       Сподіваюсь на щирі відлуння мого поклику і злиття окремих голосів у могутній дивовижний хор,– що співає славень нашій рідній Україні!

        Додаю свій вірш про мову, який прийшов до мене готовий, я тільки записала його:

              «З таїни, з давнини

              В неймовірні віки

            Слово зерням упало у людські думки:

             Колосочками в душах уродили слова  —

             і між людьми з’явилася мова жива.

     Від струмків і річок, від цілющих джерел,

             Від долин і від гір, від квіток і дерев

             Струменіли до слова каміння й піски ,

             Укладали себе в чарівні колоски.

            І пташата, й звірята  — великі й малі,

Все, що диха, живе, струменить в цій землі.

           Саме там, де  у думку упало зерня,

           із якого врожаєм слова гомонять,

           В інших землях зернина інакша була,

        По – інакшому в душах людей розцвіла,

           Інші гори і ріки їй наповнили зміст,

      По – інакшому в душі проклала свій міст

     Рідна мова – то скарб, в ній душі глибина,

      Що прапредків з нащадками міцно єдна.

          З нею кожен народ своїм рідним цвіте,

        Незнищимо й велично у безсмертя  іде!

А ще послухаймо голос із давнини!

 (13 ст. Сааді)

« Так, я в човні, у повені не втону!

Але як жить мені, коли народ мій тоне?!»

    Озвімося ж на той біль, який і в нашій душі зараз, а прийшов крізь віки. Почуймо і свій народ і його долю. Спробуймо зупинити той жахливий процес, що засмоктує наш народ у небуття.

    Або візьмемо слова із « Вустинської книги вістей духовного творення Руси –України».

   Вість про Віду – засторогу – істину:

«Бог – Творець всеєдиний, вічний і багатопроявний. Він опікується своїми дітьми русами-українцями, дарує їм любов і просвітлене буття. Його діти дотримуються Віди і звичаїв свого Роду – етносу. Хто живе за програмою тварини, в рабській покорі, демонізований через алкоголь, тютюнопаління, наркотики, сексуальні збочення, не дотримується чистоти роду і крові, звичаю – не є дітьми Божими, позбавлені опіки Божої, не одухотворені, вони – ганебні слуги – худоба!»  

Тож нехай для всіх нас слова Лесі України прозвучать як дзвін на сполох          

 Гей, блискавице, грому сестрице,

Де ти? Розбий злії чари!

Хай ми хоч раз заговоримо громом,

Так, як веснянії хмари!

Українці, не допустімо, щоб слова геніальної української поетеси Ліни Костенко стали пророчими:

«Трагічна мово! Вже тобі труну

Не тільки вороги, а й діти власні тешуть.» 

Сподіваюсь на щирий відгук рідних сердець! 

                               Антоніна Гармаш – Литвин

Книги , які можуть Вас зацікавити:

КОД МОВИ. РОЗМОВИ ДО БОГА. ЯР РУСЛАН.

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Борис Грінченко.

МОВА РУСІВ. У ФІНСЬКІЙ ТА ЕТРУСЬКІЙ ЕПІГРАФІЦІ. ОЛЕКСАНДР ОЛІЙНИК

КОБЗАР. ТАРАС ШЕВЧЕНКО

НАДХОДИТЬ ОСІНЬ. ЄВГЕН ТОВСТУХА

ЕЛЕГІЯ ПОГОЖОГО ЛІТА. ЄВГЕН ТОВСТУХА

СКРИПКА СОНЦЯ. ЛЮДМИЛА РОМЕН

ЖИТИ. ЄВГЕН ТОВСТУХА

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

УКРАЇНСЬКІ МАГІЧНІ ЗАМОВЛЯННЯ

МОЛИТВА ДО ДАЖБОГА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap