24 листопада — свято дівочої Богині Долі.

Дівчата закликали і задобрювали Долю. Варили кашу і борщ, виходили ввечері за ворота і кликали Долю, тримаючи в руках горнята з борщем і кашею: «Доле, Доле, ходи до нас вечеряти!». Зранку йшли до схід сонця до криниці по воду і дивились на свою вроду. Якщо гарне зображення відбивається – добра ознака, якщо ж воду хтось потривожив і обличчя буде кривим – Доля до дівчини не дуже прихильна. Ще зрізали вишневу гілочку і ставили в воду. Якщо розцвіте до Стрітення, то дівчина зустріне свою Долю, вийде протягом року заміж, якщо ж засохне і зів’яне – то дівчині не поталанить ближчим часом знайти собі пару. Молились до Богині Долі так:

Молитва-Славлення:

Рано-раненько вийду я до річеньки, веретено в руки візьму, до Долі помолюсь.
Матінко рідненька, захиснице миленька, дай мені долі, доброї волі
Нехай жінкою я буду коханою, господинею гарною, хай дітки здорові зростають, добро та щастя в сім’ю прибувають.
Хай миленький мене любить, лише ніжно хай голубить.
Буду я дружиною вірною, порадницею мудрою.
Богам Рідним славу співаю, пожертву Долі у Вирій посилаю.
Річенько-водиченько, віднеси веретено до Долі у світлицю, хай згадає мене дівицю, як буде долю виплітати, коханого на подвір’я моє зазивати.

Родослава Романів.

Свято Богині Долі, це одне з ряду ворожільних свят, які припадають на час повного завершення жнив та підготовки до зимового періоду. Доля – донька Макоші та сестра Недолі, як і Мокоша, вона є втіленням Матері Ладі.

Доля має Віду (знання) про все, що було, є і буде з кожною людиною. Доля віщує, чого потрібно навчитися кожній людській душі, коли тая в черговий раз повертається на Землю. Має і свою зворотну сторону – Недолю, якою обертається до людей, що свій шлях життєвий занапащають, Рідну Віру зраджують, Покон Рода Всевишнього і закони Права не відають, до заповітів Предків не дослухаються. До кривдників Недоля приходить не сама, а з діточками своїми – Злиднями, вони від такої людини щастя і радість відбирають, здоров’я і добробут руйнують і до Нави тягнуть. Хто закони Прави знає, той з Долею домовитися може і шлях кращий одержати. Восени на свято Долі (24 листопада) дівчатка готують кашу і в горщику виносять за поріг, закликаючи Богиню “Доленько, Доленько, йди до нас кашу їсти!”.

Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток. Це є знак того, що будь-яка доля – то є передусім робота, ким би людина не була, чи – господарем, чи витязем, чи волхвом. У кожного призначення своє, а через те і Доля різна.

Саме в день Долі дівчата влаштовували найголовніші ворожіння. Вважалося, що саме в ніч напередодні свята Долі (24 листопада) за зовсім простими прикметами можна дізнатися про судженого , про те, як складеться життя найближчі кілька років, про те, як оминути лиху долю.

Доля, як і Рід, відповідає за родинні стосунки, зв’язки між поколіннями. Окрім як ткати нитку життя конкретної людини, вона ще пряде павутиння роду, забезпечує нове народження померлих родичів в душах онуків. Пізніше в християнські часи, Долю стали визнавати суто жіночою Богинею, котра опікується нелегкою жіночою долею. Не зумівши знищити велике свято українців, юдохристиянство, з допомогою церкви підмінили його , назвавши днем святої великомучениці Катерини, яке почали відмічати 7 грудня. Звісно, що ця стандартна християнська маячня не має до України і наших свят жодного стосунку.

Історія святої Катерини

Християнство описує Катерину Олександрійську як «наречену Христову», яка зазнала жорстоких тортур і була вбита за свою віру. Дівчина народилася у другій половині III століття в Олександрії, у знатній і багатій сім’ї. Її мати була таємною християнкою і долучила Катерину до віри. Згідно з переказами, після хрещення дівчині наснився сон, в якому Господь дав їй перстень, заручивши її на собі. Коли вона прокинулася, то знайшла перстень на своїй руці.

Катерина почала активно проповідувати християнство. Римський імператор Максимін намагався спокусити її багатством і славою, щоб вона відмовилася від віри. Дівчина відмовилася, за що її піддали тортурам і позбавили волі, а потім стратили.

Дві частинки мощей Катерини Візантійської зберігаються в Німеччині. Частина мощей була передана в дар Катерининському собору.

……………………………………………………………………

В народі побутувало безліч застережень жінкам від чого варто утримуватися в день Долі – у п’ятницю. Було заборонено робити звичну хатню роботу, прати, виносити сміття (бо можна було винести, викинути Долю).

Богиня доброї долі уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка пряде міцну, рівну золоту нитку людської долі. Символами Долі є веретено, прясельце, клубок ниток.

У Велесовій Книзі Доля-Стріча має ще ім’я Ясна. Вона згадується при народженні Дажбожих онуків “вже Ясна тче йому” (дошка 16), тобто мова йде про нитку життя, яку тче Богиня; Стріча (Перуниця) також є жіночою блискавичною потугою поруч з Перуном, що уособлює чоловічу громову потугу (дошки 7-В, 28).

В пожертву Долі приносилася: каша, вовна, нитки, вино, хустки, посуд, стрічки, хліб, мед, молоко.

Доля – парне Божество, її парою є Недоля, що має своїми супутниками лихих духів: Злидні, Хвороби, Нещастя, які приходять до людини, якщо вона нехтує законами Прави (Права).

Необхідним атрибутом Долі є прядка та веретено.

Днем Долі є п’ятниця, свято Долі святкують 24 листопада.

А ще святом Долі вважається Стрітення, бо Долю ще називають Стріча або Стреча. 


Доля і Злидні.


Народ вірить, що Доля буває лиха й добра. Лиха доля часом зветься Недолею або Бідою і Злиднями. В кожного чоловіка є своя Доля. Вона родиться разом із чоловіком; мати дає дитині Долю, так само як дає життя:

Породила мене мати в нещасну годину, Дала мені злую Долю; де ж її подіну? Ой чого ж ти, Бідо, за мною вчепилася? — Я з тобою, безталаний, з тобою родилася? Ой чого ж ти, Бідо, за мною вв’язалася? — Я з тобою, безталаний, з тобою вінчалася.

Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз. Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати  за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім’ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата. Так само розказують про двох братів, де Доля показується в образі парубка. На Долю, як її розуміє народ, не можна дивитись, як на абстракцію щастя й нещастя в чоловічому образі. Доля — то міфічний образ, то давня фортуна. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні:

Другі люде роблять і в жупанах ходять, А я роблю, дбаю і свити не маю.

Так дивився народ на сліпе щастя в тому давньому становищі, коли він ще не добачав в собі сили волі, сили розуму, чим би він міг притягти до себе добру Долю і збутись Недолі. І та непереможна, невидима сила здавалась йому істотою, на котру він робить, котра одбирає од нього всі достатки, а його самого зоставляє в бідності. І багатий робить, і вбогий робить, але нічого не має; і вбогий думав, що якась сила настачає багатому грошей і всякого добра чи в образі дідька, чи домовика, чи доброї Долі. Тим-то в приказках кажуть: «Чом йому не пить, коли його Доля не спить; лежень лежить, а Бог для нього Долю держить; без Долі хоч за пана, і пан скупиться; дитина спить, а Доля її росте». В Долі й Недолі можна бачити і економічний вплив на народну фантазію. З давніх-давен простому народові усе приходилось робити на панство, усе приходилось платити гроші, і можна сказати, що панство й було та лиха Доля народу, що тільки лежала, гарно убиралась, співала пісень та спала в холодку, одбираючи собі всю користь з народної праці. Тим-то народ лютує в оповіданнях на лиху Долю, готовий бити її києм, тоді як він не надаряє киями ні одного міфічного образу: ні русалок, ні домовиків, ні навіть чортів, вважаючи на них, як на не дуже шкодливих.

До Долі дуже близькі Злидні. Злиднями звуться маленькі істоти, що заводяться в хаті. Де вони засядуть, в тій хаті чоловік збідніє, хоч би він був найбагатший. Розказують, як раз убогий брат наловив риби і поніс багатому на іменини. Багатий брат подякував, але нічого не дав. Йде вбогий додому та й журиться, а проти нього йде дід та й питає, чого він сумує. «Та насіло Лихо, — каже вбогий. — То продай мені те Лихо», — каже дід і дає чоловікові капшук грошей. Убогий зараз купив собі за ті гроші нову хату, а стару покинув ще й запер. Раз жінка каже вбогому: «Недобре ми зробили, що покинули в старій хаті жорна; піди та забери!» Приходить чоловік до хати, а звідтіль хтось каже до нього: «Бач який! Став багатий, то й покинув нас». «Хто ж ви такі?» — питає чоловік. «Ми твої злидні; візьми нас із собою». «Добре! — каже чоловік. — Тільки донесіть мені на своїх плечах жорна». Забрали Злидні жорна та й пішли. Тільки що зійшли на міст, а чоловік як пхне їх з мосту, так вони всі й потопились.

Злидні — то розколотий образ Недолі, як говорять у приказці: «Не сама біда ходить, а з дітками». Злидні — то діти лихої Долі. Вони живуть у хаті під піччю, як центром хатнього господарства: «Добра Доля! Да іди за мною з печі пламенем, з хати каменем!» — каже на Поліссі молода.

Автор-Іван Нечуй-Левицький.

Як проводиться Свято Долі? Відео.

Література, яка може Вас зацікавити:

ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

СОТВОРЕННЯ СВІТУ. ІВАН ФРАНКО

МЕЧ АРЕЯ. ІВАН БІЛИК

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН

ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II

ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СУЧАСНОСТІ. ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕВСЬКИЙ, ЛЕОНІД ОСАУЛЕНКО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap