«Релігія Природи» – це автохтонна, традиційна релігія стародавнього генофонду Європейської цивілізації, яка сягає 7 тисячолітньої давнини. Вона природно утворилась і сповідувалась самим народом, розвинулась шляхом еволюційного переходу населення Стародавньої Європи від привласнюючого до відтворюючого господарства (землеробства) і утримувалась в орбіті первинної духовної інтелігенції. Територіальним ядром розвитку такої духовної традиції постали землі сучасної України де зосереджені найкращі умови для ведення землеробства.

Тих стародавніх Предків українців заведено називати трипільцями, а їх культуру – «Трипільською Цивілізацією». Після низки природних катаклізмів, які припадали на кінець 3 000 тис. до Р. Х. відбувся занепад землеробської культури, яка була залежна і в духовному і в матеріальному плані від стану середовища. Умовами для виживання перших землеробів Європи стало часткове переселення в інші місцевості та перехід до кочового способу життя. В науці такий процес отримав назву «індоєвропейський вибух». Разом з цим, освоюючи нові території, трипільці ритуально спалювали свої життєві конгломерати. Так зникали від стороннього ока Храми, святилища, житлові будинки та господарські комплекси. Вони зникали з видимого світу, але в підземному світі зберігали свої властивості. Споруди з глини та дерева кам’яніли від вогняної стихії, а внутрішній керамічний інвентар додатково запікався на тисячоліття. Так глибокий духовний корінь Європейської цивілізації існував багато тисячоліть у прихованій формі, допоки сама ж Матінка Земля не почала виштовхувати з себе безцінні артефакти тої забутої цивілізації. У 19 ст. українські селяни почали знаходити в полях подвоєні посудини, мальовані горщики, глиняні фігурки про що й повідомляли до органів влади. Вперше трипільські артефакти почали збирати в 1891 р. родина Зборовських у с. Кринички що на Поділлі. Усі зібрані матеріали Ч. І. Зборовський передав українському історику та археологу В. Б. Антоновичу, а той в свою чергу протягом 1894-1896 рр. провів у Криничках розкопки. На ці ж роки перших розвідок припадає й відкриття трипільської культури В. В. Хвойкою. Він відкриває трипільське поселення на території України у Києві на вулиці Кирилівській, 55. «Весною 1895 року я продовжував розпочаті у 1893 році розкопки в садибі пана Зівалія, по Кирилівській вулиці», – запише В. Хвойка у своєму польовому щоденнику. В 1896-1897 роках Хвойка в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля, Обухівського району, Київської області) знайшов матеріали, подібні до київських знахідок, які ми тепер добре знаємо під назвою «Трипільська культура». Так духовний пласт первинної «Релігії Природи» почав підійматися з українських полів, з тих полів де 7 тисячоліть тому працювали наші великі Предки. Відродження «Релігії Природи» відбулось після здобуття Україною державної Незалежності. У 2000 р. академік Володимир Перегінець та однодумці створюють Духовний Центр, центральним символом якого постає «Дерево Життя». В цей сакральний символ вкладаються вже накопиченні знання сторічних дослідження трипільської цивілізації та дохристиянської етнічної релігії. Назву «Релігія Природи» обрано не випадково: саме таким визначенням можна схарактеризувати складну релігійну систему притаманну саме Європейській цивілізації з якої й постав український народ. Це духовність, яка формує святість Всесвіту, навколишнього середовища, Неба з Землею, формує екологічне мислення та відповідну поведінку. Конфесія «Релігія Природи» сповідує найдавніше поняття Бога –Бога проявленого в Космічному Законі та в Космічному Порядку – поняття, яке було сформоване вже з трипільських часів. Це одночасно є найдавнішим розумінням Бога у релігіях світу. Космічний Порядок / Закон / Бог розгортається та виявляється у своїх найвищих космологічних сутностях Батьківського та Материнського початків. У релігії трипільців, як і в «Релігії Природи» – це Батько Небо з Матір’ю Землею, які поєднанні священним шлюбом і породжують третю космологічну силу – релігійне Дерево (що складає первинну Трійцю). У трипільців така концепція була втілена у Трипільському Храмі, а в сучасному світі відроджена в центральному релігійному символі конфесії – картині Віктора Крижанівського «Дерево Життя». Конфесія «Релігія Природи» об’єднує громади монотеїстичного, політеїстичного та гентоїстичного напрямків Рідної Віри, тобто сповідників різних рідновірських течій і не тільки, які визнають єдиний корінь глибокого релігійного явища української нації починаючи від трипільських часів. Конфесія «Релігія Природи» представлена своїм Релігійним / Духовним Центром в передмісті Києва, який був організований та відкритий у 2 000 році академіком Володимиром Перегінцем. Відкриття Центру було прив’язано до умовного ювілею існування трипільської цивілізації в 7,5 тисяч років та ознаменувалося «мистецьким народженням» символу «Дерево Життя». Саме «Дерево Життя» Релігійного Центру «Релігія Природи» стало перекинутим містком між трипільським та українським світами. «Релігія Природи» офіційно визнана та зареєстрована у Державному комітеті релігій України, як релігійне явище національного значення (реєстр. Свідоцтво № 53 від 25 січня 2017 р.).

ДЦ «Релігія Природи»

Нас можна читати у Твіттері: https://twitter.com/Nwrq6rwLYVxnfJq

Книги, які можна замовити тут:

КОД УКРАЇНИ-РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ

Це про книжки С. Піддубного пишуть, що одна сенсація наздоганяє іншу. Найнеймовірніші, найдивовижніші з них — вельми аргументовані спростування наявних у світовій історіографії поглядів на місце розташування тих чи інших історичних пам яток далекої минувшини. Уперше в українській історіографії автор докладно розглядає давньоукраїнські основи — Богів, героїв, племена, держави, мову, дохристиянську релігійну систему наших Предків. До дослідження залучено широкий пласт літератури: Влескнигу, праці Геродота, Гомера, Гесіода, Біблію і багато інших джерел. Доводи та висновки автора ґрунтуються також на численних світлинах артефактів, пам яток, святилищ, мапах тощо. Для широкого загалу.

ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ. ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ.

Фундаментальна «Історія запорізьких козаків» у трьох томах (СПб, 1892,1895,1897) стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого, розпочатої іще в студентські роки. Безпосередній намір написати цей твір виник у Яворницького 1889 p., після видання двотомної праці «Запоріжжя у залишках старовини й переказах народу». Для її створення Дмитро Іванович використав такі фундаментальні видання документів як «Архив Юго-Западной России», «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Памятники, изданные временной комиссией», власні збірники, численні публікації окремих пам’яток і документів. Велику увагу присвятив історик наративним джерелам, починаючи від Геродота й закінчуючи своїм сучасником, нащадком запорожців Коржем. Особливою пошаною автора користуються літописи й хроніки давньоруські, козацькі, польські. Загалом бібліографія першого тому (першого видання) налічує 170 позицій. Іншим, не менш суттєвим джерелом «Історії запорізьких козаків» були неопу-бліковані документи з російських та українських архівів, бібліотек, приватних зібрань. Широко залучив автор до свого твору й праці своїх попередників — Г. Міллера, С. Соловйова, М. Маркевича, О. Рігельмана, А. Скальковського, П. Куліша, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Антоновича й десятків інших. Велику групу джерел, які використав Д. І. Яворницький, становили матеріальні пам’ятки музейних і приватних колекцій, значний археологічний матеріал, здобутий під час численних експедицій. Величезного значення (особливо це помітно в першому томі) надавав автор фольклорно-етнографічним дослідженням регіону Запоріжжя, вивченню його топографії, топонімії, гідрографії, географії, ботаніки, зоології. Десятки разів обійшов він пішки всі землі Запорізьких вольностей, дослідив усі Січі, кілька разів ламав руки й ноги на порогах, ледь не загинув під час розкопок кургану — і все задля того, щоб відчути й збагнути героїчний дух історії, донести її до читача.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОЗАЦТВА. ЛИЦАРІ СОНЦЯ. ОЛЕКСАНДР СЕРЕДЮК.

У лицарському поклоні перед портретом українського козака, що експонується в Музеї Історії сільського господарства Волині, шанобливо схилив голову гість з далекої Японії – Шихан Масахіко Танака. Що змусило знаменитого спортсмена (чорний пояс 8-й DAN) стати на коліїю перед образом січовика?

Відповідь на це та ряд інших запитань дає книга. Хто такі козаки? Які їх звичаї і обряди? Яке було їх військове і бойове мистецтво? Йдеться не тільки про виховання й підготовку козака-воїна та відродження його в незалежній Україні, а й особливої касти – характерників. Автор аргументовано доводить, що «козак – не пияк».

Розкриваються утаємничені сторінки козаччини, чого немає у поважних узагальнюючих виданнях з історії України. Книга відрізняється розкутістю думок, оригінальністю поглядів, цікавістю викладу і стане добрим помічником не лише для учнів і студентів, викладачів-істориків, а й для широкого кола читачів, хто забажає «вичавити із себе раба».

Так як з відродженням козацтва – відродиться і Україна

ДІТЯМ ПРО КОЗАКІВ. КАЛЯНДРУК ТАРАС

Тарас Каляндрук розповів про те, чому нову книгу він вирішив писати для дітей: саме їм особливо потрібно знати нашу справжню історію, її захоплюючі й героїчні сторінки. Молодь у наш час дуже потребує хороших прикладів, їй потрібні герої для наслідування. В той же час телебачення, кіно та й віртуальний світ комп’ютерів заповнюють японські ніндзя й самураї, американські ковбої, російські спецназівці. Козаки в цьому морі якось відійшли на задній план. А в них сучасному воїнові є чому повчитися. Адже козаки були чудовими розвідниками-пластунами, блискуче володіли різноманітними бойовими прийомами, мали багатющі традиції і звичаї, втілювали в собі кращі риси нашого народу.Видання розраховане на дітей шкільного віку, батьків та всіх хто цікавиться історією та особливо історією козаків. Найважливішим для козаків в бою було вміння блискавично вирішувати, виходячи з найнесподіваніших ситуацій. А якою ж була культура українського козацтва? Шанувалися військові традиції та звичаї? Та чи існувала спеціальна психофізична підготовка козаків? Книга пропонує відповіді на ці питання та доповнює її цікавою історією про характерників та пластунів.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЗА ГЕРОДОТОМ

Читач має змогу ознайомитися з неупередженим перекладом «Історії Геродота», в якому виправлені основні неточності та свідомі перекручення фальшивих істориків, і поринути в прадавні часи Скитії, поглянувши на скитів очима очевидця тих подій.
Примітки пояснять старі назви земель, країн, народів, міст і рік. Також в них проведений аналіз походження скитів, їх культури, звичаїв, мови та писемності.
Відкривайте для себе багато нового про коріння українського народу, його славні традиції в землеробстві та військовій справі

ОПИС УКРАЇНИ. ГІЙОМ ЛЕВАССЕР ДЕ БОПЛАН

В книзі відомого мандрівника, архітектора та картографа подано безцінні відомості про тогочасну Україну, що після розпаду Київської Русі потрапила до складу Королівства Польського. Цінність поданого матеріалу значно зростає, коли сприймаєш оповідь очевидця і сучасника, який крім всього іншого був іноземцем, не зацікавленим у викривленні реалій того часу. Також важливим аргументом на користь поданого матеріалу є час написання (1648р.) і дата першої публікації книги (1652р.) т-до 1716 року, що знаменував собою час тотальної фальсифікації Московією минулого Русі.