Вони піднялися з української землі.
Згідно з дослідженням 2014 року, опублікованого в Європейському археологічному журналі, коріння культури Трипілля простежується від автохтонного населення центральної Європи культур неоліту Кріш-Старчево, Вінча, Буго-дністровської культури, які існували 7 000 – 5 300 рр. до Р. Х. Протягом п’ятого тисячоліття до Р. Х. культура Трипілля сформувала своє етнічно-ідеологічне ядро в регіоні уздовж Карпат та річки Південний Буг території України. Тут трипільський субстрат створив витончену, багатогранну цивілізацію, проіснувавши на найбільш родючих землях Європейського континенту близько трьох тисячоліть. Проведені генетичні дослідження засвідчили домінування в останках трипільців автохтонних генів донеолітичного населення, яке проживало в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор’я [ За генетичними дослідженнями з печери Вертеба на Поділлі (Тернопільська область)], що доводить Центрально-Європейське походження найдавніших землеробів.
Коли та як про них дізналися.
Вперше про культуру Трипілля археологи дізналися наприкінці XIX століття, коли українські землероби під час оранки зустрічали кераміку, прикрашену візерунками, а також залишки обгорілих глиняних будівельних матеріалів, скульптурок й інше. Перші професійні польові дослідження трипільських пам’яток сягають 1891-1893 рр. і пов’язані з діяльністю родини Зборовських. Саме в цих роках Ч. І. Зборовський почав збирати археологічний матеріал. Пізніше його син – І. Ч. Зборовський – напише, що у 1893 р. батько, мешкаючи у с. Кринички, зібрав знайдені випадково в різних місцях цього населеного пункту матеріали невідомої на той час археологічної культури. Усі черепки посуду, цілі маленькі горнятка, а також глиняні фігурки Ч. І. Зборовський передав В. Б. Антоновичу. Останній, зацікавившись пам’яткою, протягом 1894-1896 рр. провів у Криничках розкопки. На ці ж роки припадає й відкриття трипільської культури В. В. Хвойкою у Києві на вулиці Кирилівській, 55. А вже в 1896-1897 роках Хвойка в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля, Обухівського району, Київської області) знайшов матеріали, подібні до київських знахідок, які ми тепер добре знаємо під назвою «Трипільська культура».
З того часу було знайдено понад 5 000 різних поселень Кукутень-Трипілля, починаючи від невеликих хуторів і закінчуючи містами гігантами. Але повноцінний масштаб трипільських поселень був оцінений лише тоді, коли їх можна було спостерігати з повітря. У 1970 роках військові авіаційні топографи почали фіксувати колоподібні структури на території України, які з’являлися після оранки на полях. Подальші дослідження на місцевості виявили, що це залишки житлових будинків та великих споруд. В ті часи повідомлення про унікальну культуру з фігурними поселеннями вважали перебільшенням, до того ж це принижувало «старшого брата» по східному кордону України. І навіть коли вже в 90-х роках українським археологам вдалося скласти повноцінні карти деяких поселень та поширити їх за кордон, там це не сприйнялось. Хоч, як відомо, ЮНЕСКО проголосило 1993 рік роком Трипільської культури на честь сторіччя від того дня, коли В. Хвойкою було знайдено рештки першої людської цивілізації, на теренах колишнього СРСР він минув тихо і непомітно.
Так тривало, аж поки стався прорив в технологічному секторі археологічних досліджень. З 2009 р. Інститут археології НАН України, спільно з Кільським університетом імені Християна Альбрехта (Німеччина), та Даремським університетом (Велика Британія), починають проводити масштабні дослідження трипільських поселень сучасними вимірювальними комплексами. Іноземні науковці привозять з собою до України високоточні магнітометри [за повідомленням співробітників Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», ціна одного такого магнітометра становить 360 тис. євро], безпілотники, програмне та комп’ютерне забезпечення нового покоління і все заради можливості доторкнутися до унікальної цивілізації в самому серці Європи, де були розташовані найбільші поселення древніх людей.
(Рис. 1) Супутниковий знімок мису Небелівка, поєднаний з високоточною магнітною зйомкою трипільського поселення (датування поселення 4000 – 3700 рр. до Р.Х.).
Високоточні прилади магнітної зйомки за короткий проміжок часу провели своєрідне «МРТ» поверхні землі, з якої показався незнаний у всій повноті світ трипільських поселень, з концентричними кільцями будинків навколо центральних майданів, житлові квартали, з мережею складних вулиць всередині них, залишки гончарних та металургійних комплексів, громадські та релігійні «мегаспоруди». На планах навіть стало видно дороги між будинками де ходили люди та стежки якими ганяли худобу. Знайшлися й ритуальні ями, та ями, звідки брали глину для будівництва. Магнітні дослідження протоміст показали чітку організацію життєвого простору й чітку структуровану концепцію будівництва. Після цих досліджень іноземні вчені почали називати трипільські поселення «мегасайтами», чи «мегапоселеннями». Далі зародилася дискусія щодо можливого «міського» характеру таких організаційних життєвих структур.
(Рис. 2) Кукутень-Трипільське поселення біля с. Петрени (датування поселення 4 000 р. до Р.Х.).
«Мегапоселення» зосереджені переважно на рівнинних родючих землях між річками Південний Буг та Дніпро. Вони перевищують площу в 100 га, сформовані концентричними колами, а їх центр залишався майже не забудованим. Такі «мегапоселення», як Сушківка, Ятранівка, Володимирівка, Небелівка мають ідентичне планування з двох концентричних контурів по колу, яке сформоване житлами та будівлями і радіальними рядами, що ведуть до внутрішнього незабудованого майдану. Вулиці спрямовані до самого центру поселення, немов спиці величезного колеса розділяли житлові квартали. Для прикладу, в протомісті Небелівка таких кварталів було чотирнадцять. Біля кожного з кварталів, в порожніх областях між концентричними кільцями житлових структур, зазвичай зосереджувалися «Будинки зібрань». Центральне місце в конгломераті забудов завжди займала «Храмова структура». Таким чином, плани «мегапоселень» можна читати на чотирьох рівнях: єдине колоподібне протомісто, квартали та райони, окремі місця для споруд виробничого та соціального призначення, та особливі місця для побудови культових споруд. Такі поселення завжди розташовувались в подібних природних місцях на місці поєднання річок або на їх крутих вигинах. Трипільські міста необхідно розглядати, як форму невербального спілкування, «ікону», яку розуміють члени всього співтовариства, чітко дотримуючись організованих стандартів будівництва. З точки зору людської практики це може означати, що трипільські землероби змогли створити єдині світоглядні основи, які й обґрунтовували створення таких мега проектів на великих територіях української землі.
(Рис. 3) Реконструкція типового трипільського «мегапоселення».
В таких найдавніших містах не було виявлено доказів насильства чи війн, що свідчить про те, що люди збиралися у величезні групи не для оборонної стратегії. Трипільські технології, такі як пересування багатотонних вантажів на колісних возах та санях, які з’явилися приблизно в той же час, можливо послужили розвитку таких великих центрів. Археологи вважають, що землероби, які жили в цих поселеннях, процвітали без правителів, без матеріального розшарування та жорстокої ієрархії – все, що було відоме з шумерських міст та інших ранніх поселеннях. «Ми впевненні, що це не міста в класичному розумінні», – говорить Джон Чепмен, професор європейської передісторії Даремського університету. «Вони, ймовірно, були рівноправні, але така ідея є справді новою для міських досліджень. Хто чув про міський центр, яким не керує сильна ієрархія?» – питається археолог. Ніяких ознак централізованого уряду, правлячої династії, нерівномірного багатства, чи соціальних класових розшарувань. Житлові будинки були здебільш однакові за розмірами та дизайном. Престижні товари розподілялись рівномірно. Культові практики та вірування також були стабільно однакові – каже Чепмен. Такій підхід до рівноправності в трипільських містах кидає справжній виклик для археологів та тих, хто стурбований соціальною та економічною нерівністю в сучасних суспільствах. Адже тепер є на кого рівнятися!
На цей час встановлено до 40 «мегапоселень». Найбільші 11 з них сконцентровані в Черкаській та Кіровоградській області. Рекордсменом трипільського світу є Тальянки – 450 гектарів, а такий «мегасайт» як Веселий Кут фази ВІ, (4 600 років до Р. Х.), розміром 150 га, на свій час взагалі на всій планеті не має конкурентів [За монографією британських археологів 2020 р. «Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe»].
(Рис. 4) Карта поширення трипільських поселень та «мегапоселень» (згідно з монографією «Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe»).
Карта поширення трипільських поселень (Рис. 4), показує, що існує концентрація «мегапоселень» у межиріччі Південного Бугу та Дніпра, в межах сучасної Черкаської та Кіровоградської областей. Всього тут було 20 «мегасайтів» з 23 територій сучасної України. Навіть без відповідних знань можна звернути увагу на те, що така територія становить певне «ядро» трипільців, і, мабуть, це одна з причин, чому іноземні археологи вкладають свої фізичні, інтелектуальні та матеріальні ресурси в це «цивілізаційне скупчення». Тут доречно привести відомий Перший закон географії американсько-швейцарського картографа та географа Рудольфа Тоблера – «Все пов’язано між собою, але близькі речі більш пов’язані, ніж далекі». Здається трипільці організовуючи свою родинну єдність за 6 тисячоліть до Тоблера знали про це не гірше, ніж сучасні професори. Все ж, науковцями спочатку була висунута гіпотеза про особливі природні властивості території, що й обумовило стратегію життєвого зростання. На основі всіх вихідних даних було проведено аналітичний комплекс логістичної регресії, з набором даних – висота, схил, відстань від річок, тип грунту і т. п., що не змогло підтвердити унікальність середовища [За монографією британських археологів 2020 р. «Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe»]. Натомість це натякало на необхідності пошуку іншого підходу до просторової концентрації «мегапоселень» та поселень в центрі енеолітичної України.
Підказка з глибини курганів.
Підказка прийшла після дистанційного зондування території в районі «мегапоселень» з дуже високою роздільною здатністю (Британська технологія).
(Рис. 5) Поширення курганів, нанесених на карту розміщення трипільських «магасайтів» (згідно з монографією «Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe»).
Такі проведені дослідження виявили аномальне скупчення курганів на плацдармі трипільських «мегапоселень», які датуються періодом від ранньої бронзи до пізнього залізного віку. Якщо умовною центральною точкою прийняти поселення Небелівка (див. Рис. 5), то від нього в радіусі 20 кілометрів знайдено залишки 800 курганів. Інколи кургани будувалися в самому центрі трипільських протоміст, які на той час вже декілька століть не діяли. Ці кургани збереглися по різному, бо ж знаходяться в районі постійно культивованих земель, тому оранка зрівняла деякі з них нанівець. Але навіть в такому стані справ високоточні прилади виявляють підземні структури. Інші ж кургани залишилися видимими та мають висоту від 0,30 до 4-5 метрів, та помітні навіть на супутникових знімках.
(Рис. 6) Супутникові та фотознімки кургану ямної культури, який знаходиться в центрі трипільського «мегапоселення» Небелівка.
Той факт, що в спільноті найдавніших індоєвропейських кочівників кургани мали сакральне значення, підкреслювалося багатьма дослідниками. Ці штучно сформовані насипи були древніми степовими Храмами з досить складною структурою. І те що степові кочівники переганяли свої стада на досить великі простори, але насиченість курганів найбільша саме біля колишніх трипільських «мегапоселень», викликає певну ідеологічну прив’язаність до цих місць сили. Цей простір міг сприйматися «родинним місцем», місцем сезонного зібрання людей для вшанування пам’яті Предків, святкування подій, тощо. Невже це було місце паломництва збагачене спадковою присутністю ще з трипільських часів?! Таємницю розкриває Небелівська сенсація!
Небелівська сенсація.
У 2012 р. з села Небелівка, Кіровоградської обл., розповсюдилась на весь світ сенсаційна новина. Тут був розкопаний трипільський Храм, який виявився найбільшим (1200 м²), та найскладнішим енеолітичним релігійним комплексом в усій Європі. Після дослідження залишків Храму він був визнаний головним священним місцем на всьому плацдармі трипільських «мегапоселень». Разом з цим і саме протомісто Небелівка почали вивчати з позиції великого центру релігійного паломництва. У 2019 р., в Великій Британії виходить праця британських археологів «The Pilgrimage Model for Trypillia Mega-Sites: The case of Nebelivka, Ukraine» / «Модель паломництва до трипільських мегасайтів: в ситуації з Небелівкою, Україна», де трипільське «мегапоселення» поблизу сучасного села Небелівка досліджується з позиції центрального місця паломництва в конгломераті «мегасайтів». Як одну з моделей розвитку регіону та сакрального заселення трипільцями цієї землі, науковці визначають масштабну природну лісову пожежу, яка очистила Небелівський мис під мікрорайон для наступного будівництва. Місце, яке пройшло природне вогняне очищення, могло сприйматися групами ритуальних лідерів, як майбутній центр паломництва у всій ойкумені роду, де фактично й постав найбільший енеолітичний Храм Європи, а можливо й всієї енеолітичної Євразії. Ідея паломництва, наголошують британці, – це підсвідоме вираження символічного порядку, який утримував разом групу Кукутень-Трипілля упродовж трьох тисячоліть та на великих територіях. Паломницькі групи могли приїжджати до Центрального Храму в сезон до восьми (безсніжних) місяців в році з навколишніх поселень в радіусі 100 км від Небелівки. Ритуальні керівники різних трипільських громад могли почергово організовувати релігійні церемонії в Храмі.
(Рис. 7) Просторова модель паломництва до Храму в Небелівці, (згідно з монографією «Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe»).
«Небелівка може бути цікавим прикладом ритуального, церемоніального, або універсального місця збору», – говорить археолог Моніка Сміт, яка написала книгу «Міста. Перші 6000 років». «Це також особливий шлях до урбанізації», – підкреслює вона.
Крім Храму, під землею Небелівки археологи виявили численні невеликі насипи, які трипільці формували з залишків згорілих будинків після ритуалу циклічного вогняного оновлення всього поселення. Ці насипи британці одразу схарактеризували «курганами пам’яті», бо ж вони зберігали спогади про давно спалені будинки, підсилюючи тим самим «родову пам’ять» про сакральне місце в просторі. Ці трипільські кургани були достатньо видимі в ландшафті «мегасайту», і в міру того, як все більше і більше будинків було спалено, кількість «курганів пам’яті» збільшувалася, допоки вони в кінцевому результаті не поширилися по всьому «мегасайту». Пейзаж поселення Небелівки поступово перетворювався з місця проживання в місце пам’яті та прабатьківщини роду. Такі прабатьківські цінності очевидно були сприйняті й правнуками трипільців – степовиками, які покладаючись на своїх предків продовжували будувати вже свої кургани-пам’яті в усьому регіоні трипільських «мегапоселень», що й засвідчено британсько-німецьким дослідженням “Ранній урбанізм у Європі. Трипільські мегапоселення українського лісостепу”. Це означає, що культурна пам’ять ритуально спалених трипільських поселень зберігалася на «когнітивних картах» / «ментальних картах» (за Е. Толменом) місцевих жителів тисячоліттями. Це може бути доведено будівництвом курганів великої концентрації від бронзової до залізної доби, на первинній трипільській землі в районі найбільших «мегапоселень». Тут додатково можна простежити зародження «курганної традиції» ранніх індоєвропейців, які прийняли, та скоріше за все перейняли святість «курганів пам’яті» з трипільського ритуального життя. Хоча, слідуючи за британською науковою думкою, індоєвропейці і є нащадками «трипільців». Авторитетним доказом на підтримку даної концепції є книга відомих англійських дослідників Роберта Макрама, Уільяма Крена і Роберта Макнійла «Тhе Stоrу оf ЕngІіsh” (1986 р. – перше видання), де аргументовано трактується походження всіх індоєвропейських мов (і англійської також) з прото середовища Середньої Наддніпрянщини, де фактично і було сконцентроване найбільше цивілізаційне ядро «мегапоселень». Автори книги подають генеалогічну карту походження розселення індоєвропейських народів (Рис. 8).
(Рис. 8) Просторова Мапа розселення індоєвропейських народів Р. Макрама, У. Крена і Роберта Макнійла «Тhе Stоrу оf Еnglіsh» (1986 р.).
«Мегапоселення» змінюють підходи та історію.
У 2020 р. британський археологічний департамент, на правах дослідників трипільської культури звернувся до своїх колег з усього світу. В дописі під назвою «The Possibility of Trypillia Megasites» / «Можливості трипільських Мегасайтів» вони стверджують: «Не треба тішити себе ніякими ілюзіями: На всьому євразійському континенті, в 5-4 тисячолітті до нашої ери, Трипільські «мегасайти» були абсолютно унікальним явищем за своїми розмірами та масштабами. А такий «мегасайт» як Веселий Кут фази ВІ (4 600 років до нашої ери), взагалі на всій планеті не має аналогів». Далі повідомляється: «Результати наших досліджень дивують більшість археологів, і звичайно широку громадськість. Все це кидає виклик на довготривалий погляд первинності у близькосхідних міських витоків, і ставить трипільські «мегасайти» в основу дискусії щодо виникнення урбанізму в доісторичній Євразії». «Ми ніколи не повинні забувати безпрецедентну природу Трипілля» – підписуються під своїми словами Джон Чепмен, Бісерка Гайдарська, Марко Неббіа, Брюс Альберт, – науковці світового масштабу. І вони ніколи не втратять свого наукового авторитету стаючи на захисті цивілізаційних цінностей України, бо ж вони приїхали сюди й воістину вразились досягненнями трипільців.
В «мегапоселеннях» віднайшлися найбільші та найдавніші у світі гончарні горни, розмірами до 5 метрів, (до трипілля вважалися, що критські горни (приблизно 1750—1450 рр. до н.е) найдавніші у світі), рівень знань у галузі лиття та кування міді дорівнювали знанням 19 ст. нашого часу, а їх вишукана розписна кераміка зберегла свої кольори навіть після 7 000 років перебування під землею.
Трипільські «мегапоселення» показали зі своїх надр досконалі глиняні скульптури, які крім фарбування ще й інкрустувалися, а що найбільше вразило науковців, так це приховані закладки в середині самих шедеврів, які стали видимими тільки після рентгену скульптур. Пластичне мистецтво, зокрема художні портрети, донесли вирази стародавніх облич з молитовними зверненнями до Неба, риси жінок та чоловіків, та навіть риси зрілості і юності. З таких майстерних творів стали відомі й зачіски тогочасних людей.
Ще однією неочікуваністю для сучасного світу стало використання письма трипільцями. Потужна знакова система, створена землеробами, стала першою у світі інформаційною системою передачі повідомлень. Вони мали понад 300 різних знаків та символів і деякі з них збігаються з шумерським письмом (за Тарасом Ткачуком). А віднайдені в «мегапоселеннях» різноманітні глиняні конуси та жетони беззаперечно віднесені до використання їх в адміністративній практиці й обрахунках, в тому числі й календарних.
Релігійна спадщина трипільців змінює підходи у всьому світовому просторі до першості організації складних світоглядних систем та віри в Бога. З відкриттям «мегасайтів» та величезних Храмів в їхньому просторі, вже необ’єктивно говорити про релігійних героїв з Близького Сходу чи нехай з інших куточків світу, які буцімто подарували всьому людству Бога чи віру в нього. В сучасному цивілізованому світі це вже виглядає брендуванням, власною маркою Бога, за допомогою якої вибиваються преференції з духовно придушених народів. Але підходи й історія змінюється. Вивчення трипільських Храмів дали несподівані результати. Їх віра була загальнолюдською, а поняття Бога було закарбовано в глибині людського єства ще не відірваного від Космічно-Природної реальності. Такому Богу непотрібно було ім’я чи національність з пропискою, а лишень моральний закон всередині людей та відкритий до зірок простір над головою. Спроби знайти аналогії Трипільському Храму привели науковців до півдня Месопотамії. Там, за період Урука існували подібні храмові комплекси, але з відривом в 1 000 років від трипільських. І все це робить трипільську релігію, трипільських «мегапоселень» особливим феноменальним виявом сучасності.
Відтак «мегапоселення» перекроюють сприйняття найдавнішого цивілізаційного періоду існування людства. Трипільці власними руками зробили в самому центрі сучасної України центр паломництва для багатьох культур, побудувавши тут своїми руками найбільші колоподібні міста з найбільшими в енеолітичному світі Храмами. Вони першими довели, що земля України призначена для духовного сходження, для доброго життя та рівноправного співіснування. Будьмо гідними своїх Прабатьків!
Автор: Завалій Олександр.
Література, яка може Вас зацікавити:
ВОЛХОВНИК: ПРАВОСЛОВ РІДНОЇ ВІРИ.
ВЕЛЕСОВА КНИГА. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.
ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН
ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ. ВОЛОДИМИР ШАЯН – ТОМ II
БІБЛІЙНИЙ ГЕНОЦИД АБО “НЕ ВБИВАЙ” ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ. ПРОПОВІДНИК СВІТОЯР
