УКРАЇНСЬКА РІДНА ВІРА .

Поняття та термінологія.

Рідною Вірою українців є наша етнічна релігія, яку в науці прийнято називати язичництвом. Етнічні релігії має кожен етнос, оскільки духовна культура народів є витоковою для кожного з них, а привнесена чужа культура може накладатися на первісно рідні вірування, синкретизуватися з ними, поступово витісняючи те, що було для етносу
Етнос — це кровноспоріднена спільнота людей, що має спільну територію (рідну землю), спільну мову (рідну мову), спільні родові легенди про походження свого народу, спільну історичну пам’ять, звичаї та обряди, тобто рідну релігію. Недаремно, грецьке слово etnikos має значення «родовий, народний, язичницький». Етнічні релігії, як правило, виникають природнім шляхом у межах певної етнічної території і не поширюються за межі свого етносу. Вони є самодостатніми для кожного етапу історичного розвитку народу, задовольняють його духовно-культурні потреби і є засобом його самозбереження як самобутньої етнічної спільноти. В процесі життя етносу його природня релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується, і, якщо її розвитку не перешкоджають якісь зовнішні чинники (поневолення, війни, інші асимілятивні процеси), то етнічна релігія може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу.
Слово язичництво є науковим терміном, однак воно має свою історію. Вперше воно згадується у Велесовій Книзі, яку датують як пам’ятку V-IX ст. н.е. Волхв записав на одній з дощечок про сумний час перебування русичів у неволі, де «наші Отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше, як язичники», тому й були Богами збережені й визволились з рабства, а далі зазначає, що «краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві, і не поклонятися богам чужим»(6-Г). Слово «язичництво», незважаючи на той негативно-оціночний відтінок, якого надала йому офіційна християнська церква, може вважатися нейтральним науковим терміном, адже воно належить до слов’янської лексики, і, крім назви частини тіла, означає ще й мову, плем’я, народ зі спільною мовою й звичаєм.
Що стосується ж слова «поганство», яке активно впроваджувала саме християнська церква, то для наукового вжитку воно непридатне, в першу чергу, через його негативно-емоційне забарвлення, адже це є порушенням лінгвістичних вимог до терміну. Слово «поганство» є лексичною калькою з латинського paganus — селянин, селянський. Християнські проповідники використовували це слово з метою зневажити й принизити етнічні релігії завойованих ними народів. Тому нині застосування цього слова може лише вважатися ознакою низького рівня культури людини, бо з філологічної точки зору воно є вульгаризмом (див.: Релігієзнавчий словник,— К., 1996, с. 387).
Українське язичництво як витокова релігія українців за своєю сутністю є православним, що означало віру місцевого автохтонного населення Київської Русі. Лише з Х ст. ним стали позначати східнослов’янську галузь ортодоксального християнства. Християнська церква, використовуючи зрозумілі для пастви слова, намагалася заохотити людей до нової релігії. Аналогічно надавалися близькозвучні назви храмам ( напр., церква святого Власія на місці капища Велеса, або святого Вита на місці зруйнованого храму Святовита). Первісно слово «православ’я» означало «славлення Богів», тобто язичницьку богослужбу. Прав (Права) — закон, що керує (правує) Всесвітом, а славлення — язичницький ритуал, урочиста служба, що супроводжується співом релігійних гімнів, які називалися славами.
Українське язичництво в широкому значенні означає сукупність релігійних вірувань, які побутували на теренах України, у їхньому еволюційному розвитку, включаючи:
1) релігію племен і народів найдавнішої доби, яких прийнято вважати предками українців як в етнічному, так і в культурно-історичному планах;
2) релігію східнослов’янських племен Київської Русі, що існувала до прийняття християнства як офіційної релігії;
3) народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття;
4) сучасне відроджене українське язичництво.
Українське язичництво у вужчому розумінні означає етнічну релігію українців.

Основи віровчення Рідної Віри

         Грунтуючись на текстах культової пам’ятки українського язичництва Велесової Книги, Громада Українських Язичників «Православ’я» уклала Символ Віри та Застороги нащадкам сучасною українською мовою.
Символ Віри — основні засади віровчення Рідної язичницької релігії, в яких сформульоване українське Богорозуміння. Він читається віруючими як і щоденні молитви, як свідчення їхньої належності до Рідної Віри, а також є обов’язковим при обряді посвячення в Рідну Віру. Символ Віри складається з чотирьох правил (канонів) віровизнання та кінцевого гасла. Наводимо його текст повністю:

1. Вірую: 
В усіх Українських Богів,
єдиних у Сварозі,
Вічних і незнищенних,
Як Всесвіт.
2. Вірую:
В триєдність світів Права,
Ява і Нава,
Створених Сварогом,
і удержаних в Ньому.
3. Вірую:
В Божественне народження українців —
Онуків Дажбожих,
і в силу Предків,
Яка перебуває з нами завжди.
4. Вірую:
В радість життя вічного,
В чистоту душі праведної,
Яка ніколи не зникає,
А переходить у нове тіло.

Наша Віра правдива, бо Право славимо!

Застороги нащадкам — сформульовані сучасною українською мовою стародавні норми моралі української Рідної Віри, якими має керуватись кожен рідновір-язичник у своєму повсякденному житті, щоб жити у злагоді зі своєю совістю і своїм народом. Головна ідея Засторог відображає насамперед національні цінності й пріоритети: вірність своєму Роду і Народу, збереження його самобутніх традицій, рідної мови, Рідних святинь, природи рідної землі. Як найвищі цінності людської особистості стверджується працьовитість, активна позиція в житті, взаємоповага між представниками свого і сусідніх народів, але водночас і людська гідність, відпорність всьому ворожому, засудження рабства й зверхності, чужопоклонства, неприпустимість зради. Між людиною й Богом взаємовідносини довіри, а не страху: Бог — батько, отже рідновіри — не раби божі, а Дажбожі сини й онуки.
Велесова Книга є основною культовою пам’яткою української Рідної Віри. Написана волхвами на дубових (чи березових) дощечках ще в V — ІХ століттях, вона зберегла для нас не тільки зразки писемності, мови та історії, але й значну кількість язичницьких молитов, засад віровчення, культів, обрядів, світоглядних засад. Велесова книга містить понад 250 Богознавчих понять (в тому числі, імен Богів – теонімів), близько сотні слов’янських власних імен людей (антропонімів), серед яких імена Прабатьків, Волхвів, князів та значних воєначальників. Тут подані також відомості про окремі свята Рідної Віри, пов’язані з природним календарем, назви місяців, тижнів, рецепти ритуального напою, порядок щоденних та святкових богослужб і жертвопринесень, моральні настанови та деякі правила поведінки, кілька легенд про походження Дажбожих онуків та засновників руських племен. Цінним для рідновірів є осмислення авторами Велесової Книги вчення про Наву, Яву і Праву, вчення про Триглава, про живу воду, які писалися саме як повчання для нащадків: «Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них — то красен Рай слов’янський; і там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу од Яви» (дощ. 11-Б).
Хоча автентичність пам’ятки у відомих колах викликає недовіру, мусимо стверджувати, що Велесова Книга подає чимало таких відомостей нашої прадавньої релігії й культів, які досі були невідомі науці, однак вони складають осмислену й досконалу систему. Саме це й може бути переконливим доказом того, що книга не могла бути виготовлена фальсифікатором. Історія знахідки, її прочитання й переклад на сучасну українську мову становить окрему тему, але тут зазначимо, що знайшов дощечки Велесової Книги білогвардієць А. Ізенбек, переписав і дав перше тлумачення тексту Ю. Миролюбов; видрукована вона була в п’ятдесятих роках ХХ ст., а в Україну потрапили лише в 1990 р. Вагомий внесок у прочитання дощечок зробив В. Шаян, а найповніше видання здійснив М. Скрипник. В Україні вперше переклав Велесову Книгу Б. Яценко. Нині Велесова Книга по праву може вважатися Святим Письмом Рідної Віри не тільки українців, але загалом усіх слов’яно-арійських народів.
Віра Предків Наших” В. Шаяна — збірник його праць, написаних і виданих у різний час окремими книжками. З 1972 р. Інститут ім. В.Шаяна, створений його учнями в Канаді підготував до друку перший том релігієзнавчих і культурологічних праць свого вчителя, який був виданий в 1987 р. вже після смерті автора.
До книги увійшла праця «Великий Бог (поза межами науки і теології)», яка стала вступною лекцією до науки Рідної Віри, «Аналіза Влес Книги», «Про Перуна знання таємне», «Проблема Української Віри» та інші праці. Чи не найвищим пафосом і філософською думкою відзначаються праці «Найвище Світло» і «Найвища святість», де В.Шаян глибоко дослідив онтологію і космогонію святості в Рідній Вірі, дав філософське і лінгвістичне осмислення понять Сварги і Сварога, та визначення сутності праукраїнського генотеїзму: «в різних Божествах наші предки вбачали часто різні аспекти проявів продуховленої Вселенної, які всі разом творили єдність» (с. 180), провів аналогію українського Богорозуміння з ведійським «по-різному називають поети і віщуни те, що є одне» (с. 232).
Волховник: карби язичницького віровчення — короткий переказ сучасною українською мовою основних Богознавчих засад Рідної Віри, що грунтується на автентичних народних джерелах, зроблений Волхвинею Зореславою. Назва «Волховник» також відповідає історичному факту, що в язичників існували книги, які писали волхви, щоб зберегти для народу повчання, моральні настанови, правила обрядів, вчення про Богів, історичні події та ін.
Волховник сучасних рідновірів-язичників складається з дванадцяти карбів, у яких викладені українські народні легенди про сотворення світу, сотворення Роду, триєдність буття, родовід Богів, радість вічного життя душі, священність і чарівність, український Звичай (закон), духовних провідників, календар (Коло Свароже), храми й святині, домашні святощі й обереги, а також згадані вище застороги нащадкам. Волховник, виданий у 1994 році невеличкою брошурою, є першою спробою Громади Українських Язичників «Православ’я» викласти рідне віровчення у письмовій формі. В подальшому повний Волховник буде містити також новий переклад Велесової Книги, її коментар, опис обрядів, молитви, співи та інші релігійні тексти, якими зможуть користуватися як священики Рідної Віри, так і всі віруючі.
Правослов: молитви до Рідних Богів— друга книжка, видана Громадою Українських Язичників «Православ’я» у 1995 році, містить автентичні язичницькі молитви українців, які збереглися у Велесовій Книзі та в пам’яті народу, а також незначну кількість сучасних авторських молитов Рідної Віри (зокрема, молитва до Перуна за Україну та Слава велика, яка співається на урочистих богослужіннях). Молитви згруповані за часом, місцем і сферою використання: урочисті (святкові), календарні (молитви Кола Сварожого), щоденні молитви, рослинна магія (при зборі цілющих рослин), лікувальні молитви та ін. В Правослов також включені деякі обрядові пісні, пояснення та поради до молитов. Упорядник книжки — Волхвиня Зореслава.
Часопис «Сварог» є релігійно-історичним та науково-пізнавальним збірником Громади Українських Язичників «Православ’я». Він видається з 1995 р. двічі на рік. «Сварог» подає матеріали про сучасне відродження Рідної Віри, про давні релігійні обряди та Богослужбу, доповіді провідників релігійних громад на різних міжконфесійних конференціях, публікує наукові дослідження про язичницькі культи, обереги, подає молитви, пісні, сучасні художні твори (зокрема, вірші) про віру наших пращурів, а також критичні матеріали щодо порушення прав рідновірів, сваволі чужовір’я та ін.

Автор: Галина Лозко.

Література по темі. Замовити можна тут.

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ВОЛХОВНИК

ВЕЛИКИЙ КОД УКРАЇНИ – РУСІ. СЕРГІЙ ПІДДУБНИЙ.

ВІД ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ ДО ІДЕЇ СПАСИТЕЛЯ. МИКОЛА ЧМИХОВ

УКРАЇНСЬКЕ ЯЗИЧНИЦТВО. ГАЛИНА ЛОЗКО

ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ. СЕРГІЙ НАЛИВАЙКО

ВЕЛИЧ ДУЛІБІЇ РОСЬ. СУРЕНЖ. (ТАЄМНИЦІ ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ)

ЕТНОЛОГІЯ УКРАЇНИ. ГАЛИНА ЛОЗКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Share via
Copy link
Powered by Social Snap