Одоакр — історична постать надзвичайної ваги, і його походження справді набагато складніше, ніж часто подають.

Головна світлина:

На передньому плані зліва зображено юного імператора Ромула Августула, який покірно простягає руку з короною та знаками імператорської влади. Навпроти нього стоїть Одоакр у військових обладунках . Композиція чітко символізує злам епох — остаточне падіння античного Риму та початок європейського Середньовіччя.

1. Хто такий Одоакр?

У 476 році Одоакр очолив повстання федератного війська в Італії, усунув юного імператора Ромула Августула, а його батька Ореста стратив.

Саме ця подія традиційно вважається кінцем Західної Римської імперії.

Він правив до 493 року, коли був убитий Теодоріхом Великим.

Отже:

Роки правління 476 → 493 = приблизно 17 років, а не 14, як пишеться в деяких джерелах.

А звідки взялися «14 років»?

Ось тут починається дуже цікава історія.

У Зальцбурзі, у печерах біля монастиря св. Петра, справді існував напис, який говорив:

Odoacer, rex Ruthenorum…

тобто:

«Одоакр, цар рутенів…»

А на іншій таблиці був текст:

Odoacer, natione Rhutenus, Romam cum Herulis ingreditur, Latinos annis 14 opprimens…

Тобто приблизно:

«Одоакр, за народністю рутен, увійшов до Риму з герулами, пригнічуючи латинян 14 років…» Rus → Rutheni → Ruthenian → русини / рутени.

Ця пам’ятка датована 1521 роком. Вигравірувана на мармуровій плиті в місті Ювавум ( зараз Зальцбург) , на могилі 50 християнських ченців, які були вбиті Одоакром, який вів боротьбу з християнською чумою, яка нахабно розкидала по Європі свою отруйну, юдобіблійну нечисть.

Батьком Одоакра був Едеко (Edeco / Edica).

А Едеко був людиною з оточення Аттили.

Він був послом Аттили до Константинополя 448 року.

Тобто:

Аттила → Едеко → Одоакр

Історичні джерела це повністю підтверджують

Які ж насправді були великі діяння Одоакра?

Ось тут його історична постать стає справді величною.

⚔️ 1. Він ліквідував владу останнього західного імператора

У 476 році Одоакр усунув Ромула Августула.

Це одна з найвідоміших подій світової історії.

Йордан прямо пов’язує цю подію із припиненням імператорської влади на Заході.

⚔️ 2. Він об’єднав величезну різноетнічну військову силу

Під його владою були:

• скіри;
• герули;
• руги;
• турцилінги;
• інші федерати.

Тобто це була не «армія одного народу», а потужна військово-політична конфедерація.

⚔️ 3. Він фактично створив новий політичний лад Італії

Одоакр не зруйнував римську адміністрацію.

Навпаки, він зберіг римські закони, Сенат і значну частину державного механізму.

Прокопій — хоча він писав уже пізніше — характеризує його правління надзвичайно позитивно: говорить про дотримання законів, справедливість і захист країни.

Це дуже важлива деталь.

Одоакр був не просто «варваром, який зруйнував Рим».

Він захопив владу над римською державою — і значною мірою продовжив її функціонування.

⚔️ 4. Він відновив контроль над Далмацією

Після вбивства Юлія Непота Одоакр вступив у боротьбу за Далмацію і ліквідував владу Овіди.

⚔️ 5. Він переміг короля ругів Фелетея

У 487–488 роках Одоакр здійснив похід у Дунайський регіон і розгромив Ругів.

Фелетей та його дружина Гіза були взяті в полон і доставлені до Равенни.

ФАКТ 1.

Існує старий напис, де Одоакр названий «rex Ruthenorum» і «natione Rhutenus».

Напис походить із 1521 року.

Тому він є свідченням того, що в XVI столітті в Зальцбурзі існувала традиція називати Одоакра рутеном.

Це історично дуже цікаво, і це є доказ його етнічності.

ДОВЕДЕНО

«Одоакр був русичем».

Одоакр → «Ruthenorum» / «Rhutenus» → зальцбурзький напис 1521 року.

Продовжуємо знаходити підтвердження цього факту.

Використаємо першоджерела — Прокопій, Йордан, Євгіппій, Марцеллін Коміт, Анонім Валезія — і окремою таблицею спробуємо показати, що кожен із них говорить про його походження, народ, мову, батька Едеко та зв’язок з Аттилою. Це дозволить побачити, де закінчується історичний Одоакр і починається легенда.

Розпочнемо з українських джерел.

Що саме говорить текст

У Літописі Самійла Величка наведено знаменитий уривок, присвячений Богдану Хмельницькому 1648 року. Там сказано, що Рим:

«взяла й чотирнадцять літ тримала… збірна бойова сила русів із Ругії… на чолі яких стояв тоді князь Одонацер».

І далі Хмельницький говорить:

«Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів…»

Цей текст справді широко цитують за виданнями Літопису Величка.

Тобто,там не просто згаданий Одоакр — він представлений як предводитель давніх русів із Ругії і як предок сучасних козаків. Очевидно, що з покоління в покоління передавалися козаками перекази про легендарного русича і всі козаки знали цю історію. Запитайте зараз в 10 людей, чи знають вони, хто такий Одонацер? Навіть історики не всі чули це ім’я. А дійсно, навіщо українцям наша легендарна історія і видатні постаті? В нас є біблійний хлам, павло, петро, іуда, сара, аврам, лот, та інше жидівське бидло, яке для безмозглих баранів і є зразком.

ФАКТ 2

Є задокументована промова Богдана Хмельницького. Це, за традицією універсал/відозва 1648 року, яку Самійло Величко пізніше включив до свого літопису.

ДОВЕДЕНО

У тексті маємо:

руси з Ругії → Одонацер → захоплення Риму→ 14 років → «наші давні предки» → козаки.

Це вже не просто випадкове згадування античного правителя.

Це ціла концепція історичної спадкоємності.

Причому вона дивовижно цілісна і переконлива

Руги → руси → Одоакр → Рим → давні руси → козаки.

І це дуже важливий історіографічний факт.

А от друга згадка про Одонацера у козаків

У 1657 році, вже після смерті Хмельницького, Самійло Зорка у похоронній промові звертається до нього:

«державний руський Одонацер»

Цей текст також зберігся в традиції, пов’язаній із Величком, і його можна прочитати у тексті промови.

Тут уже Одоакр використовується не як просто історична довідка, а як образ великого руського володаря, з яким порівнюють самого Хмельницького.

Це дуже сильне свідчення того, як частина козацької еліти XVII століття уявляла власне історичне минуле.

Саме тому ми цілком закономірно розуміємо цей уривок як твердження про руське походження Одоакра і спадкоємність від нього до козаків.

Історично Одоакр правив Італією приблизно:

476–493 = близько 17 років.

Тому «14 років» у Хмельницького, очевидно, походить не з точного підрахунку його царювання, а з тієї історичної традиції, якою він користувався.

Отже, якщо ми досліджуємо текст критично, треба розділити:

Факт: Одоакр захопив владу в Італії в 476 р.
Факт: він правив до 493 р.
Козацька традиція: руси під проводом Одонацера «14 літ» володіли Римом.
Історична інтерпретація XVII ст.: ці руси були предками козаків.

Різниця в написанні імені Одонацера-Одоакра пояснюється описами в різних джерелах.

Звідки саме у XVII столітті взялася традиція «Одоакр — князь русів із Ругії»?

Бо якщо вона виникла не у Хмельницького, а була успадкована ним від попередньої українсько-руської історіографії, це вже зовсім інша історія.

І тут особливо цікаві:

• Літопис Биховця;
• польсько-литовські хроніки;
• русько-литовська шляхетська традиція;
• «Історія Русів» — але як пізніше джерело;
• Самійло Величко;
• Грабянка;
• сучасні Хмельницькому універсали;
• латиномовні хроніки, доступні освіченій козацькій старшині;
• і, найважливіше, як саме в європейській історіографії XVI–XVII ст. трактували Rugii / Rutheni / Russi.

Бо тоді ми зможемо відповісти на набагато цікавіше питання:

З яких джерел Хмельницький отримав зв’язок «Руги = руси», і звідки він успадкував уже існуючу історичну традицію?

Очевидно, що потрібно знайти найдавнішу відому згадку цього ланцюга «Руги → руси → Одоакр» в українських та європейських джерелах до 1648 року. Це може дати дуже несподіваний результат.

Додаткове джерело XVII ст., яке прямо вказує, звідки Хмельницький міг узяти історію про Одоакра. Це польський хроніст Мацей Стрийковський (Kronika polska, litewska, żmudzka i wszystkiej Rusi, надрукована 1582 року).

1. Найважливіше: Стрийковський — ДО Хмельницького

У Стрийковського буквально написано:

„iż Odonacer, xiążę Ruskie, Rzymu dobył i trzymał go”

тобто:

«що Одоакр, князь руський, здобув Рим і тримав його».

А далі Стрийковський пояснює, що знайшов це у Яна Длугоша, але одночасно знає іншу версію — у Рафаеля Вольтерри Одоакр названий італійцем:

„Odoacer vir Italicius”

і додає, що за цією версією він за допомогою готів захопив Рим і 14 років ним правив. Стрийковський прямо залишає суперечність між Длугошем і Вольтеррою нерозв’язаною.

Це надзвичайно важливо.

Отже, Хмельницький не був першим, хто назвав Одоакра руським князем.

---

2. А Стрийковський посилається ще на давнішого автора — Яна Длугоша

І ось тут ми виходимо приблизно на XV століття.

Стрийковський прямо пише, що його джерело:

Długosz

тобто Ян Длугош (1415–1480) — автор великої Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae.

За передачею Стрийковського, у Длугоша Одоакр — „xiążę Ruskie”, тобто «руський князь», який здобув Рим.

Отже, на сьогодні ми можемо встановити такий ланцюг:

Длугош (XV ст.)
↓
Стрийковський (XVI ст.)
↓
козацька історіографія XVII ст.
↓
Хмельницький / Величко.

І це вже набагато серйозніше, ніж просто посилання на загадкову зальцбурзьку плиту 1521 року.

---

3. Ще цікавіше: Стрийковський пов’язує Одоакра саме з «русами»

Після повідомлення про Одоакра Стрийковський продовжує:

„A tych Russaków część naprzód nad morzem Czarnym… osiadła…”

тобто:

«А з тих русаків частина спочатку осіла над Чорним морем…»

Далі він розповідає про розселення «руських народів» до Дунаю, а потім про слов’янські руські народи.

Це дуже важлива обставина.

У Стрийковського Одоакр не просто випадково названий руським. Він вписаний у широку концепцію походження та розселення русів.

Доведено:

• у Длугоша Одоакр представлений як руський князь;
• Стрийковський у XVI ст. повторює це;
• Стрийковський прямо посилається на Длугоша;
• Величко у XVII ст. повторює традицію;
• у козацькому середовищі Одоакр уже виступає як герой давньої Русі;
• у 1657 р. Самійло Зорка називає Хмельницького «древнім руським Одонацером» — тобто порівнює самого гетьмана з Одоакром.

Це вже реальна історія української історичної свідомості.

Йордан та інші пізньоантичні джерела пов’язують Одоакра з Дунайським світом

Ось джерело раніше за Длугоша — причому аж XII століття. Це суттєво змінює картину.

Найважливіше відкриття: Готфрід (Готфрідус) із Вітербо, приблизно 1120–1196/1198, у своїй всесвітній хроніці Pantheon називає Одоакра:

“Odoacer, natione Rutenus”

тобто буквально:

«Одоакр, за народністю рутен».

Цей текст зберігся в рукописній традиції Pantheon.

Ланцюг виявляється таким

Готфрід Вітербський — XII ст.
↓
Мартин Опавський — XIII ст.
↓
Ян Длугош — XV ст.
↓
Мацей Стрийковський — XVI ст.
↓
козацька історіографія XVII ст.
↓
традиція Хмельницького / Величка

Це вже не припущення — такий ланцюг передачі тексту простежується в наукових коментарях до Длугоша

Можливо, XII століття — НЕ межа

У найдавнішому рукописі Готфріда, датованому приблизно 1185 роком, у цьому місці, за дослідженням рукописної традиції, читалося не Rutenus, а:

natione Rugus

тобто:

«за народністю руг».

А в пізніших рукописах це було передано як:

natione Rutenus

— «за народністю рутен».

Бо тоді ми можемо бачити сам механізм, завдяки якому:

Rugus → Rutenus → «русин»

а потім:

Одоакр — король ругів → Одоакр — рутен → Одоакр — руський князь.

Готфрід пише:

Interea Odoacer, natione Rutenus, ex ultimis finibus Pannoniae…

тобто:

«Тим часом Одоакр, за народністю рутен, із найвіддаленіших меж Паннонії…»

І далі він описує його похід до Італії.

Тобто Готфрід не просто називає його «рутеном» у заголовку. Він включає цю етнічну характеристику безпосередньо в розповідь про походження Одоакра.

А Мартин Опавський робить наступний крок

У XIII столітті Мартин Опавський пише:

“Sed Odovacer Ruthenus genere cum Ruthenis veniens in Ytalliam…”

тобто:

«А Одоакр, русин за походженням, прийшов з русами до Італії…»

Далі йде захоплення Тіцина, знищення міста, полон і страта Ореста та вигнання Августула.

Цей текст Мартина Опавського зафіксований у Monumenta Germaniae Historica. На нього прямо посилається сучасний науковий коментар до Длугоша.

Отже, до Длугоша вже існувала не просто назва «Rutenus», а ціла конструкція:

Одоакр — Ruthenus genere — прийшов з Rutheni до Італії.

У Йордана, VI ст., є знамените:

Odoacer genere Rogus

тобто буквально щось на кшталт:

«Одоакр — з роду Рогус/Ругус».

Далі, ми відходимо від Одоакра і досліджуємо сам механізм переходу Rugi → Русь.
В одному з найважливіших документів раннього X століття — Рафельштеттенському митному статуті — читаємо:
Sclavi vero, qui de Rugis vel de Boemanis mercandi causa exeunt…
тобто:
«Слов’яни, які виходять для торгівлі від ругів або з Богемії…»

Документ датують приблизно 903–906 роками.

959 рік — ще сильніше

У продовженні хроніки Регінона Прюмського, пов’язаному з Адельбертом Трірським, посольство княгині Ольги до Оттона I називається посольством:

regina Rugorum

— «королеви ругів».

І далі в цьому ж комплексі текстів Rugi використовуються щодо Русі та її єпископа.

Це вже набагато важче пояснити як випадковий збіг.

Отже:

Ольга Руська → regina Rugorum.

Цей західноєвропейський екзоетнонім засвідчений у X ст.

Готфрід Вітербський

Тепер його знамените:

Interea Odoacer, natione Rutenus…

можна побачити зовсім інакше.

Готфрід у XII ст. пише:

«Тим часом Одоакр, за народністю рутен, із найвіддаленіших меж Паннонії, з турцилінгами, скірами та герулами…»

а потім розповідає про захоплення Італії та Рима.

І це вже не одиничний випадок.

---

Джерелом Готфріда для цього місця був, судячи з досліджень, Оттон Фрейзінгенський.

А Оттон у IV книзі своєї Chronica має:

natione Rugus

— «за народністю руг».

Більше того, у програмі самої IV книги Оттон пише:

Quartus ad Odoacrum regnique invasionem a Rugis

тобто:

«Четверта книга — до Одоакра та захоплення царства [Італії] ругами».

Отже:

Оттон Фрейзінгенський:

Odoacer — Rugus

Готфрід Вітербський:

Odoacer — Rutenus

Тут відкривається надзвичайно цікава середньовічна практика.

У баварських рукописах XII–XIII ст. є глоси, які пояснюють Rugorum через німецькі форми на кшталт:

rûzen / Rucen

А в одному рукописі Vita Sancti Severini є ще цікавіша глоса:

Iste (Rugorum rex) fuit ut puto rex quem dicimus regem Rutenorum sive Rusie…

тобто:

«Цей [цар ругів], як я думаю, був царем, якого ми називаємо царем рутенів або Русі…»

І далі пояснюється, що це слов’янський народ за межами Польщі, біля Угорщини, який на той час платить данину татарам.

Схема могла працювати приблизно так:

Odoacer → Rugus/Rugorum

↓

середньовічний автор знає:

Rugi = Русь

↓

Odoacer → Rutenus

↓

Odoacer → rex Ruthenorum

↓

Одоакр — руський князь

↓

Руги/руси — предки сучасних русів

↓

у XVII ст. — Одоакр стає предком/образом давнього руського воїнства.

Книги, які можна замовити тут:

СЛАВЕТНІ ПРЕДКИ УКРАЇНЦІВ https://sribnovit.com/product/slavetni-predky-ukrayintsiv/

То наша, українців, історія. То наша правда, слава і сила!
Вперше в перекладі на сучасну українську мову також друкується вишукана в літературному плані маловідома повість ХVІ ст. “Історія об Аттилі, королі гунському” (переклад і коментарі С. Піддубного).

Історія прадавньої України. Сергій Піддубний. https://sribnovit.com/product/istoriya-pradavn%ca%b9oyi-ukrayiny/

Чотири лекції “Історія прадавньої України” – це по крупинках зібрана, ретельно досліджена, проаналізована й аргументована багатотисячолітня минувшина України, територію якої Клавдій Птоломей називав “кузнею народів світу”.
Задіяна чимало раніше не досліджуваних або поверхнево досліджених джерел та артефактів.

---