Більшість наших письмових джерел створені християнськими книжниками, тому вони не є нейтральними етнографічними описами. Але для нас це навіть цінно: автори записували саме те, що церква намагалася заборонити або витіснити. Найсильнішим джерелом тут є «Вопрошание Кирика», бо це практичні питання новгородського священнослужителя до єпископа Нифонта, складені в середині XII ст.
КИЇВ
1. Християнізація князівського центру та язичницький пантеон
Джерело: «Повість временних літ», оповідь про 980 рік.
Перед християнізацією Володимир поставив у Києві язичницьких ідолів:
«Перуна древяна, а главу его сребрену, а ус злат… Хърса, Дажьбога, Стрибога, Симарьгла и Мокошу».
Це безпосереднє свідчення київського князівського культу напередодні християнізації.
Що можемо стверджувати:
у Києві існувало організоване князівське святилище з постатями Богів.
1. Поховання: тризна, спалення тіла, збирання кісток
Джерело
«Повість временних літ», етнографічний опис звичаїв слов’янських племен.
Давньоруський текст
«И аще кто умряше, творяху тризну над ним, и по семь творяху кладу велику, и възложахуть и на кладу, мертвеца сожьжаху, и посемь собравше кости вложаху в судину малу, и поставляху на столпе на путех…»
Сучасною українською
«А коли хтось помирав, вони справляли над ним тризну, після чого робили велику кладь [поховальне вогнище], клали на неї померлого і спалювали його; потім, зібравши кістки, складали їх у малу посудину й ставили на стовпі при дорозі…»
Літопис спеціально додає:
«…еже творять вятичи и ныне» — «що в’ятичі роблять і нині».
Що це свідчить
Тут маємо цілий поховальний комплекс:
смерть → тризна → вогонь → кремація → збирання кісток → окреме виставлення поховальної посудини.
Причому літописець не говорить лише про «давнину»: щодо в’ятичів він наголошує, що цей звичай зберігається в його час.
Надійність
Висока для факту існування такого поховального звичаю; середня для його поширення на всіх слов’ян.
Чому не максимальна? Літописець протиставляє ці звичаї християнському «закону божому», тому характеристика племен явно полемічна.
2. Тризна і поминальна трапеза
Це особливо цікаво, бо тризна була не просто похованням.
У розповіді про помсту Ольги древлянам літопис подає:
«повелѣ тризнꙋ творити»
— «наказала справляти тризну».
Після цього:
«сѣдоша деревлянѣ пити»
— «сіли древляни пити».
Тобто тризна супроводжувалася ритуальним зібранням і питтям.
Що це свідчить
Поминання померлого включало не тільки плач і поховання, а колективну трапезу та пиття.
Тут важливо розуміти кожну поминальну трапезу язичницькою жертвою. Бо очевидно, що ритуальна їжа й напій були невід’ємною частиною давнього комплексу пам’яті про померлого.
Надійність
Висока як свідчення того, як літописець уявляв тризну; середня щодо деталей історичної події 945 року, оскільки сама розповідь про помсту Ольги має виразні легендарно-епічні риси.
3. Ритуальна їжа за померлими: кутя
Ось тут ми переходимо вже до реального Новгорода XII ст.
У «Вопрошании Кирика» є питання про кутю, яку ставили «за упокой».
Кирик питає про:
«кутью, принесенную за упокой»
і далі описує її склад — горох, боби, сочевицю, пшеницю, коноплі, овочі.
Сучасною українською
Йдеться про спеціальну поминальну страву, яку приносили за померлого й над якою здійснювали молитви.
Що це свідчить
До XII ст. поминальна трапеза вже включена в християнську обрядовість, але сама практика ритуального харчування за померлого має очевидну давню основу.
Ми можемо просто сказати: «давня кутя = язичницька жертва», яку намагалося привласнити християнство.
Надійність
Дуже висока — «Вопрошание» є практичним документом XII ст., а не пізньою легендою. Сам пам’ятник створювався приблизно після 1136/37 і до 1148 р. або, ширше, протягом 1136–1156 рр.
4. Жертвоприношення Роду і Рожаницям
Це один із найцінніших текстів для нашої теми.
У «Вопрошании Кирика» є абсолютно конкретне питання:
«Аже се Роду и Рожанице крають хлебы, сыры и мед?»
Українською
«А якщо Роду і Рожаницям кришать [ріжуть, подають] хліби, сири та мед?»
Відповідь Нифонта:
«Бороняше велми…»
тобто:
«Дуже забороняй» / «Категорично забороняй».
Що тут надзвичайно важливо
Ми маємо не абстрактне:
«колись поклонялися Роду».
Ми маємо конкретний обряд:
хліб + сир + мед → ритуальна трапеза → Роду і Рожаницям
Причому Кирик питає про це як про практику, що існувала серед сучасних йому людей.
Надійність
Дуже висока для самого факту існування такого обряду в XII ст.
5. “Жертвоприношення” тварин
У «Слові некоего христолюбца» читаємо:
«…двоеверно живущих, верующе в Перуна и Хорса и в Мокошь… и так кладут им требы и кур им режут».
Українською
«…тих, хто живе двовірно, віруючи в Перуна, Хорса, Мокош та інших… і приносять їм треби та ріжуть їм курей».
Що це свідчить
Що у некоего христолюбца не все гаразд з психікою. Є просто ритуальний обід, чи вечеря, на якому, окрім курей може бути багато різної продукції. Але юдохристиянина ментально тягне до чогось кривавого, як і все у християнстві, він по іншому того не уявляє, і йому навіть ліньки поміркувати, а навіщо Перуну та курка?
Але є важливе джерелознавче «але»
«Слово христолюбця» збереглося лише в пізніх списках; найдавніші відомі списки — XIV–XV ст. Його первісне датування дискусійне: одні дослідники відносять його до XI–XII ст., інші — значно пізніше.
Тому я поставив би:
Надійність: середня.
6. Вогонь як об’єкт сакральної практики
Той самий текст повідомляє:
«Огневи ся молять, зовущe его Сварожичем».
Українською
«Вогню моляться, називаючи його Сварожичем».
А «Устав князя Володимира» дає ще конкретнішу картину:
«…кто молиться под овином, или в рощеньи, или у воды…»
Українською
«…хто молиться під овином, або в гаю, або біля води…»
Що це свідчить
Маємо три типи сакрального простору:
- вогонь / овин;
- гай / священний природний простір;
- вода.
Особливо важливо, що це вже не проповідь, а правова норма: такі дії передаються під церковну юрисдикцію.
Надійність
Висока для факту існування заборонених попами практик.
Але потрібно зазначити, що так званий «Устав Володимира» дійшов у різних редакціях і його нинішній текст не можна беззастережно ототожнювати з документом 988 року. Простора редакція має пізні нашарування.
7. Ворожіння, волхвування, чародійство
Ось тут маємо прямий юридичний доказ.
У переліку церковних судів «Устав» називає:
«ведьство, зелииничьство, потвори, чародеяния, волхвования, урекания…»
Українською
Приблизно:
«чаклунство, зелейництво, потвори, чародійство, волхвування, урікання…»
Тут особливо цікаве слово:
«урекания» — дії, пов’язані з уріканням/навроченням.
А «потвори» у пізнішій правничій традиції пояснюються як магічні дії, замовляння, ворожба.
Що це свідчить
Християнізація не ліквідувала одразу:
- волхвів;
- знахарів;
- магічні практики;
- ворожіння;
- замовляння;
- використання зілля з магічною метою.
Навпаки — вони настільки реально існували, що їх включили до церковної юрисдикції.
Є ще сильніший доказ
Новгородський літопис під 1227 р. повідомляє про чотирьох волхвів:
«ижгоша влъхвы 4, творяхуть е потворы… и съжгоша ихъ»
Тобто чотирьох волхвів, звинувачених у «потворах», спалили на Ярославовому дворі.
Надійність
Висока для факту існування волхвів і магічних практик у Новгороді XIII ст.
8. Шлюбний обряд: вода
Ось надзвичайно цікавий матеріал.
У «Повісті временних літ» про древлян сказано:
«брака у них не быша, но умыкиваху у воды девиця».
Українською
«шлюбів у них не було, але вони викрадали дівчат біля води».
А про радимичів, в’ятичів і сіверян:
«игрища межю селы… на плясанья… и ту умыкаху жены собе, с неюже кто съвещевашеся».
Тобто дівчину могли «умкнути» за попередньою домовленістю з нею.
Ще цікавіший текст
У пізнішій редакції «Слова святого Григорія» описано:
«водять невѣсту на воду… и кольца… в воду и поясы»
Українською
«ведуть наречену до води… і кидають у воду кільця та пояси».
А наприкінці XIII ст. митрополит Кирило вже забороняє звичай:
«невѣсты водятъ къ водѣ»
— «наречених ведуть до води».
Що це свідчить
Ось тут ми бачимо надзвичайно рідкісну послідовність:
дохристиянський/традиційний шлюбний звичай → вода як ритуальний простір → християнська церква забороняє цей звичай навіть через кілька століть.
Надійність
- літописне «умикання біля води» — висока, але з полемічним забарвленням;
- «водіння нареченої до води» — середня, бо цей текст зберігся у пізній редакції;
- заборона митрополита Кирила XIII ст. — висока як свідчення реального існування звичаю в той час.
9. Календарні звичаї — Русалії
Тут уже бачимо, що давня обрядовість вбудовується в християнський календар.
У київському літописному матеріалі XII ст. зустрічається «Русальна неделя», а церковні тексти навіть використовували Русалії як календарну точку відліку.
В одному церковному тексті формула звучить:
«по съшьствии святого духа, рекше по русалиих»
тобто:
«після сходження святого духа, тобто після Русалій».
Це надзвичайно важливо.
Що це свідчить
Назва й календарний комплекс Русалій були настільки зрозумілими для населення XII ст., що ними могли визначати час навіть у церковному тексті.
Це не означає, що кожна Русалія XII ст. була незмінним «язичницьким святом» X ст. Навпаки, ми бачимо трансформаційне перекручення і спотворення старого календарного комплексу в умовах християнського року.
Надійність
Висока для існування терміна й календарного явища; висока для реконструкції його дохристиянського змісту.
10. Пости: що тут насправді можна довести
Тут я хочу виправити можливе неправильне трактування.
«Вопрошание Кирика» дає нам багато матеріалу про християнські пости, але не дає прямого доказу існування «язичницьких постів».
Наприклад:
«ни масла не ясти в среду и пяток»
— «не їсти олії в середу і п’ятницю».
А щодо Великого посту Кирик прямо запитує про статеве утримання подружжя.
Що це нам дає?
Це показує процес заміни релігійного календаря та дисципліни:
старі святкові/ритуальні цикли → християнські пости → церковний календар → нова система харчових і статевих обмежень.
Тому я б не писав:
«давні русичі постили за язичницькими правилами»
— для цього у нас недостатньо джерел.
Правильніше:
«Після християнізації церковна дисципліна поступово вводила новий календар постів і свят, одночасно борючись зі старими календарно-ритуальними практиками».
11. Ще один надзвичайно важливий пережиток — змішування християнської молитви зі старим обрядом
Це, мабуть, найкращий приклад справжнього двовір’я.
«Слово некоего христолюбца» говорить:
«смешаем некыя чистыя молитвы с проклятым молением идольскым»
Українською
«змішуємо деякі чисті молитви з проклятим ідольським молінням».
Далі автор говорить про поєднання християнських практик із трапезами Роду та Рожаниць.
А в «Слові святого Григорія» ще конкретніше:
після хрещення Перуна відкинули, «но и ноне по украинам молятся» Перуну, Хорсу, Мокоші та іншим, причому «творят акы отай» — роблять це таємно.
Це надзвичайно сильний матеріал.
Бо тут маємо не просто:
«язичники проти християн».
А:
охрещені люди + християнські молитви + старі боги + старі трапези + таємне виконання старих обрядів.
Саме це і є те, що середньовічний автор називає двоєвір’ям.
12. Що відбувається з народженням дитини
У «Вопрошании Кирика» є дуже промовистий комплекс.
Наприклад:
«Матерям родившим 40 дней не входить в церковь».
А щодо будинку, де народилася дитина:
«В тот храм, в котором мать родит дитя, не следует входить 3 дня…»
І тут же ми маємо Рожаничну трапезу — хліб, сир і мед.
Що це може означати
Перед нами цікавий комплекс:
народження → жінка після пологів → особливий статус → очищення → обрядова їжа → Рожаниці.
Чи є все це безпосереднім продовженням дохристиянського культу?
Саме так.
І надалі, саме співіснування Рожаничної трапези з християнською практикою XII ст. — безсумнівний факт.
«СЛОВО СВЯТОГО ГРИГОРІЯ»
Тут маємо ще більш важливий комплекс.
У тексті називаються:
- Вили;
- Мокоша;
- Див;
- Перун;
- Хорс;
- Род;
- Рожаниці;
- упирі;
- Берегині;
- Переплут;
- Сварожич;
- «Нава».
Особливо важлива формула, яку передають рукописні списки:
«не и ныня по оукраинам их молятся…»
тобто автор говорить про практики, які, за його твердженням, продовжували існувати.
13. Що виходить, якщо звести все в одну таблицю
| Обряд / пережиток | Джерело | Що конкретно зафіксовано | Надійність |
|---|---|---|---|
| Тризна | ПВЛ | тризна, пиття, ігри/змагання | ★★★★ |
| Кремація | ПВЛ | спалення тіла, збирання кісток | ★★★★★ |
| Поховальна посудина | ПВЛ | кістки в малій посудині на стовпі | ★★★★ |
| Поминальна трапеза | ПВЛ, «Вопрошание» | пиття, кутя, їжа за упокій | ★★★★★ |
| Треби Роду і Рожаницям | «Вопрошание» | хліб, сир, мед | ★★★★★ |
| Жертва курей | «Христолюбец» | «кур им режут» | ★★★ |
| Культ вогню | «Христолюбец» | молитва вогню-Сварожичу | ★★★★ |
| Молитва в гаю / біля води / під овином | Устав | заборона конкретних місць культу | ★★★★ |
| Волхвування | Устав, Новгородський літопис | волхви, потвори, ворожіння | ★★★★★ |
| Шлюб біля води | ПВЛ, «Слово Григорія» | умикання, ведення нареченої до води | ★★★★ |
| Кидання кілець/поясів у воду | «Слово Григорія» | конкретний шлюбний ритуал | ★★★ |
| Русалії | літописи, церковні тексти | окремий календарний період | ★★★★ |
| Рожаничні трапези після хрещення | «Слово Григорія», «Христолюбец», Кирик | старий обряд у християнському середовищі | ★★★★ |
| Змішування молитви з старим культом | «Христолюбец» | християнська молитва + ідольський обряд | ★★★★ |
14. Найважливіший висновок
Якщо відкинути пізні реконструкції та залишити тільки те, що справді можна витягнути з письмових джерел, картина виходить дуже цікава.
Після хрещення Русі старі практики не зникли одномоментно.
Ми бачимо принаймні такі конкретні явища:
1. Поховання:
тризна → кремація → збирання кісток.
2. Поминання:
ритуальна їжа → напої → кутя → спеціальні трапези.
3. Народження:
особливий статус породіллі → очищення → рожаничні трапези.
4. Жертвоприношення:
хліб → сир → мед → птиця → «треби».
5. Сакральний простір:
вогонь → овин → гай → вода.
6. Шлюб:
ігрища → танці → умикання → вода → спеціальні дії з кільцями та поясами.
7. Ворожіння:
волхви → «потвори» → «чародеяния» → «волхвования» → «урекания».
8. Календар:
русалії та інші народні святкові комплекси продовжують існувати всередині вже християнського календаря.
9. Синкретизм:
християнська молитва + старий обряд.
І саме останній пункт, на мою думку, є ключем до розуміння давньоруського двовір’я. Джерела не дають підстав говорити про просте «знищення язичництва 988 року». Вони показують тривалу боротьбу, пристосування, заміну назв, перенесення дат і поступове християнське переосмислення старих практик. «Вопрошание Кирика» особливо цінне саме тому, що фіксує цей процес у живому новгородському середовищі XII ст.
……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
Основна бібліографічна база корпусу
- «Повість временних літ» — літописна традиція початку XII ст.; для етнографічного опису племен, шлюбу, ігрищ і поховання.
- «Вопрошание Кириково к архиепископу Нифонту» — середина XII ст.; найцінніше джерело для конкретної повсякденної релігійної практики Новгорода.
- «Устав князя Владимира о церковных судах» — кілька редакцій; використовувати з обов’язковим текстологічним застереженням.
- «Слово некоего Христолюбца и ревнителя по правой вере» — важливе для проблеми двоєвір’я, але з невизначеним первісним датуванням.
- «Слово святого Григория… о идолах» — складна компілятивна пам’ятка; з переліками Богів та твердженнями про «нині».
- Новгородський перший літопис, стаття 1227 р. — чотири волхви та їхня страта.
- І. І. Срезневський, «Материалы для словаря древнерусского языка», т. III, ст. «Русалии», с. 197 — для календарної термінології XII ст.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%b0%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f-%d0%b1%d0%be%d0%b3%d1%96%d0%b2-%d0%b4%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%97-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8/
Генеалогія Богів давньої України
«Лише народ, який пам’ятає своїх Богів, розуміє власну історію та культуру.»
Перш ніж народилася літописна історія, народилася пам’ять.
Вона жила у священних дубах, у шумі степового вітру, у світлі Сонця, у переказах волхвів і народних піснях.
Ця книга запрошує читача до подорожі у світ давньої духовної традиції України — до образів Богів, які протягом століть були невід’ємною частиною культурної пам’яті нашого народу.
Перед вами не просто перелік імен. Це спроба зібрати воєдино відомості з різних джерел, простежити взаємозв’язки між образами Божеств, їхніми функціями, символами та місцем у традиційному світогляді.
Це книга для тих, хто прагне глибше зрозуміти духовну історію України, відкрити багатство її міфологічної спадщини та побачити її в широкому історико-культурному контексті.
