Олександр Середюк

ЯЗИЧНИКИ

Часто у нашому розділі будуть зустрічатися слова «язичники». Для читача потрібно внести ясність: що ж воно означає і з чим його пов’язують. До середини Х століття Русь була язичницькою державою. Ментальність слов’ян базувалася на ідеях вічності і рівнозначності протилежних начал – добра і зла. Світ сприймався людьми на основі парних понять. Особливо слов’яни-язичники шанували коло, як символ захисту від злих сил. Також на Русі був власний пантеон Богів, серед яких виділяли Перуна, Семаргла, Стрибога, Велеса, Даждьбога і Мокошу. [1] Тарас Шевченко у знаменитій поемі, якій пізніше дали назву «Царі» («Старенька сестро Аполлона…»), описує події дохристиянських часів в Україні, то й Богів називає їх українськими власними іменами: «Перед Богами Лель і Ладо, Огонь Рогніда розвела; Драгим єлеєм полила, І сипала в огнище ладан…». [2] Язичництво (від давньослов’янського слова “язики” – народи) є досить невизначеним терміном, що свого часу виник у церковному середовищі для позначення всього нехристиянського. Цей ярлик церковники клеїли всім, тим, хто хоч чимось проявляв повагу до своїх прадавніх традицій і звичаїв. Цей термін за довгі століття такого гоніння набув яскраво негативного значення. Пізніше, у ХХ столітті, червоні інквізитори-більшовики будуть так само використовувати подібні ярлики до всіх, хто незгідний був з їх диктатурою «пролетаріату». До працьовитих і трудолюбивих, інтелігентних і розумних приставляти ярлики: «куркуль», «ворог народу», «контра» і т.п. Українське язичництво в широкому значенні означає, -пише вільна енциклопедія Вікіпедія, це – сукупність релігійних вірувань, що існувала до прийняття християнства, як офіційної релігії. Слово «язичництво» означає «народний» і є науковим терміном, воно належить до слов’янської епохи. Язичництво закликає вірити в природу, поклонятись їй, зародженню землі та всьому живому. Це – релігія східнослов’янських племен Русі (Київської держави), що існувала до прийняття християнства як офіційної релігії. З давніх-давен на українській землі панувала народна віра з Відичною філософією. А народна віра, як писав Іван Франко, – це плід колективного розуму і досвіду не десятків і навіть не сотні поколінь, а тисяч. Це не вигадані повчання якихось видуманих пророків та апостолів, не догми Мойсея. Наша народна віра будувалася на знаннях багатьох поколінь і черпалася вона із баченого навколо себе, із досліджень космічних та природних явищ. Варто лише згадати про Вільховське святилище-обсерваторію, що знаходиться у селі Вільхове Благовіщенського району на Кіровоградщині. Тут, на невеликій території багато тисячоліть тому наші предки в точності розмістили головні небесні світила та планети. Висіченим на камінні зображенням – близько 10 тисяч років. Формування язичницького світогляду предків слов’ян, у тому числі й українського народу, припадає на час переходу індоєвропейської людності до протонеоліту. Язичницький світогляд пройшов етапи, які в цілому відповідають основним археологічним епохам, природний розвиток власної етнічної віри і рідної духовності українців. Проте українське язичництво повністю не було знищене з приходом християнської релігії на українські землі. Воно було синкретизоване з народним християнством, через те зберегло багато реліктових уявлень і звичаїв. Таким чином, багато язичницьких обрядів перетворили на свята такі як “Великдень”, “Івана Купала” та інші. Сліди існування язичництва можна простежити навіть у XX столітті. Християнство не мало достатнього впливу на слов’ян, тому, досі чимало сучасних українців продовжують вірити в язичницьких Богів, у духів природи та виконують обряди поклоніння їм навіть не підозрюючи, що поклоняються вірі наших предків. Так, у 1934 р. львівський науковець Володимир Шаян став свідком обряду освячення зерна перед посівом, який відбувався на горі Ґрегіт у Карпатах. Вражений архаїчністю ритуалу, він зрозумів, що релігія предків ще жива в глибині народу. Історичні невдачі рідного народу професор В. Шаян зрозумів як своєрідну карму (відплату) за зраду рідних Богів. Своє наукове завдання він вбачав в очищенні духовної скарбниці українців і поверненні язичницької релігії українському народові. [3] Крім головних Богів – Сварога і Дажбога, у язичництві слов’ян і, зокрема, українців, вшановуються також Триглав, Род, Світовит, Лада, Ладо (Ладобог), Леля, Купайло (Купалбог), Коляда, Ярило, Доля, Дана (Богиня Води), Мати Слава та ін. Кожен з них має свою богословську значимість, відбиту в священному імені, календарну дату, молитовну поезію та ін. [4] Язичество – це не просто релігія, це світогляд, тобто цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом і суспільні процеси. Є всі підстави вважати, що наприкінці І тис. слов’янське язичництво становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння та пройшли шлях різних перетворень від мисливських небесних тварин, землеробських Богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна та Сварога. Основу язичницьких вірувань давніх слов’ян складали різноманітні природні культи. Слов’яни боготворили ліси, ріки й інші водойми, гори, камені або безпосередньо, або заселяючи іх особливими духами. Подібні пережитки, власне, анімістичних вірувань можна зустріти не тільки в язичництві, а й у розвинутих національно-етнічних і регіональних релігіях — досить згадати німф і сатирів в олімпійській релігії давніх греків. Стійкість поклоніння духам і природним явищам пояснюється дуже легко – вони існували поруч з людьми, були для них зрозумілішими, ніж, припустимо, небесні Боги. Відомий дослідник прадавньої історії України, письменник і краєзнавець, публіцист і перекладач з Кропивницького (Кіровоградщини) Сергій Піддубний у своїй науково-популярній монографії «Великий код України-Русі» [5] пише, що народи вибирають собі Богів, а отже і свою долю. Українська біблія – Велесова книга докладно описує про віру, яку сповідували наші предки перед християнізацією. Це була дивовижна релігія – сонцесяйна і життєстверджувальна. Влескнига пише: «любіть світ зелений і життєдайний!». (д.31) [6]. Наші предки – це наші Боги, що «душі Пращурів світять зорями нам од Ірію» (ВК, д.1). [7]. Для них Боги – надприродні явища, вони ними уявлялися певними символами і образами, а самих себе вони вважали синами Божими. То чи могли сини Божі дозволити собі людські жертвоприношення?- запитує Сергій Піддубний. Укра-руси не виокремлювали себе від Богів, бо це їхні пращури й батьки. І хоч Богів називали по різному, але найавторитетнішим з-поміж Богів був Сварог, Сварга – святий Орій. Це – творча сила життя, що одухотворює сонячну систему, і все, що підпорядковано їй. Він «Отець, а інші суть сини» (ВК, д.22), [8]. Він саме Небо (Сва), Бог-Творець, Бог світла: «Корінь хліба нашого – Сварг, що створив світло», Бог Прави, Яви і Нави, яких «Маємо за істину, і ця істина наша переборює сили темряви й до блага веде» (ВК, д.15). Але він також Бог шлюбу, Бог Роду, бо це «перший Пращур» і джерело «роду Рожаниць» (ВК, д.15). «Дід Божий, який тому Роду Божеському є началом і всенькому Роду криниця вічна» (ВК, д.11).[9] Син Сварга – Дажбо, Творець яйця (світу-життя) і Землі (ВК, д.1). [10]. «Є він наш покровителем і заступником» (ВК, д.31). [11] Хоч як не вилучали зі всіх писемних джерел християнські цензори, але все таки до нас прийшло із стародавньої літератури дещо. Так Іпатієвий літопис від 1114 року говорить про Дажбога, як сина Сварга: «Сонце царь, син Сваргов, єже єсть Дажбог». [12]. Згадується він також і у «Слові про Ігорів похід». Язичників часто обвинувачують в тому, що вони поклонялися багатобожжю. Але філософія наших предків, як вказує Велес Книга «Бог є один і множествен» (д.30). Це філософія Вищого розуму. Що означає – Бог-Творець один, а у нього є багато помічників-синів і онуків: Дажбог, Перун, Велес, Лада, Білобог і т.п. В ті далекі стародавні часи люди не мали таких масляних фарб, якими користуються митці нині і навіть на початку залізного віку. Тому вони образи своїх Богів різьбили з дерева і зберігали в Урвах, своєрідних храмах, ставили на священних місцях своїх поклонінь. Часто християни обзивають сонцепоклонників, що вони поклоняються ідолам, які викарбовують із каменя або твердої деревини – дуба, модрини тощо. Як зазначає С.Піддубний, що не варто ображатися на такий безглуздий ярлик. Тому що слово «ідол» означає – «зразок», «ідеал», «кумир». Протоієрей Євген Заплетнюк, з Тернопільщини 23.01.2012 року на запитання журналістів «Хто такі українські язичники, і чого вони справді хочуть?» відповів: «…багатобожжя саме по собі є логічним абсурдом, а в рамках окремо взятої країни – тим більше, на мій погляд, тут варто сказати ще й про інше. Не будучи живою вірою, язичництво ніколи не приносило людям реальної користі. Так, з роками воно все більше й більше обплутувало їх безліччю філософських систем, формальних обрядів, звичаїв та традицій і все більше втручалося в життя людей, але за ним нічого реально не стояло. Язичницькі обряди були мертвими, такими ж, як і їхні рукотворні ідоли. Тільки з приходом до України християнства наш народ повернув собі справжню людську гідність. Ми перестали бути безправною іграшкою в руках безлічі «богів» та «боженят» (по-нашому, це біси і бісенята.) і, врешті, повернули собі Боже синівство..». [13] Проте видатний український письменник і поет, філософ і перекладач, який був неперевершеним знавцем багатьох іноземних мов, в тому числі (Гебрейської, Грецької, Асирійської, Латинської) та інших Іван Франко мав зовсім протилежну думку від протоієрея. Як вчений і дослідник, наш Каменяр глибинно дослідив християнство і біблію. Одна з його найвідоміших проти-християнських робіт — «Сотвореннє Світа», де він розглядає першу книгу Мойсея в Біблії з наукової точки зору. Це науково-популярна студія, яка аналізує П’ятикнижжя пророка Мойсея з точки зору авторства, в зв’язку з давніми пам’ятками східного мистецтва. Автор критично осмислив цілий ряд усталених сакральних уявлень про процес сотворення світу, залучив до їх інтерпретації новітні здобутки археологічної та природознавчої науки. Ось що Франко пише в кінці своєї книги: «Усе те, в що досі вірилося як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипається в порох, …» [14] Франко вивчає основи християнства в глибоко філософському світлі: «Християнська етика була явним противенством поганської (народної, селянської, прим.авт.). Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності… Світ і природа, що […] були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити. Не диво, що вже найдавніші поганські письменники, які мали нагоду стикатися з християнами, були поражені тим противенством і вважали їх або зовсім безумними, як Лукіян, або бездонно-забобонними, як Таціт, або заклятими ворогами всієї людської суспільности». [14]. Безсмертний твір Івана Франка «Поема про сотворення світу», або “Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки” зазнало жорстоких переслідувань. Весь наклад у 1905 року майже повністю був знищений служителями греко-католицької церкви. І лише у 1918 році друзями і соратниками Каменяра було перевидано і залишилося для нащадків. На таких же позиціях стояла і наша поетеса Леся Українка. Вона яскраво і поетично описала у своєму безсмертному творі драми-феєрії «Лісова пісня», де на міфолологічних персонажах зуміла показати зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах. Ідея “Лісова пісня” це – оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання. Провідний мотив: Утвердження думки про високе покликання людини, її гармонійність, цілісність і безсмертя людської душі. [15] Світогляд народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір’їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір’я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо. А Велес Книга ще більш переконливо рече: «Будьте синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця» (В.К., д. 17В). [16]. Один із оракулів Зороастра зауважує: «Не міняй жодної первісної назви в заклинаннях, бо всі вони пантеїстичні назви Богів; вони проникнуті магнетизмом обожнення багатьох людей і могутність їх величезна». Небезпечно втручатися в божественні діла, змінювати святі поняття та імена. Це порушує усталений порядок, віддаляє людину від первооснов, руйнує зв’язки поколінь, сіє в голови хаос. Місце справжніх Богів займають нечисті сили,- зауважує Сергій Піддубний. [17] Навіть християнська біблія вчить любити «Бога твого». В евангелії від Матвія сказано: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!». Ісус сказав: «Це найбільша й найперша заповідь». [18] Великий давньогрецький філософ, релігійний та політичний діяч Піфагор наголошував: «Народи формуються за волею своїх Богів, але Боги відкриваються лише тим, хто до них звертається…». Тому і Велесова Книга підтверджує що «Боги дають прохачам», (В.К.-д.31). Велесова Книга нагадує нам, що «Богів наших почитати повинні, бо од них радощі маємо. (В.К.-д. 38А) Релігійна традиція укрів-росів не знала силування та приниження. Їхні Боги були близькі і доступні. Молитви здійснювалися в колі сім’ї, коли старійшина роду виконував функцію священнослужителя. Його ввічливо родина називала Батьком із ласкаво здрібнілим відтінком «батюшка». Пізніше, це слово перейшло до християнських попів. Для наших предків молитва була особливим ритуалом. Вона зміцнювала дух і тіло. «Молитву творячи, омиваємо тіла наші і також проголошуємо славу»,- (В.К.-д.24А). «Отцям нашим і Матерям слава, бо нас привчали до Богів наших і водили за руку до Стезі Прави!»,- (В.К.,-д. 8/2). Молитва рідною мовою до рідних Богів єднає нас із духами наших предків, з вищими силами Всесвіту. Створюється єдине духовне інформаційне поле, що гармонізує наші фізичні і душевні сили. Це схоже нині, як роблять радіолюбителі, що виходять один з одним на одну радіохвилю. Так само і в нашому випадку. Ми будемо отримувати знання наших предків, перед нами розкриються таємниці нашого роду, що дозволить пізнати і власне призначення на землі і втілити свої мрії в житті. Ті, хто побував на семінарах у козацького цілителя Володимира Холошні і пройшов «режим ребефинга», наочно переконався в цьому. Як діти Природи, як сини Богів, наші предки жили згідно законів Неба (Прави). Тому що ці закони були були джерелом всього живого на землі, тим, що давало людям енергію, засобів до існування. Завдяки Сварогові, вважали наші предки, ці Боги успішно утримують відповідний порядок у Всесвіті. Так само і люди мусять ладити між собою. Наші предки, будучи дітьми Природи, на інтуїтивному рівні знали те, що ми намагаємося осягнути через набуті знання і логічне міркування. Ніщо не може бути вищою за філософії наших Пращурів,- переконаний історик і краєзнавець перекладач і письменник Сергій Піддубний. [19] Навіть відомий богослов і митрополит Іларіон Огієнко визнавав це: «Аналіз сучасних простонародних вірувань показує, що багато з того, що було в давнину, позосталося й тепер, при християнстві, тільки підчищене ним. Ці давні вірування були для людини її філософською системою і давали її можливість розуміти довкільний світ, бо ці вірування відповідали на всі запити його Духа». [20] Як антагонізм до віри наших предків християнська біблія, книга старого заповіту наказує:«2 Конче ви́нищите всі ті місця, що служили там люди, яких ви виганяєте, своїм богам на високих гора́х і на пагірках, та під кожним зеленим де́ревом. 3 І розвалите їхні жертівники, і поламаєте камінні стовпи для богів, і їхні святі дере́ва попа́лите в огні, а бовва́нів їхніх богі́в порубаєте, і ви́губите їхнє ймення з того місця». [21] Навіть після насильницького хрещення Русі, українці не стали повноцінними «чистими» християнами. Ярослав Мудрий, син Володимира Великого, збудував Софіївський собор із куполами у вигляді півсонця, у стилі сонцепоклонників. А на чільному місці собору наказав зобразити не богоматір, а Матір Берегиню Оранту. І Володимир Мономах сповідував двовір’я, що підтверджує його медальйон. Характерно, що всі наші Апостоли Правди: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка були сонцепоклонниками, тобто – язичниками. І вони, мабуть, поставили свій підпис під таким словами Володимира Горбатюка : «Не хочу ваших я церков, Молитви рабської не треба, Мій храм – природа, купол неба; Для ряс і золотих оков У ньому вільних місць немає ,Бог без попів благословляє Молитву щиру». У світі налічується 400–500 млн. язичників. Українські язичники (рідновіри, родовіри) налічують близько 150 громад у всіх регіонах України. За підрахунками, в Україні відомо понад 100 язичницьких святинь: діючих чи давніх, більш чи менш збережених та впорядкованих, більш чи менш атрактивних для туристів й екскурсантів. Поділля, Подніпров’я, Карпати, Полісся мають найбільшу концентрацію язичницьких святинь – культових об’єктів антропогенно-природного та природного походження: святилищ, капищ, жертовників, требищ, печер, скель, мегалітів (дольменів, кромлехів, менгірів), петрогліфів, курганів, дерев, джерел, ідолів, пантеонів тощо. Нині Об’єднання рідновірів України (ОРУ), офіційно зареєстрована язичницька конфесія, вважає себе спадкоємцем і правонаступником української язичницької релігії, яку було офіційно заборонено в 988 р. ОРУ відновлює народні традиції богошанування і домагається офіційної реабілітації рідної віри в державному порядку. [23]

Література.1. Джерело: https://dovidka.biz.ua/zaprovadzhennya-hristiyanstva-na…2. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 81-86.3. Шаян В. Віра предків наших. Вибрані твори. — К.: ФОП Стебеляк. — 400 с.]4. Худаш М. Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських і спільнослов’янських язичницьких Божеств / Михайло Худаш. — Львів, 2012. — 1064 с. 5. Піддубний С. Великий код України-Русі,- К., Стебеляк ФОП, 2017р.6. Велесова Книга, упорядник Світовит Пашник,-Запоріжжя,7523р., -С.116. 7. Там же, -C.11.8. Там же, -С.86.9. Там же,-С.64.10. Там же,- С.11.11. Там же, С116.12. Писаренко Ю.Г. ДАЖБОГ, Дажьбог, Даждьбог [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2.13. https://www.religion.in.ua/14191-xto-taki-ukrayinski….14. Франкао I. Сотвореннє Світу.- Укр.вид-во «Оріяна», Ню Йорк, 1969,- С.87-88.15. Джерело: https://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-analiz-tvory/16. Велесова Книга.-С.77.17. С.Піддубний. Вказ.праця. -С.91.18. Матвія 22:36-38.19. Піддубний С. Вказ.праця. -С.102.20. Митрополит Ілларіон. Дохристиянські вірування українського народу.- К.,1992, С.370.21. П’ята книга Мойсеєва: Повторення Закон.22. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — Київ, “Наукова думка”, 2003, Том 1: Поезія 1837 – 1847, стор. 328, 730.23. Лозко Г. Боги і народи: етносоціальний вимір / Галина Сергіївна Лозко. — Тернопіль: Мандрівець, 2015. — С. 130–164; 549–560

Книги, які можна замовити тут:

ВЕЛЕСОВА КНИГА. ПЕРЕКЛАД БОРИСА ЯЦЕНКА

Велесова Книга, на відміну від Біблії, описує життя і героїчну боротьбу наших слов`янських Предків та славлення наших Рідних Богів. Вона виховує пошану до Предків, Рідної Землі та Рідної Мови. Велесова книга – сенсаційна знахідка ХХ століття. Здається неймовірним, що письмена дохристиянської України-Русі зримо входять в наше життя і свідомість, що далекі Предки звертаються до нас дещо незвичною, але все ж знайомою мовою, прагнучи передати свій досвід тривоги, надії прислухайтесь до них і ви відчуєте їхню щирість і вас зміцнить їхня сміливість, огорне їхня мудрість. І зникне безодня століть, що розділяє нас, бо ми один народ, бо найважливішою для предків була єдність. Вона перемогла інертність і сумніви, відкинула в небуття всіх ворогів, що зазіхали на нашу землю. І це є предметом нашої гордості, наша національна ідентифікація, бо утриматися на найкращих чорноземах світу міг лише народ-воїн, народ-трудівник, який завжди був готовий відірватися від ріллі і взятися за мечі.

Кількість сторінок: 330
Мова видання: українська
Рік видання: 2001
Обкладинка: тверда