Отже, поговоримо про так званий вифлеємський вогонь, який запалюють напередодні юдохристиянської пасхи

Застереження від редакції.

Вогонь береться з гробу Ісусового. З української традиції нам відомо, що з могил, цвинтарів, домовин нічого брати не можна. Все, що відноситься до кладовищ несе з собою смерть, хвороби, нещастя, горе і все найстрашніше та незворотньо зле. З точки зору звичаю, традиції, магії, обряду, ритуалу, культури, попівське вифлеємське дійство імітує чорний, страхітливий, бездумний і дикий вчинок, який несе все найгірше в ту родину, яка повірила юдохристиянським , мерзенним і безтямним брехунам і пройдисвітам, та від смертельного ложа з Вифлеєму принесла нещастя в свій дім.

1. Ранні історичні прообрази (XII століття)

Хоча сучасна акція є молодою, ідея має глибоке коріння. Перша згадка про подібний звичай датується XII століттям. Один із лицарів-учасників хрестових походів дав обітницю привезти додому до Флоренції (Італія) живий вогонь із Храму Різдва Христового у Вифлеємі. Він зумів доставити палаючий гніт на батьківщину, де від нього запалили свічки в місцевій церкві як символ миру.

Тобто, хрестоносець, який поїхав вбивати людей за сотні кілометрів від Флоренції лише за те, що вони не бажали поклонятися Ісусу, привіз додому вогонь миру? Психічно хворе юдохристиянство.

Потім виникла тривала пауза, аж до 1986 року.

2. Зародження сучасної акції (1986 рік)

Сучасна естафета виникла в 1986 році в Австрії.

Ініціатор: Австрійська телерадіокомпанія ORF (ландсстудіо міста Лінц).
Мета: Початково це була одноразова благодійна кампанія «Світло в темряві» (Licht ins Dunkel), створена для збору пожертв і підтримки дітей з інвалідністю та людей у потребі напередодні Різдва.
Ідея: Організатори вирішили віддячити донорам символічним подарунком — живим вогнем, привезеним безпосередньо з Вифлеєму. Акція мала такий великий успіх, що її вирішили проводити щороку.
Скільком дітям, та іншим нещасним допомогли історія замовчує.

3. Перехід під егіду скаутів (1988 рік)

У 1988 році до акції офіційно приєдналися австрійські скаути. Саме вони перетворили локальну медійну ініціативу на масштабну міжнародну естафету.

Сучасний алгоритм доставки:

Щороку наприкінці листопада або на початку грудня спеціально обрана дитина з Австрії летить до Ізраїлю.
У Храмі Різдва Христового у Вифлеємі (над місцем, де за переказами народився Ісус) дитина запалює лампаду.
Вогонь у спеціальному безпечному контейнері транспортують літаком до Відня.
У Віденському кафедральному соборі відбувається урочиста літургія, куди з’їжджаються скаутські делегації з понад 20 країн світу. Вони беруть вогонь і передають його далі «з рук у руки» (поїздами, автобусами, автівками) через кордони.

4. Вифлеємський вогонь в Україні

До України Вогонь миру вперше потрапив у 1992 році завдяки приватній ініціативі окремих членів організації «Пласт» (Національна скаутська організація України).

Офіційний відлік скаутської естафети в Україні ведеться з 1998–1999 років.
Традиційно на українсько-польському кордоні (митный перехід Рава-Руська) польські скаути-харцери передають лампадку українським пластунам

Критика та викриття «дива» Благодатного вогню мають багатовікову історію. Інформацію про маніпуляції та махінації навколо цього обряду можна розділити на кілька ключових блоків: свідчення самих священнослужителів, історичні літописи викриттів, наукові пояснення та сучасне політико-комерційне використання.

Нижче наведено факти та матеріали, які детально описують механіку цього процесу як рукотворного, атеїстичного бізнес- ритуалу.

1. Зізнання та свідчення вищого духовенства

Найбільшим ударом по міфу про надприродне походження вогню стали заяви представників церков, які безпосередньо беруть участь у богослужінні або охороняють Кувуклію:

Книга-розслідування Дімітріса Алікакоса (2019 рік): Грецький журналіст видав книгу «Порятунок – Справа про Благодатний вогонь», де опублікував відеоінтерв’ю зі служителями Храму Гробу Господнього. Зокрема, архієпископ Ісидор (хранитель Кувуклії) на камеру визнав, що особисто запалює вогонь звичайною запальничкою, яку заздалегідь проносить всередину. У 2024 році суд у Афінах повністю виправдав журналіста, підтвердивши правдивість його записів.
Заява архімандрита Самуїла Агояна (2018 рік): Епітроп (настоятель) від Вірменської апостольської церкви, який тричі особисто перебував у Кувуклії разом із грецьким патріархом під час церемонії, в інтерв’ю ізраїльському телебаченню прямо заявив: «Нічого містичного в цьому немає. Ми запалюємо зв’язки свічок від масляної лампади, яку заздалегідь приносять і ставлять на Гроб». Ця заява викликала скандал і навіть бійку між представниками різних конфесій у прямому ефірі.
Офіційна позиція ПЦУ: Українські релігієзнавці та ієрархи (наприклад, митрополит Євстратій Зоря) наголошують, що офіційна назва обряду — «Чин освячення вогню», а не «сходження». А хто такий Євстратій Зоря, щоб освячувати вогонь? Попи зовсім подуріли.

2. Історичні викриття махінацій

Скептицизм та фіксація обману супроводжують цей ритуал щонайменше з Середньовіччя:

Заборона Папи Римського (1238 рік): Папа Григорій IX офіційно оголосив Благодатний вогонь шахрайством і заборонив католицьким орденам (зокрема францисканцям) брати участь у цій церемонії, оскільки вважав це обманом простого люду.
Свідчення мусульманських літописців (IX–XII ст.): Арабські історики (наприклад, Аль-Джаубарі у XIII столітті) описували технічні трюки монахів. Один із поширених способів полягав у використанні тонкого залізного ланцюга, який утримував лампадку під куполом. Ланцюг змащували бальзамовою олією, і коли зверху (з таємної кімнати під дахом) ланцюг підпалювали, вогонь непомітно «сходив» по ньому вниз, запалюючи гніт.
Османський мандрівник Евлія Челебі (XVII ст.): Задокументував, що ченці використовували приховану цинкову посудину з нафтою, яка капала по ланцюгу, створюючи ефект раптового спалаху вогню.

3. Технічні та хімічні маніпуляції

Ідея про те, що патріарха ретельно обшукують перед входом, є сучасною міфологізацією. Насправді обшук ізраїльською поліцією є поверхневим і спрямований на безпеку (відсутність зброї чи вибухівки), а не на пошук сірників чи запальничок. Крім того:

Самозаймання за допомогою хімікатів: Історики припускають, що у періоди, коли патріархи не хотіли використовувати відкритий вогонь, гніт обробляли сумішшю білого фосфору та розчинника (наприклад, сірковуглецю). У 2005 році грецький історик Міхаел Калопулос у прямому ефірі продемонстрував цей фокус, внаслідок чого оброблені свічки самі загорілися через 20 хвилин після контакту з повітрям.
Міф про «вогонь, що не обпалює»: Спекуляція на фізіології та фізиці. Натовп у храмі водить вогнем по обличчю дуже швидко. Через високу швидкість руху полум’я гаряче повітря просто не встигає передати тепло шкірі (ефект, аналогічний швидкому проведенню пальця крізь вогонь свічки).

4. Геополітичні та комерційні маніпуляції

Пропаганда та інформаційний вплив: Найбільшу містифікацію навколо вогню розкручує російська пропаганда (РПЦ та колишній фонд Андрія Первозванного). Починаючи з 1990-х років, навколо доставки вогню було створено масштабне медіашоу з VIP-місцями для олігархів.
Штучний міф про «Кінець світу»: Російськими церковними технологами активно поширювався фейк про те, що «якщо вогонь не зійде — настане кінець світу». Цей наратив використовувався для маніпуляції вірянами, щоб продемонструвати нібито ексклюзивну «обраність» та зв’язок бога саме з їхньою геополітичною орбітою.

Прозріння і незворотність викорінення цієї афери почнеться тоді, коли піп, який щось буде варнякати про вифлеємоский вогонь буде обкиданий тухлими яйцями і гнилими помідорами, а потім битий різками довго і нещадно. А після того, правоохоронні органи порушать кримінальну справу проти юдохристиянських пройдисвітів і відправлять їх на кілька років за грати, щоб мали час добре поміркувати , чи варто і надалі дурити людей, заробляючи грубі гроші на горі тих, хто прийшов до лукавого попа з надією, позбутися якоїсь своєї біди, чи проблеми.

На основній світлині справді благодатний вогонь для нормальної нації, звільненої від тяжкої хвороби-юдохристиянської чуми.

Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d0%be%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b8-%d0%b1%d1%96%d0%b1%d0%bb%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%be%d1%97-%d0%b5%d1%82%d0%b8%d0%ba%d0%b8/

Основи біблійної “етики”

Ця книга є шедевром світового рівня. Жоден автор, за останні 2000 років не написав простою, доступною мовою наскільки глибокого, аналітичного і беззаперечного дослідження , яке цитатами самої ж біблії показує всю аморальність, ницість, підлість і жорстокість цієї невротичної писанини. Читаючи цю працю , складається враження, що ця книга, як грамотний і принциповий суддя, потужними аргументами доводить всесвітньому злочинцю його винуватість у страхітливих злочинах проти людяності, у створенні інквізиції, лютому нищенні не лише вчених, художників, лікарів, астрономів, а й в дикунському нищенні їхніх праць , в гальмуванні розвитку наукових і мистецьких шедеврів, у нетерпимому і по звіряче жорстокому ставленні до іншої, альтернативної думки, щодо християнського патологічного психозу. Після прочитання цієї книги, свідомий українець чітко усвідомить, що комуністична, нацистська, імперіалістична ідеологія є лише дрібними породженнями, нікчемними сектами юдаїзму. Жодна відома світовій цивілізації система не натворила скільки бід і нещасть людству, а пролитої юдохристиянством крові вистачить, щоб наповнити нею всі існуючі на нашій планеті океани. Цей твір здирає лицемірну овечу шкуру з лютої істоти, з потворно-хижим оскалом і доводить, що нічого гіршого в історії людства не існує, для розвитку держави, людини і нації, ніж ця чорна мордокнига, в якій все можливе зло возведене в ранг святості .
Просвітлення нам усім, українці!
Читаймо!