Неначе в книгах праарійських

підкова, човен і стріла.

В діброві сяє срібне військо,

шумлять санскритськії слова.

Русяві й стрункочолі йдуть племена,

і їхні друзі – кінь та корабель.

Горять на небі ясних зір знамена,

мов Свастика окрилених шабель.

22 грудня 1934

Молитва
Автор: Богдан-Ігор Антонич

Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.

Навчить мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.

Навчить мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю Сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.

Хай Сонце — Прабог всіх релігій —
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.

Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю Свастику на хаті

і буду спати вже спокійний

Автор: Богдан-Ігор Антонич

Книги, які можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/%d1%96%d0%bd%d0%b4%d1%96%d0%b9%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%bc%d1%96%d1%84-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d0%ba%d0%be%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%d1%80/

ІНДІЙСЬКИЙ МІФ УКРАЇНСЬКИЙ КОМЕНТАР

Міфи.  Достовірна картина стародавніх часів. у них закодовано реальні події далекого минулого. А індійські міфи мають численні точки дотикання з Україною і українцями. У них Боги, царі, мудреці й могутні воїни мають імена, які сьогодні побутують в українців як прізвища, діють племена і народи, що їх античні автори фіксують у Давній Україні. А головний міф  про битву громовержця Індри зі змієм Врітрою, де перемоги Індри  зберігають наші веснянки, колядки, щедрівки, казки і народні танці весняного циклу, які сягають найдавнішихглибин української історії і куьтури.Розрахована на широку читацьку аудиторію.

Автор:

 Степан Наливайко

УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ https://sribnovit.com/product/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%b4%d0%b5%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d1%96%d1%8f/

Передмова.

До книги  “Українська демонологія”.

Автор та упорядник Валерій Войтович.

“Пізнай свій народ і себе в ньому.”
Григорій Сковорода.

З давніх давен українці вірили в існування світлих і темних сил природи. Хоча цей поділ є умовний, бо кожна сила має дві сторони-добру і злу. Наприклад, життя без води неможливе, без достатньої кількості вологи не буде доброго врожаю, людина може прожити без води лише кілька днів, але повені руйнують будівлі, знищують посіви, грози і град також приносять багато шкоди. Так само вогонь, вітер, інші явища, які можуть бути різними. Саме тому. в народному звичаї говорити щось погане про різні явища, Богів, демонічних істот було категорично заборонено. Валерій Войтович здійснив грандіозну роботу, повертаючи різноманітні витвори народної уяви в духовне поле України, а також даючи глибоке розуміння їх функцій. Звичайно, розумний читач зрозуміє, що деякі персонажі, такі як сатана, сатанаїл і т.д. мають не українське, а юдохристиянське походження, але вони в книзі присутні, бо занадто глибоко увійшли ці назви в український побут. Освічена людина розбереться, що біблійна мітологія утворена жидами з персонажів інших культур, суть і назву яких “мертводухе християнство”(Леся Українка) не зрозуміло, перекрутило і примітизувало. Так українська відаюча жінка стала відьмою, людина, яка називалась потворницею, викачувала яєчком дитині переляк і замовляла різні болячки стала потворою, кобзарські думи, кощуни, які співали волхви стали називати кощунством і т.д. На відміну від біблійних страховищ українські персонажі не є абсолютним злом. Наприклад, Чорнобог, якого попи називають чортом, виконує свою важливу роль , забезпечує гармонійну рівновагу у Всесвіті. Ось як пише про це Велесова Книга:

«Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б’ються – і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому»

Тобто, з цієї цитати стає зрозумілим, що без чорного не існує білого, що той, хто не бачив зла не може протистояти йому, що ніч так само важлива, як і день, що смерть це не кінець шляху, а новий рівень життя в іншому вимірі

У духовній культурі українців одне з чільних місць належить міфорелігійному світоглядові. Ця тема довгий час науковців не цікавила . Пантеон слов’янських Богів та демонологія почали серйозно вивчатися лише від середини 60-х років XX ст. Була створена фінська школа, а в 1973 р. питанням демонології була присвячена міжнародна нарада у Фрайбурзі.
Накопичені українцями протягом віків духовні багатства та попередні набутки вчених на цій ниві потребують певного узагальнення. І це блискуче здійснив Валерій Войтович у своїх книгах, зокрема ” Генеалогія Богів давньої України”, та ” Українська демонологія”, продовжуючи діяльність  І.Франка, М.Маркевича, П.Іванова, В.Милорадовича, В.Гнатюка та інших відомих дослідників. Цікава з цього питання і думка Валерія Шевчука: «Це сітка, яка плететься не однією людиною, а всіма колишніми і сутніми представниками людського роду. Історія ж культури нашого народу визначається передусім тим, що ми нізвідкіля не прийшли, на своїй землі ми були завжди. Це означає, що в етносі своєму зберігаємо поряд із рисами надбання, позиченими, глибочезну архаїчність, яка, попри всі струси та зміни, усі суспільні та історичні катаклізми, певною мірою залишається незмінною. Ми не садимо свого мисленного дерева заново в нову землю, але весь час прищеплювали нові цивілізаційні пагони до старого. Не завжди те дерево цвіло, часом і присихало. Однією з потужних гілок того духовного дерева нашого є й українська, у віках творена міфологія. Було б помилкою вважати, що вона творилася та функціонувала тільки в дохристиянські часи, отже, росла, живилася і плодоносила у всечассі, дійшовши у формі народних звичаїв, обрядів та уявлень про природу та світ аж дотепер»

Читайте “Українську демонологію ” з насолодою, і Ваша світла , українська душа відгукнеться захопленням і повагою до нашої глибинної культури, та великою вдячністю до дослідника Валерія Войтовича.

Волхв Срібновіт

Син Сонця https://sribnovit.com/product/%d1%81%d0%b8%d0%bd-%d1%81%d0%be%d0%bd%d1%86%d1%8f/

Роман «Син Сонця» оповідає про ті прадавні часи, коли арії володіли Індією. Сюжет його взято з давньоіндійського епосу «Магабгарата».Названий син сути – візничого Радгея, знайдений прийомними батьками на березі Ганги, понад усе прагне стати кшатрієм-воїном. За своє вояцьке вміння, виняткову чесність і шалену відвагу він вдостоюється покровительства принца Гастінапуру Дурьйодгани, котрий не тільки визнає знайду воїном, але і надає йому князівський титул. Та настав час, коли володар Гастінапуру мусить виступити на захист своїх володінь від ображених ним кровних родичів. Князь Карна Вайкартана (так бо нині звуть молодого воїна Радгею) присягнув принцу у вічній вірності, і дотримує слова, хоча йому доводиться битися проти власних братів по матері, один з яких є славетним воїном Арджуною. Та найстрашнішим ворогом Карни, сина арійського Бога Сонця, є все ж таки не Арджуна, а Крішна, втілене темношкіре Божество дравідійської Індії…

Блискавиця Перунова https://sribnovit.com/product/%d0%b1%d0%bb%d0%b8%d1%81%d0%ba%d0%b0%d0%b2%d0%b8%d1%86%d1%8f-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b0/

Горностаева Мирослава. Блискавиця Перунова. Трилогія. Вінниця, ФОП Данилюк В.Г., 2011 р., 424 с. М’яка обкладинка, стандартний формат. Книга нова. Можлива доставка Укрпошою або Новою Поштою.

Повість «Блискавиця Перунова» переносить нас в одинадцяте століття… Вже віддалилися у минуле трагедійні часи, коли були повержені Боги Русі, вже позабули люди давню віру та призвичаїлись до нових порядків. Слабкість перемогла силу, а неміч розуму – мудрість Предків… Але ще теплиться надія повернути силу Давніх Богів в серці столітнього волхва Далебора, який доглядає збережене святилище Перуна на острові Хорсиця. Ще зеленіє остання жива гілка тисячолітнього Прадуба… Волхву Далебору пощастило – він знайшов учня, якому може передати найбільший спадок свого життя – вагу пам’яти пращурів та вояцьке вміння. Хлопчик-сирота, якому волхв дав ім’я Вогнедар, вивчився на воїна і жерця, присвятивши своє життя Богу Перуну. Та одного дня волхв Далебор приймає рішення повернутися у стольний Київ на поклик про допомогу від князя Всеслава, що нині перебуває у в’язниці. На Київ насувається ворожа орда степовиків. Якщо допомогти киянам відбити навалу, а Всеславу стати Князем Київським – з’являється шанс воскресити Віру Предків. Разом із Далебором вирушає до Києва і його учень, який дізнається, що в Києві служить тисяцьким чоловік на прізвище Борич. Той самий зрадник, що колись привів дружинників князя Ізяслава до лісового селища язичників Боричів і здійснив криваве хрещення, під час якого загинув увесь рід Вогнедара-Сяйвіра. Що далі станеться – відають лише Боги…